або
Усі – проти однієї!
Одна – проти усіх!
Очевидно, варто було б сподіватися, що в умовах світової фінансової кризи, якої людство не знало протягом 100 останніх років, супроти якої на диби стала уся глобалізована планета і яка лише однією ногою ступила на поріг України, усі її кормчі не могли інакше, як згуртувалися проти неї.
Тим паче, у прямому телеефірі, в очах отих ймовірних завтрашніх жертв безпрецедентної економічної епідемії.
Вони мали пліч-о-пліч, як перед нашестям Батия, стати проти кризи, яка уже вивертає депозитні кишені мільйонів громадян України, а завтра – ці мільйони можуть опинитися без роботи і на вулиці та без будь-яких засобів для існування.
Бо саме так перекладається це крикливе і колюче слівце – криза — на мову сімейних бюджетів — сьогодні крадуть у тебе усі, заощаджені у банках, твої гроші, як у 90-му році, а завтра – позбавлять роботи, як єдиної можливості заробити нові гроші.
Однак, на суд людський вожді прийшли зовсім не для демонстрації боротьби із кризою. Два «мужні» мужі в один голос і протягом чотирьох годин в ніч Хеллуїна, із п’ятниці на суботу, самовіддано таврували зло: «Хіба може бути гірша і страшніша для них криза, ніж Тимошенко!»
Увесь цей «халуїн» по-українськи перетворився на гулівудський тріллер із банальним, але жорстоким сюжетом: у темному провулку на жінку напали два дебелі самці і впиваються своєю невичерпною кровожерливістю.
Обидва сіамські близнюки, які йдуть по життю із осені 2004-го, оті «два сапога пара» української політики, неначе зірвані із ланцюга бультер’єри, просто рвали на шмаття розпечений прямий ефір. Анафема уряду Тимошенко зачитувалася Ющенком-Януковичем протягом отих чотирьох годин по черзі, включно із жовчними вставками «професіонала-геолога» Азарова, який ну просто пінився, вовком дивлячись у той куточок, у якому режисери примостили прем’єрку.
А режисура – витребеньки з увічнення вождів усіх часів і народів відпочивають. «Інтер-дєвочки» Фірташа спільно із посіпаками Балоги воздвигнули для Віктора Андрійовича щось середнє між єгипетською пірамідою, московським мавзолеєм і чорнобильським саркофагом.
Неначе забальзамована трипільська мумія він бовванів над принишклим загалом на постаменті, в оточенні шелесту штандартів, які огортали звідусіль августійше тіло.
Цей живий пам’ятник був посаджений в центрі архітектурної композиції. А поруч примостилися сідельця прем’єра і спікера. Вони видавалися середньовічними носильниками, які щойно внесли в Колізей ковчег із «божеством» чи то пак, чудовиськом.
Пильний погляд «мумії» був спрямований тільки вперед — якраз у ту теплу місцину, з якої випромінювалися щирі зіниці «любого друга» по меморандуму-універсалу Віктора Федоровича.
А позаду живого пам’ятника Віктора Андрійовича була вимощена талановитими телевізійниками заставка із так само живих мурашок, у якості яких виступали маленькі українці.
Позиція Ющенко щодо народу була акцентована дуже влучно, показово і демонстративно, оскільки він був розвернутий спиною до нього, що, очевидячки, мало означати за задумом власника і продюсера каналу, що «месія» має той самий народ трохи нижче тої самої спини.
Телеканал «Інтер», якого було удостоєно здійснювати спектакль «Усі – проти однієї!», у всі часи відзначався гіпер-здатністю до професійної проституції, але щоб отак виставити на посміховисько Гаранта, — то вже вищий пілотаж журналістського холуїнства.
Глядач мав нагоду також наочно відчути, що таке «Темники – в дії!» Вони звучали в усному ручному режимі із невидимого центру «свободи слова», який мав прямий зв’язок із ведучими.
І коли в черговий раз два Віктора розпинали Юлію, а вона рвалася до мікрофона, як до рятівної соломинки, ведучий «Мальчиш-Кибальчиш» просто грюкав її по голові: «Юлія Володимирівна, замовчіть!» І цю «Свободу від «Інтера» він силкувався повторювати якомога частіше, неначе від цього напряму залежала його сума гонорару від «Росукренерго».
Проймаючись культурою дискусії від Януковича, ще раз переконуєшся у тому, настільки влучно прикріплялися «поганяла» у радянській пенітенціарній системі. А також приходить розуміння того, якою далекоглядною була Влада Рад, котра у тюрмах тримала окремо чоловіків і жінок.
Бо якби — разом, Янукович у юному віці вчиняв би з жінками те, що він робив у віці зрілому та у прямому ефірі із Тимошенко.
Зрештою, за рівнем хамства його перевершував хіба що Віктор Андрійович, дарма, що школу політичної дискусії він начебто не проходив на «стрілках».
Отой народ, засунутий у телевізійний задник, з уст предводителів цього хамського царства довідався, що не тільки усі його біди — від цієї «коси», а що саме не хто інший, як Тимошенко, обвалила світову фінансову систему і довели до банкрутства столітні американські банки.
Шкода, що Савік Шустер в той же фізичний час був на іншому каналі. А то він би точно спокусився провести голосування серед складових частин декорації, що іменується народом.
За результатами цього голосування Ющенко мав би написати заяву. У прямому ефірі. Тим самим демонструючи те, що він таки об’єднав Україну.
Поки в екстазі садистського припадку Ющенко із Януковичем рвали на кавалки Тимошенко, за кадром цього акту національного канібалізму опинилися реальні кризові катаклізми, що невблаганно наводнюють з дня у день соціальний ландшафт України – зафіксовано перші погроми банків, безробітні металурги Донбасу терміново об»єднаються в осередки рятівної «Солідарності», консолідується відлучена гнилим режимом від держави реально існуючу в Україні реальна контр-еліта.…
На відміну від неадекватних кормчих народ адекватно реагує на біду, що фінансовою саранчею насувається на Україну і враз перетворює мільйони обездолених на кріпаків глобалізації.
А може, для того й послав Бог цю рятівну і очищаючу кризу, що вона скосить оте охвістя політичних мумій.
На завершення ведучі, вірнопідданими та покірними очима пожираючи «пам’ятник», зачитували навперебій останній рядок із темника: «Ми вам віримо!»
Та ні, вірою тої ночі і не пахло. Лютувало хамство. Торжествувала ненависть, якою інфікували суспільство навіжені в жадобі влади збанкрутілі вожді.
Вони несамовито сіяли вітер, який неминуче покличе на їхні голови бурю.
В. Тернівський, для «ОРД»
