Написати цю статтю спонукала подія, яка на перший погляд може здатися незначною, навіть непомітною. Хоча мова в ній піде про людей, яким важко сховатися від очей пересічних громадян, бо їх «видно за версту» в прямому і переносному значенні.
За життя цих людей ми давно вже звикли переживати всім народом: радуємося їх перемогам і успіхам, сумуємо від їх хибних вчинків.
На святкуванні 70-річного ювілею колишнього Президента України Кучми Л.Д. серед запрошених, які складали в своїй основній масі давно всім набридлий космополітичний бомонд, були присутні два видатних українських боксера, чемпіони світу серед професіоналів по декількох версіям брати КЛИЧКО Віталій і Володимир — гордість українського спорту, всенародні улюбленці і просто чудові хлопці.
Пишу «просто чудові» і ловлю себе на думці, що поняття простоти має двоякий зміст. Перший: «Все геніальне геніально ПРОСТЕ!», а другий: «ПРОСТОТА гірше злодійства!» («Простота хуже воровства»- рос.) От і розберись тепер: чи добре бути ПРОСТИМ хлопцем, коли ти всенародний улюбленець?
Спробуємо це зробити, дотримуючись принципів: «Платон мені брат, але істина дорожче!» і «Якщо вас ніхто не критикує значить у вас немає друзів!»
Також зазначу, що автор писав цю статтю, маючи великий смуток на душі, який, сподіваюсь, буде зрозумілим читачеві.
З літератури до нас прийшов такий собі персонаж – «весільний генерал». Це підстаркуватий генерал-відставник, якого постійно запрошували на різні весілля для представницького вигляду запрошених гостей. Як правило «весільний генерал» нікого не знав із запрошених на весілля, навіть міг не знати імен молодят. Та в цьому і не було потреби. Тут діяв взаємовигідний принцип: «весільний генерал» їв і пив «від пуза» на дарма чи по-сучасному «на шару», а організаторам весілля вигода була в тому, що присутність генерала в лампасах і аксельбантах додавала певного шарму і статусу весіллю.
Проте важко допустити, що присутність видатних спортсменів, всенародних улюбленців братів Віталія і Володимира Кличко на святкуванні 70-річного ювілею Кучми була продиктована вище наведеними причинами.
По-перше, брати Кличко і так настільки відомі в світі люди, що участь в подібного роду заходах не зроблять їх більш відомими.
По-друге, брати Кличко є люди не бідні, чим можуть цілком гордитися. Бо на відміну від ювіляра Кучми і повальної більшості запрошених гостей на його ювілей брати Кличко свої статки заробили чесно і в буквальному розумінні своїми руками, тобто кулаками, здобувши за це повагу і всенародну любов.
По-третє, саме головне, брати Кличко чудово знали, хто такий Кучма і безумовно чули про плівки майора Мельниченка, читали розшифровки цих плівок, які викривають злочини Кучми і його оточення; читали, як Кучма наполягав на швидкій розправі над журналістом Гонгадзе; як Кучма і Литвин єхидно сміються після доповіді про зникнення журналіста Гогадзе; як Кучма давав вказівку на побиття народного депутата Єльяшкевича; як Кучма приймав хабарі, що в наступному йому дозволило стати найбагатшою людиною Європи, щоб з часом відсвяткувати свій 70-річний ювілей аж на чотири мільйони дол.США. Тепер для Кучми це є невелика сума, бо якщо Кучма і надалі буде витрачати в день по чотири мільйони дол.США, йому потрібно буде цілих п’ять(!) років, щоб витратити оті вісім мільярдів дол.США, які він вкрав у українського народу.
І про це знали брати Кличко.
Бо чим пояснити політичний союз боксера-політика Віталія Кличка з радикальною організацією «Пора», що найактивніше в Україні виступала на повалення режиму Кучми?
Чи забув Віталій Кличко лозунги цієї достойної організації, з якими вона активно проводила свої масові акції? Нагадаю декілька з них:
«Кучму геть!», «Кучма – злочинець!», «Кучму – на нари!»
Чи не виникало тоді у Віталія Кличка чисто чоловічого бажання акцію «Україна без Кучми» одним лівим хуком завершити Україною без Кучми?
Чи забули брати Кличко очі матері Георгія – Лесі Гонгадзе? Вбитої горем жінки, що бажає тільки одного, вдумайтесь, як це страшно(!!!), знайти голову загиблого сина, щоб по-людськи поховати його тіло.
Чи забули брати Кличко історію життя Лесі Гонгадзе, яка свого часу також народила двох синів, які між собою були так само схожі, як схожими є брати Кличко, бо брати Гонгадзе були близнюками? Тільки одного з них було викрадено ще в пологовому будинку в Грузії, що завдало матері на все життя нестерпного болю. А пізніше пішов з життя у молодому віці і чоловік Лесі Гонгадзе. Тому можна вважати подвигом, що ця українська мати виховала свого сина Георгія справжнім мужчиною, журналістом–воїном, чиї перемоги на журналістському рингу не менш вагомі для українського народу, ніж перемоги на рингу братів Кличко.
То тоді чому не виникло у Віталія бажання подарити один з тих лозунгів Кучмі на ювілей з відповідним підписом «Кучмі на «добру» згадку від Віталія Кличка — союзника ГО «Пора», що ставила метою звільнити Україну від Кучми!»?
Мабуть забули брати Кличко ці загально відомі речі. Прикро.
Може знову винувата ота простота, що гірше злодійства? Бо не раз з цього приводу чув образливе: «Що можна взяти з боксерів, яким весь час б»ють в голову? Як після цього їм розібратися в хитрощах і складностях сучасної української політики!»
Категорично заявляю, бокс тут ні при чому і маю для цієї заяви всі підстави.
По-перше, наводжу імена видатних людей, що були боксерами, але чий геній зробив великий внесок в духовну скарбницю людства. Це і видатний древньогрецький математик, чемпіон Олімпіади Піфагор; письменники Ернест Хемінгуей і Джек Лондон; англійський драматург Бернард Шоу, музикант і диригент Хачатурян, конструктор космічної техніки Сергій Корольов і тисячі інших імен, чий авторитет не викликає сумніву ні в кого. Не кажучи вже про простих смертних, рахунок яким мабуть йде на сотні тисяч, для яких бокс став визначальним фактором в формуванні структури особистості, набуття певних корисних рис характеру: рішучості, дисципліни, сили волі, терпимості до болю і навантажень.
По-друге, автор статті знає про це не з чужих слів, бо сам є боксер, якому судилося бути спаринг-партнером братів Кличко. З 1992 по 1996 роки тренувався в одному залі боксу під керівництвом тренерів В.Золотарьова і М.Мациха. За чотири роки спільних тренувань десятки разів виходив з братами на ринг і на собі відчув силу і точність їх ударів, які читач цієї статті міг спостерігати хіба що по телевізору. Безумовно, це були тренувальні бої, бо інакше автор не дожив би до часу написання цієї статті. Проте не буду занадто скромним, коли майбутні чемпіони — брати Кличко ще пішки ходили під стіл, в моєму заліку вже були перемоги над чемпіонами Радянського Союзу. А в 2001 році в 44-х річному віці і в чині полковника Військової Розвідки автор цієї статті зайняв третє місце на першості Збройних Сил України, програвши в півфіналі по очках 19-річному рядовому солдату
Притулі Олександру — майстру спорту міжнародного класу. І хоча солдат побив мене — полковника, не стидаюся цієї поразки, бо погодься, читачу, в такому віці і чині підтвердити звання майстра спорту теж чудовий результат. Більше того візьму на себе сміливість заявити, що на рингу «розірву на шматки» любого полковника будь-якої армії світу і не посоромлю звання «полковника-спаринг партнера братів Кличко».
Не можу обійти увагою характерний випадок, що підкреслює благородство душі цих чудових хлопців – братів Кличко. Мені довелося познайомити Віталія зі своїм другом і співслужбовцем з Військової Розвідки, Героєм Радянського Союзу підполковником спецназу ГОРОШКОМ Ярославом, який на війні в Афганістані в одному з боїв з чотирма бійцям в рукопашній переміг 23 (двадцять трьох !) душманів. За той бій два наших хлопчика получили посмертно звання Героїв. Ярослав вижив і став засновником і першим командиром української школи армійського спецназу.
Коли Віталій Кличко почув про це при знайомстві з Ярославом Горошком, він буквально підскочив, схопив руку Героя-спецназівця і захоплено сказав: «Я преклоняюся перед цією людиною! Бо бокс – це є спорт, а справжнім боєм є реальний бій!»
Не часто можна побачити Віталія Кличка в ролі шанувальника, а не шанованого видатного спортсмена, яким він безумовно є насправді. Проте факт залишається фактом, Віталій – справжній чоловік, воїн, який спроможний об’єктивно оцінити чесноти іншого справжнього чоловіка — бійця.
Але це в спорті.
На жаль в житті і особливо в політиці все не так просто, як на рингу, коли за канатами залишаються впливові зв’язки, «любі друзі» і просто родичі та знайомі , а ти мусиш розраховувати тільки на власні сили, бо противник теж бажає перемоги. В рингу важко. Це знають навіть ті, хто ніколи не виходив в ринг. Проте там все зрозуміло, бо бій відбувається за чіткими правилами і під пильним оком судді-рефері.
В українській політиці все інакше Це скоріше бої без правил. Постійні зради та удари нижче поясу і в спину.
Крім того такі яскраві постаті, як брати Кличко, дуже привабливі для всякого роду політичних невігласів і пройдисвітів. Навіть Ющенко з відомих причин може підтвердити правильність прислів’я: «На мед летять не тільки бджоли, але й мухи». Великі, зелені, жирні і брудні мухи.
От і брати Кличко виявилися тим вуликом меду, до якого потяглася така «брудна і жирна муха», як Кучма, у якої лапи не тільки в бруді, а і в людській крові.
А брати очевидно в силу своєї наївності і душевної простоти, тієї, що гірше злодійства, «клюнули» на приманку Кучми, погодилися бути на його ювілеї на кшталт «весільних генералів» — «весільними че мпіонами». Хоча в боксі брати Кличко давно вже навіть не «генерали», а «маршали», і цей факт є незаперечним.
Зважаючи на це, візьму на себе сміливість, хоча б на правах колишнього спаринг- партнера, порадити братам бути більш уважними і навіть пильними у підборі політичних друзів і союзників. Бо ще пару таких виходів у світ і на політичній кар’єрі того ж Віталія Кличка можна буде поставити велику крапку. Нокаут…..
А жаль, все ж таки перспективний політик.
І на останнє, маю честь знати особисто батька братів. Це СПРАВЖНІЙ генерал — КЛИЧКО Володимира Родіоновича, з яким довелося служити в Міністерстві Оборони України. Той хто особисто знає цю людину, підтвердить мої слова, що тільки така сильна і вольова людина могла виховати таких чудових хлопців – козаків. Пригадую, як з приводу успіхів на рингу своїх синів Володимир Родіонович посміхався і жартував: «Якби не мій ремінець, ото були б вони чемпіонами!»
Тобто, батьківський ремінець свого часу допоміг братам Кличко стати чемпіонами
в спорті. То може прийшла пора Володи-
миру Родіоновичу застосувати перевірений батьківський метод і допомогти синам стати чемпіонами в політиці? І щоб не вешталися по ювілеям людей з заплямованою, ганебною репутацією.
Полковник Недзельський Петро, колишній військовий
розвідник і спаринг-партнер братів Кличко
