А далі – дивлячись яка у кого фантазія. Можна продовжити речення по Маяковському («Я вовком би вигриз…»), а можна додумати щось інше, наприклад: я вовком би вив. Одна лише літера – а який протилежний смисл. У першій фразі – бажання боротися, гризтися, не здаватися, у другій – розпач.
Мабуть, саме в такому стані – стані зневіри й відчаю – перебувають зараз співробітники Служби безпеки України. Не всі, звичайно, а лише ті, у яких ще залишилася совість, відчуття відповідальності й переживання за державу, у яких спостереження за кульбітами пришельців з іншого світу – світу стяжателів, хапуг, хабарників, ненажер і злочинців – викликають обурення й відразу.
Добиватися чогось позитивного в житі, вчитися, багато вчитися, відмовляти собі в звичайних молодечих розвагах, не пиячити, не колотися, майже весь час проводити в читальнях бібліотек і за комп’ютером, прагнути до постійного самовдосконалення ради своєї заповітної мрії – вступити до лав найбажаніших людей, найсміливіших і навіть безстрашних, стати членом їхнього колективу – процес довгий та нелегкий. І ось, нарешті, заповітна мрія юнака (чи юнки) збулася. Червоненька книжечка-посвідчення співробітника СБУ – в кишені. Коло завдань окреслено. Що можна й до чого зась – зрозуміло. Щастя оперативної роботи ось-ось настане. Вороги української держави й українського народу – тремтіть.
Але тут на твоєму тяжкому, але щасливому життєво-професійному шляху постає такий собі дурдинець. Ти йому приносиш тяжким трудом й з ризиком для життя добуту інформацію про те, як бандитське кодло, що знаходиться під дахом якогось високого чиновника або депутата, мільйонами краде державне майно чи гроші, збуває контрабандно переправлені в Україну товари, не платячи в державний бюджет ні копійки податків, а цей дурдинець б’є тебе по руках, приговорюючи: не чіпай, не лізь не в своє діло.
Дурдинці не калічать окремого старлея чи капітана. Вони сіють сімена зневіри в цілого покоління. Так, ми втрачаємо ціле покоління, бо виховуємо у молоді пофігізм, інфантилізм, жадобу до грошей. Молоді співробітники СБУ бачать, що витворяють їхні старші «наставники». Вони не лише спостерігають за тим, як біля адміністративних будинків на Володимирській, 33 і в причільних дворах та вуличках не те що пройти – яблуку ніде впасти від шикарних дорогих іномарок, що належать співробітникам Служби. Ця молодь вже починає розуміти, що саме треба робити, щоб при зарплаті в кілька тисяч гривень умудритися придбати автомобіль в кілька десятків тисяч доларів чи євро.
Може ми перебільшуємо, утрируємо? Може упереджено ставимося до того, що відбувається у відомстві, яке призвано захищати нас і нашу державу? Може ми просто багато хочемо? Дехто може сказати, мовляв, в СБУ – ще не так. Ви подивіться, що робиться в інших відомствах, які зобов’язані начебто боротися зі злом, а самі є уособленням зла. Так, всі ці дрібні сошки й люди більш солідні творять велике зло. Але найбільше зло, яке може привести навіть до втрати незалежності України – це злочинна безвідповідальність наших державних керманичів. Саме на них рівняються всі ці дурдинці, петьовки, крілі, бути й балоги.
СБУ перетворили із спецслужби в кишенькове приладдя для затикання ротів і дірок. Або для підспівування.
Наливайченко ні з того, ні з цього виступив із заявою, що СБУ вважає НАТО безальтернативним гарантом безпеки України. Хоча чому, даруйте, «ні з того, ні з цього»? Але, менш того…
Хто-небудь коли-небудь бачив чи чув, як директор американського ЦРУ чи керівник ефбеерівців дають оцінку міжнародному становищу або висловлюють публічно свою думку стосовно дій державних чинників на міжнародній арені? Думаєте, хтось із англійців знає прізвище керівника своєї МІ-6? Більше того, може хтось із пересічних громадян України зараз назве прізвище нинішнього керівника російської ФСБ?
Не певен, що Наливайченко ініціативно дає оцінку політичним подіям в країні, висловлює свою думку стосовно НАТО тощо. Вимушене «бажання» потрафити президенту, від якого донедавна залежало кар’єрне майбутнє керівника СБУ, як і його попередників, заставляє їх публічно висловлювати свою «відданість курсу».
Колись Леонід Данилович Кучма у скрутні для себе політичні розклади викликав міністрів, зокрема Кравченка й Деркача, а також Генерального прокурора Потебенька, й, бризкаючи слиною, репетував: «Чому тільки я повинен відбиватися від «этих подонков»? Де ви, чому мовчите?» І в той же день «в ящику» з’являлися голова СБУ, міністр внутрішніх справ і генпрокурор. Вони «захищали президента», захищали як вірні пси.
Що змінилося? Може саме це і є основним завданням наших силовиків? Може саме за це вони та їхні найближчі подільники отримують великі посади та генеральські звання? Віртуальні перемоги у боротьбі зі злочинністю приносять реальні зірки на реальні погони. Опереткові генерали отримують чималенькі дивіденди від своїх зовсім не опереткових посад. Які, як виявляється, даються й присвоюються не зовсім законно, про що свідчить звернення депутата Геннадія Москаля й інших членів комітету Верховної Ради до суду стосовно незаконного призначення на посаду керівника підрозділу «К» Тіберія Дурдинця й присвоєння йому височайшим указом звання генерала.
Але реальність все ж така, що не все ще можна купити подачками. Пам’ятаємо, як силові структури ще СРСР не виконали наказ «гекачекістів» й не стали на захист купки злодіїв від влади. Будьте певні, що сучасні настрої нормальних хлопців з СБУ такі, що на накази Ющенка вони не поворухнуть й пальцем, тим більше, якщо такі накази спробує давати Балога. Вони вже цих нормальних хлопців дістали. Більше того, ці хлопці знайдуть правильне рішення стосовно подальшої долі чужорідних тіл в СБУ – дурдинців. Можливо до реї й не дійде, а ось шомполів не уникнути. Хоча… Дивно, чому сьогодні мовчать співробітники середньої ланки підрозділів «К»? Де голос наших славних контррозвідників? Хлопці, та вас же «имеют»! Є ж у вас, в кінці кінців, честь і гідність!
Для пересічних громадян сучасні співробітники української спецслужби начебто відхрестилися від минулих гріхів своїх попередників енкаведистів-кадебістів. Але факти свідчать: нині є всі шанси набратися нових гріхів, які не менш тяжкі, ніж фізичне знищення людських тіл. Сьогоднішні керівники СБУ й держави знищують наші душі… SOS!!!
І все це перетворюється в ланцюгову реакцію. Речник СБУ, замість того, щоб розповісти про виявлені корупційні схеми, знешкодження балогинських та петьовкинських закарпатських бандитських угруповань тощо, хвалиться глянцевому журналу про те, що не дасть доторкнутися до своїх грудей скальпелю пластичного хірурга, що вона, окрім яєчні, більше не здатна нічого приготувати. Господи: бенкет під час чуми. А в цей час кришування контрабанди, порушення кримінальних справ проти політичних противників продовжує бути основним приробітком дурдинців.
І ось ми вже не дивуємося, коли на весь світ показує наше рідне телебачення, як міліцейські дебіли в чорних масках вриваються в офіс приватної компанії й по-звірячому лупцюють співробітників та відвідувачів, а міністр цих «орлів-беркутів» оправдовується, мовляв, ще розберемося, чи були у постраждалої фірми справні документи. Може, й правильно били по нирках кованими чобітьми…
Ми спокійно читаємо про те, що викликану у якості свідка по справі начебто отруєного президента дівчину лупцюють по голові інші правоохоронні орли, тепер уже Галини Климович, «видатної прокурорки-борчиці» зі злочинцями. І про це стає відомо журналістам лише завдяки випадку. Де реагування гаранта наших прав і свобод?
Нещодавно колишні вельми високі начальники Служби безпеки України звернулися з відкритим листом до Ющенка. Цей лист був надрукований на одному з сайтів Інтернету. Ті, що підписалися під зверненням до президента України (Личкатий, Крутов, Скибінецький, Самойленко, Косьяненко, Рацюк, Нездоля та інші) могли б розказати, як важко було при становленні української спецслужби в нелегкий період переходу від КДБ до СБУ, скільки сил покладено для створення спеціального підрозділу для боротьби з організованою злочинністю, який потім назвали просто підрозділ «К», як бійці «Альфи», ризикуючи життям, перевозили в Україну перші партії гривень з-за кордону. Багато чого могли б розповісти ветерани.
А їм наплювали в душу дурдинці своєю злочинною діяльністю, а наливайченки – своїми безпринципністю й підлабузництвом. Бо хіба ж не знає нинішній керівник у минулому найтаємнішого й найпотужнішого відомства, чим займаються нині в управлінні «К», створеному для боротьби із організованою злочинністю? Для боротьби зі злочинністю, а не для організації злочинності? Може пан Наливайченко так жодного разу й не ризикнув доповісти своєму безпосередньому начальникові – президентові країни – про те, як керує Службою безпеки його ординарець Балога й чим за наказами останнього займаються державні люди, що називаються співробітниками спецслужби? Політичні комедіанти й клоуни не усвідомлюють трагічних наслідків такого керування для держави Україна, яка, якщо взяти й інші помилки своїх керманичів, котиться в прірву безвиході, а то й загибелі.
Але виникає питання: чому лист генералів так і не був розповсюджений в центральних засобах масової інформації? Мені, принаймні, про такі статті невідомо. Нехай журналісти, що звикли до «джинси», навіть вимагали б за публікацію неймовірних грошей. Наскільки відомо, жоден з «підписантів» не вважається людиною бідною. Нам немає часу, немає діла, немає інтересу до того, що відбувається навколо нас. Ми бачимо, як зневажають те, ради чого сотні тисяч людей виходили на майдани. Ми бачимо, як на чорне говорять біле, хоча більшість з нас не хворіють дальтонізмом.
На днях, у стані, здається, повної прострації, наш месія видав: «Ця людина (звичайно ж він говорить про Прем’єр-міністра – авт.) не успокоїться, доки не переверне з ніг на голову всю Україну». Правильно, треба нарешті поставити на місце те, що перевернуто вже кілька разів командою нинішнього президента. Та й командою його попередника теж.
Так, це наше, українське. Ми можемо самі плести павутиння, отруювати комусь життя, оббріхувати, вставляти палки в колеса, заважати працювати, знущаємося над тілом і душею, а коли об’єкт нашої уваги не витримує вже тих копняків, випрямляється й дає здачі, ми волаємо на весь світ: «Зрада!».
Ми повинні боятися того, що ми вже мало чого боїмося. Впевненість у тому, що політичні бурі відбуваються десь там, зверху, спереду, ззаду, а я, мовляв, ось тут, збоку від них, де б вони не бушували, – неправильна, шкідлива й навіть небезпечна.
Може, замість того, щоб у розпачі вити вовком, треба підняти очі до неба й попросити: Господи, пошли на цих манкуртів і безбатченків, злодюг і правителів, стяжателів і казнокрадів, брехунів і підлабузників, окозамилювачів і садюг – небесної кари, коли вони не бояться людської! Хай у кожного з них на голові виросте здоровенний…
Ну, кожен може придумати самостійно, що попросити у Бога.
Дмитро Найденюк, для «ОРД»
