Протасов М.К. в ході відтворення обстановки і обставин подій 05.03.2000 року вказав місце біля будинку № 5 по бульвару Л.Українки в м. Києві, де підсудними з участю особи, справа відносно якої виділена в окреме провадження, був затриманий 16.09.2000 року Гонгадзе Г.Р., та розповів і продемонстрував, як це відбувалось. 18.03.2005 року він також вказав місце вбивства Гонгадзе Г.Р., що розташоване у лісі поблизу с. Сухо ліси Білоцерківського району Київської області, та розповів і показав у який спосіб Гонгадзе Г.Р. був позбавлений життя, вказавши місце закопування трупа (т.20 а.с. 29-54).
Костенко В.М. при відтворенні обстановки та обставин подій 14.03.2005 року детально розповівши про скоєні злочини, також показав місця затримання, вбивства Гонгадзе Г.Р., поховання його трупа та позбавлення від належних потерпілому речей. Тоді ж Костенко В.М зазначив і те, що в куртці Гонгадзе
Г.Р., яка була чорного кольору, із штучного матеріалу, знаходився гаманець з кредитною карткою «Віза» та незначною сумою у доларах США, а в сумці записник і мобільний телефон (т.19 а.с. 74-81). При відтворенні подій 14.06.2000 року Костенко В.М. наполягаючи на своїх показаннях, показав вказане ним раніш місце вбивства Гонгадзе Г.Р. (т.19 а.с.113-119).
Крім того, як убачається з протоколу відтворення обстановки та обставин подій від 20.03.2005 року, проведеного з участю всіх підсудних, Протасов М.К., Попович О.В. і Костенко В.М. за допомогою статистів, макету знаряддя злочину та манекену, наочно продемонстрували скоєні ними з особою, справа відносно якої виділена в окреме провадження, злочинні дії стосовно Гонгадзе Г.Р., показавши у відповідних місцях як відбувалось його затримання, вбивство та захоронення трупа (т.20 а. с. 167-265). При цьому отримані слідчими органами в ході відтворень обставин подій дані також узгоджуються з показаннями підсудних в судовому засіданні.
Винність Протасова М.К., Поповича О.В., Костенка В.М. у вчиненні злочинів при обставинах, викладених у вироку, крім показань підсудних, в яких вони не заперечували фактичний перебіг подій та частково визнали обвинувачення, підтверджується іншими, розглянутими в судовому засіданні показаннями, в їх сукупності.
Так, потерпіла Гонгадзе М.В. показала суду, що вона у 1991 році, у м. Львів, познайомилась з Георгієм Руслановичем Гонгадзе, з яким з 1995 року перебувала у шлюбі та має двох доньок, 1997 року народження. Переїхавши до м. Києва, потерпіла із чоловіком і дітьми, приблизно з 1999 року, проживали за адресою: вулиця Червоноармійська (В. Васильківська), 67/7, кв. № 69. Георгій Гонгадзе отримавши вищу філологічну освіту, будучи ініціативним, активно займався журналістською діяльністю, писав критичні статті, створював телевізійні та радіо програми, сюжети яких стосувались питань корупції у владі. Приймаючи у 1999 році участь у телевізійній програмі «Епіцентр» на каналі «1+1», Георгій задавав запитання Леоніду Кучмі, як кандидату на той час на посаду Президента України на другий термін, з приводу корупції у владі і зокрема, в органах внутрішніх справ та вказував про необхідність звільнення з посади міністра внутрішніх справ. У квітні 2000 року, Гонгадзе Г.Р. започаткував в Україні Інтернет видання — «Українська правда», де оплюднював факти фальсифікації результатів референдуму та корупції у вищих ешелонах влади. Приблизно з травня 2000 року Георгій став помічати, що до нього та його співробітників посилилась увага з боку представників органів влади. Офіс «Української правди» почали відвідувати представники пожежної інспекції; на вулиці працівники міліції декілька раз зупиняли співробітників видання для перевірки документів; також невідомі особи перебували на вулиці біля приміщення офісу. Влітку 2000 року, зі слів свідка по справі Степанчук Л.В., яка працювала нянею доньок Гонгадзе, потерпіла дізналась про висловлення невідомою особою по телефону погроз на адресу Георгія та його родини, випадок нишпорення невідомою особою у смітті, залишеному у коридорі, неподалік від квартири за місцем мешкання Гонгадзе. У червні 2000 року Георгій виявив проведення за ним, у тому числі з автомобілів, постійного спостереження працівниками міліції, які при цьому здійснювали і фотографування. Встановлені на автомобілях номерні знаки Георгій записав. Крім того у липні 2000 року співробітник міліції, під надуманим приводом, відвідав попереднє місце роботи Гонгадзе Г.Р.- редакцію радіостанції «Континент», де у розмові із її директором Шолохом С.В., з’ясовував дані про особу Георгія, його характер і зв\'язки. За таких обставин, згідно показань потерпілої, Георгій Гонгадзе, будучи обуреним незаконними діями працівників міліції, сприймаючи їх, як залякування, відчуваючи загрозу для свого життя та небезпеку для родини, приблизно 12-14 липня 2000 року, із зазначеного приводу звернувся з офіційним листом до Генерального прокурора України. У подальшому відкритого спостереження вона, потерпіла, та її чоловік більше не помічали. 15 вересня 2000 року Георгій повернувся за місцем мешкання приблизно о 24 годині. Вранці 16 вересня 2000 року вона, Мирослава Гонгадзе, разом із дітьми та їх нянею, поїхала до Пущі-Водиці. На момент їх від\'їзду Георгій ще знаходився вдома. Перебуваючи за межами м. Києва, потерпіла виявила, що забула ключі від квартири. У зв\'язку з цим, приблизно о 16-й годині, вона зателефонувала до офісу «Українська правда» та домовилась із чоловіком зустрітись о 23-й годині за місцем мешкання. Проте, повернувшись в обумовлений час, потрапити з дітьми до квартири не змогла через відсутність Георгія. Зателефонувавши в офіс Інтернет видання, від Костянтина Аланія — співробітника і товариша чоловіка дізналась, що Георгій на роботі відсутній. Оскільки Аланія, також мав ключі від квартири, де мешкала родина Гонгадзе, він прибув на вулицю Червоноармійську та відчинив потерпілій з дітьми двері оселі. Через короткий проміжок часу до квартири зателефонувала редактор видання «Українська правда» — Олена Притула. Поспілкувавшись з останньою, Аланія К.Л. почав шукати блокноти Георгія з даними про його контакти. Упродовж наступного часу відомостей про місце знаходження Георгія Гонгадзе отримано не було. Тому вранці 17 вересня 2000 року потерпіла звернулась до органів внутрішніх справ із заявою про зникнення свого чоловіка. Як слідує з показань Гонгадзе М.В., на той період часу у Георгія з одягу були чорна куртка із гладкої тканини, блакитні джинси із чорним ременем, сірий, світлого кольору светр без горловини; він також взував чорні шкіряні черевики зі шнурками. При собі Георгій 16 вересня 2000 року міг мати чорну сумку, записник, довгу парасольку, непрацюючий мобільний телефон, шкіряний гаманець, що відкривався, як книжка та в якому знаходилась картка «Віза». Крім того у нього були в\'язка ключів і носова хусточка. З прикрас Георгій носив срібні перстень, об\'ємні із складним плетінням, ручної роботи браслет із ромбовидною застібкою та ланцюжок з хрестом і пласким, у вигляді півмісяця кулоном.
Відповідно до показань Мирослави Гонгадзе, приблизно в середині листопада 2000 року, їй зателефонував Аланія К.Л., який повідомив про перебування ним разом із Притулою О.Ю., Малазонія Л.Т. і Добро вольською Л.Г. у м. Тараща та знайдення у місцевому морзі тіла Георгія Гонгадзе. При цьому Аланія К.Л. розповів про збіг наданого місцевим судово-медичним експертом опису виявлених прикрас із прикрасами Георгія, а також про підтвердження рентгенограмою наявності в руці трупа осколків, що збігалось із прижиттєвими пораненнями Георгія. У подальшому, один із зроблених тоді рентгенівських знімків кінцівок, Аланія К.Л. передав потерпілій. З огляду на ці обставини, та спілкування з експертом Воротинцевим І.М., вона, Гонгадзе М.В., дійшла до висновку, що виявлений у Таращанському лісі обезголовлений труп, найбільш вірогідно належить саме її чоловікові Георгію Гонгадзе. З урахуванням вказаних подій, потерпіла звернулась до прокурора Київської області, Генерального прокурора України з вимогою пред\'явити їй для впізнання зазначений труп і виявлені прикраси. Приблизно у середині грудня 2000 року слідчі органи пред\'явили їй, в числі інших схожих за виглядом прикрас, речові докази по справі — браслет, перстень, ланцюжок і кулон. В ході слідчої дії вона їх впізнала, як такі, що належали Георгію. Потім потерпілій також пред\'явили і рештки виявленого 02.11.2000 року обезголовленого трупа. Оглянувши їх, потерпіла дійшла у той час до висновку, що за розмірами пальців і формою стопи, тіло може належати її чоловікові Георгію Гонгадзе, зазначивши про це у складеному протоколі. Разом з тим, стан трупа, порушення його цілісності, не давали можливості без сумніву визначитись у належності тіла, а тому вона наполягала на проведенні об\'єктивних ДНК досліджень. Для цього, за згодою потерпілої, були також відібрані біологічні зразки у доньок Гонгадзе Нани і Саломе. В подальшому, в ході досудового слідства, відповідні експертні дослідження були виконані, їх результатам потерпіла довіряє і на даний час упевнена в тому, що виявлений 02.11.2000 року у Таращанському лісі обезголовлений труп належить саме її чоловікові — Георгію Руслановичу Гонгадзе.
Крім того, розповідаючи про обставини подій та особу Георгія Гонгадзе, потерпіла Гонгадзе М.В. показала, що її чоловік 1969 року народження, був ВИСОКИМ на зріст – 1 м 92 см, мав міцну статуру, носив взуття розміром 44-45. При житті у Георгія були зламані два пальці — мізинець і безіменний на лівій руці; також внаслідок отриманого у 1993 році у Грузії, під час військового конфлікту поранення, у правій руці чоловіка залишились осколки; влітку 2000 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди у Туреччині, він пошкодив ліву руку в області кисті та йому надавалась медична допомога з накладенням фіксованої пов\'язки, яку Георгій носив упродовж певного часу, повернувшись до м. Києва. Що стосується звичок Георгія Гонгадзе, то він майже завжди користувався послугами таксі. У зв\'язку із своєю професійною діяльністю Гонгадзе Г.Р. відвідував різні установи, у тому числі і, розташоване у м. Києві по вулиці Мельникова, посольство США, був знайомий із послом Стівеном Пайфером і прес-секретарем Пітером Савчиним. Зі слів останнього потерпілій стало відомо, що 15 вересня 2000 року Георгій заходив у посольство та позичив у П.Савчина в борг гроші у сумі приблизно 300 доларів СІЛА. При цьому Мирослава Гонгадзе зазначала, що її чоловік, як керівник «Української правди» змушений був вирішувати організаційні питання, постійно відшукувати кошти для утримання незалежного Інтернет видання та його співробітників.
У судовому засіданні, при огляді представлених слідчими органами речових доказів, зокрема персня, браслета, кулона та ланцюжка, потерпіла підтвердила їх належність Георгію Гонгадзе.
Аналогічні по суті показання Гонгадзе М.В. давала і на досудовому слідстві. При цьому впізнання останньою зазначених прикрас і трупа Гонгадзе Г.Р., при обставинах, які потерпіла вказувала суду, узгоджуються з даними наявних у матеріалах справи та досліджених судом протоколів відповідних слідчих дій від 18.12.2000 року (т. 6 а. с. 152, 155-170). Крім того показання потерпілої щодо прижиттєвих тілесних ушкоджень Георгія Гонгадзе підтверджуються представленими у справі офіційними документами.
Зокрема, згідно даних первинної медичної картки № 100, довідки 1-ї клінічної лікарні м. Тбілісі, Гонгадзе Георгій Русланович 18.09.1993-року отримав вогнепальне осколочне поранення грудної клітини зліва, правого передпліччя, кисті правої руки та м\'яких тканей правого стегна (т. З а. с. 146-147. т.13 а. с. 56). Травмування Гонгадзе Г.Р. 03.07.2000 року лівої руки в результаті дорожньо-транспортної пригоди у Туреччині підтверджується представленими у т.6 а. с. 220-305 матеріалами, серед яких на а. с. 283 є відповідна медична довідка. При цьому те, що Гонгадзе Г.Р. влітку 2000 року мав пов\'язку на лівій руці відображено і на фотокартці, що міститься у т. 5 а. с. 216. Також з фотокарток у т. 5 а. с. 214, 215, 216, 238; т.6 а. с. 173-174 видно, що Гонгадзе Г.Р. був високий на зріст, носив на правій руці браслет і мав при собі мобільний телефон.
Потерпіла Гонгадзе О.Т., посилаючись на незадовільний стан здоров\'я, давати показання у судовому засіданні та реалізувати своє право, передбачене ст. 267 КПК України, відмовилась. Згідно досліджених в ході судового слідства показань потерпілої Гонгадзе О.Т. на досудовому слідстві, її син — Георгій Русланович Гонгадзе, народився 21.05.1969 року у м. Тбілісі у Грузії, де проживав приблизно до 1990 року. У подальшому Георгій прибув в Україну, мешкав у м. Львів, отримав вищу освіту, працював на різних посадах, займався журналістською діяльністю. Згодом син одружився з Мирославою, з якою мав двох доньок. Переїхавши до м. Києва, Георгій проживав разом із дружиною та дітьми. Потерпіла мешкала у м. Львів та щодо конкретних обставин зникнення сина 16 вересня 2000 року, не обізнана. В той же час Гонгадзе О.Т., розповідаючи слідчим органам про особу Георгія Гонгадзе, у своїх показаннях вказувала, що останній займався спортом, був високим на зріст і носив взуття 45 розміру. 18 вересня 1993 року, перебуваючи у Грузії під час військового конфлікту, Георгій, внаслідок розриву снаряду, отримав осколочні поранення грудної клітини, кінцівок, у т.ч. у нього сильно була пошкоджена права рука. У зв’язку з цим, йому надавалась медична допомога у військовому шпиталі, що відображено у первинній медичній картці форми № 100. Потерпіла також зазначала, що раніш у Георгія були переломи пальців; у 2000 році, в результаті дорожньо-транспортної пригоди у Туреччині, син травмував ліву руку. Стосовно прикрас Георгія Гонгадзе, потерпіла показала, що він на правій руці носив каблучку та срібний ланцюжок, а на шиї — срібний масивний довгий ланцюжок із хрестиком (т. 5 а. с.178, т. 6 а.с.9-14).
Крім того, як видно з представлених у матеріалах справи та перевірених у судовому засіданні документів, потерпіла Гонгадзе О.Т., в ході слідства, з метою проведення належної ідентифікації виявленого 02.11.2000 року на території Улашівського лісництва у Таращанському районі Київської області трупа представила через Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України, матеріал первинної медичної картки № 100 на ім\'я Гонгадзе Г.Р., надала слідчим органам прижиттєвий рентгенівський знімок лівої руки Георгія, зразки його волосся, а також надала для порівняльного експертного дослідження зразки своєї власної крові та слини, наполягаючи на проведенні експертизи ДНК із залученням незалежних іноземних фахівців (т. 13 а. с.56, т. 14 а. с. 114-121, т.15 а. с. 101-112).
У своїй промові у судових дебатах потерпіла Гонгадзе О.Т. з питань винності підсудних і доведеності їх участі у вчиненні інкримінованих злочинів покладалась на розсуд суду та уважала, що призначене їм покарання повинно відповідати вимогам чинного законодавства.
Допитана в судовому засіданні свідок Степанчук Л.В. показала, що вона у 2000 ропі працювала нянею доньок подружжя Гонгадзе. Як убачається з показань свідка, приблизно у травні 2000 року був випадок нишпорення та розкидання невідомою особою сміття, залишеного нею у коридорі біля квартири у будинку по вулиці Червоноармійській, де на той час проживали Гонгадзе. У липні 2000 року, невідома особа, зателефонувавши додому Гонгадзе, у розмові зі свідком, фактично висловила погрозу на адресу Гонгадзе Г.Р. та його родини. Про вказані події Степанчук Л.В. розповіла Мирославі Гонгадзе. Також, згідно показань свідка, вранці у суботу 16 вересня 2000 року, вона разом із Мирославою та дітьми поїхала до Пущі-Водиці. Тоді, коли вони від’їжджали, Георгій знаходився вдома. Потім виявилось, що Мирослава Гонгадзе забула ключі від квартири. У зв\'язку з цим, остання зателефонувала своєму чоловікові та домовилась з ним про те, що він увечері буде очікувати її за місцем проживання. З Пущі-Водиці до м. Києва свідок з Мирославою та дітьми повернулись приблизно о 23 годині 16.09.2000 року. При цьому Степанчук Л.В. вийшла з автомобілю біля Республіканського стадіону, а тому про зникнення Георгія Гонгадзе дізналась від його дружини Мирослави лише 18.09.2000 року при відвідуванні квартири останніх.
Свідок Фролова Л.А. показала суду, що вона знайома із подружжям Гонгадзе з 1998 року. З Мирославою Гонгадзе свідок приятелювала, а з Георгієм Гонгадзе з 1999 року співпрацювала у сфері громадської та журналістської діяльності. У лютому 2000 року Георгій Гонгадзе організував на радіостанції «Континент» інформаційну службу «Вільна хвиля». Приблизно у квітні 2000 року, за ініціативою Георгія, було створено Інтернет видання «Українська правда», в якому свідок працювала до початку серпня 2000 року. Керівником видання був Гонгадзе Г.Р., а головним редактором — Притула О.Ю. Розміщені на «Українській правді» матеріали мали інформаційно-аналітичний характер. Згідно показань свідка, приблизно у червені — липні 2000 року працівники міліції з надуманих підстав відвідали офіс видання. У цей же період часу вона. Фролова, бачила, як невідомі особи, перебуваючи біля офісу «Української правди» та будинку за місцем мешкання Гонгадзе Г.Р., вели спостереження. При цьому вказані особи використовували транспортні засоби, у тому числі автомобіль «ВАЗ». За таких обставин Георгій Гонгадзе, з приводу його переслідування, звернувся з офіційним викритим листом до Генерального прокурора України. Останній раз свідок бачила Гонгадзе Г.Р 14 вересня 2000 року у приміщенні Верховної Ради України. Про його зникнення дізналась 17 вересня 2000 року від Мирослави Гонгадзе.
Крім того Фролова Л.А., розповідаючи у своїх показаннях про особу Гонгадзе Г.Р., вказувала, що останній мав звичку користуватися послугами таксі. Також свідок зазначала про наявність у руці Гонгадзе Г.Р. осколків, що залишлись внаслідок поранення, отриманого у Грузії під час військового конфлікту. З прикрас Гонгадзе Г.Р. Фролова Л.А. пригадала срібний браслет, срібний ланцюжок із хрестом та кулоном у формі півмісяця. За твердженням свідка, Гонгадзе Г.Р., у числі інших речей, мав чорного кольору довгу, як палиця, парасольку, шкіряний гаманець та сумку з тканини. З одягу Георгій носив також і джинси з ременем.
Допитана у судовому засіданні свідок Мостова Ю.В. показала, що із журналістом Георгієм Гонгадзе вона знайома приблизно з 1996 року. Георгій активно працював на телебаченні, а також на радіо «Континент». У своїх виступах і матеріалах, будучи опозиційним журналістом, він критикував різних політиків і діючу владу. У 2000 році Гонгадзе Г.Р. створив Інтернет видання «Українська правда», редактором якого була Олена Притула. Влітку 2000 року Георгій Гонгадзе розповів свідку про здійснення за ним у червні-липні 2000 року спостереження представниками органів влади. З вказаного приводу Гонгадзе Г.Р. робив публічні заяви та звернувся з офіційним відкритим листом до Генерального прокурора України. Про зникнення Георгія Гонгадзе, свідок дізналась 17 вересня 2000 року від Олени Притули. При цьому остання розповіла, що увечері 16 вересня 2000 року Георгій вийшов з її квартири, але за місцем свого мешкання не прибув, незважаючи на те, що його чекали дружина з дітьми, які через відсутність ключів, не могли потрапити додому.
Крім того свідок показала, що Притула О.Ю., Аланія К.Л., Малазонія Л.Т. і Добровольська Л.Г., з метою перевірки отриманої інформації про можливу належність Георгію Гонгадзе виявленого у Таращанському лісі обезголовленого трупа, 15 листопада 2000 року їздили до м. Тараща Київської області. При цьому Аланія К.Л., повернувшись до м. Києва, висловив свідку своє переконання про належність вказаного трупа саме Гонгадзе Г.Р.
Згідно показань у судовому засіданні свідка Буджурової Л.Р., вона тривалий час підтримувала дружні стосунки з Оленою Притулою та журналістом Георгієм Гонгадзе. У липні 2000 року свідку до м. Сімферополь зателефонував Гонгадзе Г.Р., який розповів, що за ним здійснюється спостереження, при цьому невідомі йому особи розповсюджують неправдиві відомості про його причетність до вчинення злочину на території м. Одеса. За таких обставин вона, Буджурова, запропонувала Гонгадзе Г.Р. тимчасово переїхати мешкати до АР Крим. Проте Георгій вказану пропозицію відкинув, совістивши про свій намір звернутись із зазначеного приводу з відкритим лмстом до Генерального прокурора України. У подальшому, приблизно 16 вересня 2000 року, біля першої години ночі, свідку зателефонувала Притула О.Ю., яка повідомила про зникнення Гонгадзе Г.Р.
З показань свідка Кіпіані В.Т. слідує, що конкретні обставини захоплення та вбивства Гонгадзе Г.Р. йому не відомі. В той же час свідок показав суду, що Георгій Гонгадзе активно займався журналістською діяльністю, у своїх програмах і матеріалах висловлював критичне ставлення до влади. Також за твердженням свідка, до свого зникнення Георгій йому розповів про здійснення за ним спостереження працівниками міліції, які при цьому намагались безпідставно звинуватити у вчиненні злочину на території м. Одеса. З вказаного приводу Гонгадзе Г.Р. звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України.
Крім того Кіпіані В.Т. у своїх показаннях зазначав, що Гонгадзе Г.Р. зазвичай був одягнутий у джинси та мав сумку, яку носив через плече. З прикрас у Гонгадзе Г.Р. свідок бачив срібний перстень, зроблений у грузинському стилі та кулон у вигляді навпіл розрізаного кола з нерівним внутрішнім краєм.
Свідок Шолох ОВ. показав суду, що у період з вересня 1999 року до початку травня 2000 року, у ТОВ «Центр засобів масової інформації «Медіа центр» з ефірним логотипом радіо «Континент», разом із ним працював журналіст Георгій Гонгадзе, який у подальшому започаткував інший проект — Інтернет видання «Українська правда». 10 липня 2000 року у денний час до офісу свідка прийшов полковник міліції — співробітник МВС України. Останній, пред’явивши посвідчення, під надуманим приводом, а саме, що начебто схожий на Гонгадзе Г.Р. чоловік причетний до вчинення злочину на території м. Одеса, став розпитувати про особу Георгія Гонгадзе, його характер, поведінку та звички. З огляду на ці обставини, він, Шолох, повідомив Гонгадзе Г.Р. про відвідування радіо «Континент» співробітником міліції та про питання, які останній зясовував. Тоді ж Георгій розповів свідку про здійснення за ним спостереження. З приводу всіх цих подій, Гонгадзе Г.Р. у липні 2000 року звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України.
Крім того свідок стверджував, що на досудовому слідстві зазначеного у своїх показаннях співробітника міліції він упізнав і це відображено, з приведенням анкетних даних особи у відповідному протоколі. Між ними була проведена очна ставка, в ході якої він, Шолох, наполягав на своїх показаннях.
Наведені свідчення Шолоха С.В. також узгоджуються із змістом досліджених у судовому засіданні, представлених у справі процесуальних документів. Зокрема, як видно з протоколів пред\'явлення особи для впізнання від 15.07.2003 року та очної ставки від 16.07.2003 року (т.11 а.с.72-74, 75-79), свідок упевнено впізнав співробітника ГУКП МВС України Б.В.О (повні дані містяться у т. 34 а.с.2 і, в силу Закону України «Про державну таємницю» розголошенню не підлягають), та категорично запевняв, що саме він при відвідуванні 10 липня 2000 року радіостанції «Континент» розпитував про Георгія Гонгадзе.
Також Шолох С.В., розповідаючи в судовому засіданні про особу
Гонгадзе Г.Р. вказував, що Георгій зазвичай носив джинси, в числі інших речей мав сумку з тканини, перстень, браслет і ланцюжок з кулоном, особливостей яких за давністю подій свідок не пам\'ятає.
Свідок Притула О.Ю. у судовому засіданні показала, що з журналістом Георгієм Руслановичем Гонгадзе вона познайомилась на конференції у вересні 1997 року. Згідно показань свідка, Гонгадзе Г.Р.. 1969 року народження, уродженець м. Тбілісі, приблизно у 1991 році прибув з Грузії в Україну, проживав у м. Львів, де отримав вищу філологічну освіту, а потім, із дружиною Мирославою Гонгадзе Та двома дітьми став мешкати у м. Києві. За твердженням Притули О.Ю., Георгій активно займався журналістською діяльністю, у своїх програмах і матеріалах критикував різних політиків і владу. В квітні 2000 року свідок разом із Гонгадзе Г.Р. створили Інтернет видання «Українська правда». Георгій Гонгадзе був керівником вказаного видання, а вона, Притула — головним редактором. Це видання, за змістом розміщених матеріалів, також було опозиційним до влади. У червні 2000 року вони помітили здійснення за Георгієм постійного спостереження, із використанням транспортних засобів, у тому числі автомобіля «Жигулі», номерний знак якого Гонгадзе Г.Р. записав. Крім того свідок обізнана про те, що влітку 2000 року до приміщення радіостанції «Континент» приходив співробітник міліції та під надуманим приводом з\'ясовував у Сергія Шолоха дані про особу Георгія Гонгадзе. Сприйнявши спостереження, як погрозу, та уважаючи дії працівників міліції незаконними, Гонгадзе Г.Р. із зазначеного приводу 14 липня 2000 року звернувся з офіційним відкритим листом до Генерального прокурора України. Не маючи довіри до правоохоронних органів, свій лист він також розповсюдив на конференції між журналістами та оприлюднив його зміст в Інтернет виданні «Українська правда». Внаслідок цЬОГО вказані обставини набули розголосу. В подальшому свідок із Гонгадзе Г.Р. спостереження більше не помічали.
Як слідує з показань Притули О.Ю., Георгій Гонгадзе, у зв\'язку із журналістською діяльністю відвідував різні установи, у тому числі і посольство США. 15 вересня 2000 року у денний час Георгій також був у прес-службі посольства США, розташованого по вулиці Мельникова у м. Києві, де у прес-секретаря Пітера Савчина, узяв у борг кошти — 300 доларів США, необхідні для внесення орендної плати за приміщення офісу видання «Українська правда». В цей же день, приблизно о 18 годині, вона, Притула, разом із Гонгадзе Г.Р. відвідали кафе на вулиці Б.Хмельницького. Пізніше вони перебували на вулиці Хрещатик, де разом із Аланія К. Л. дивились нове приміщення для офісу. Увечері Г.Р. Гонгадзе заходив до свідка в квартиру № 39, будинок № 7 по бульвару Л.Українки, поїхавши потім додому. Наступного дня, тобто 16 вересня 2000 року, Притула О.Ю. зустрілась із Георгієм Гонгадзе приблизно об 11-й годині на вулиці Хрещатик. Поспілкувавшись із своїми знайомими та відвідавши кафе на вулиці Б.Хмельницького, свідок разом із Гонгадзе Г.Р. прослідували до Оперного театру, де скориставшись автомобілем, прибули до офісу, розташованого у будинку по вулиці Володимирській, 83. Далі, як убачається з показань свідка, вона залишалась працювати в офісі, а Георгійупродовж дня відлучався, ходив із своїм товаришем і співробітником «Українська правда» Атанія К.Л. здавати у ремонт свій годинник та купувати кавуни. Приблизно о 20-й годині вона разом із Гонгадзе Г.Р. вийшли з офісу та Георгій провів її, Притулу О.Ю., додому. При цьому по дорозі вони відвідали розташований по вулиці Літній ресторан «Тадж», де у числі іншого їли кавун, а також салат, до складу якого входила капуста. До будинку №7 по бульвару Л.Українки прибули приблизно о 21 годині. У цей день Гонгадзе Г.Р. був узутим у чорні зі шнурками черевики, одягнутим у чорну куртку, світло-сірого кольору светр без горловини, джинси з ременем і пряжкою. При собі, у числі іншого, Гонгадзе Г.Р. мав: довгу, як палицю, парасольку; чорного кольору сумку через плече, із декількома відділеннями та написом на одному боці; ділові папери; записник; зв’язку ключів; відключений мобільний телефон «Ерікон»; гаманець, що відкривався, як книжка, в якому містилась пластикова картка «Віза» і незначна сума у доларах США. З прикрас на Гонгадзе Г.Р. були срібний браслет із специфічним плетінням, срібний перстень із пласкою поверхнею, срібний ланцюжок із хрестом та кулоном у вигляді півмісяця, друга половинка якого знаходилась у Притули О.Ю. Перебуваючи нетривалий час за місцем мешкання свідка, Гонгадзе Г.Р., приблизно о 22 годині 10 хвилин, виходив на вулицю до магазину. Повернувшись, він узяв свої речі, у тому числі сумку, парасольку, поліетиленовий пакет із двома кавунами та, десь о 22-й годині 20 хвилин, пішов додому. При цьому Георгій мусив о 23-й годині за місцем мешкання по вулиці Червоноармійській зустріти дітей і дружину, яка в цей день забула ключі від квартири. Оскільки Гонгадзе Г.Р. мав звичку пересуватись на автомобілях, користуючись послугами по перевезенню, свідок через короткий проміжок часу вийшла на балкон, розраховуючи його побачити на бульварі Л.Українки. Проте Гонгадзе там не було. Приблизно о 23 годині 30 хвилин їй зателефонував Аланія К.Л., який повідомив, що Георгій не прибув додому та його розшукує Мирослава Гонгадзе. З огляду на це, свідок зрозуміла, що з Гонгадзе Р.Г. щось трапилося. Упродовж наступного часу, незважаючи на пошуки ними Георгія, відомостей про його місцезнаходження отримано не було. Тому 17 вересня 2000 року Мирослава Гонгадзе з приводу його зникнення офіційно звернулась до органів внутрішніх справ. Проте подальший розшук Гонгадзе Г.Р. правоохоронцями також не дав позитивних результатів. 10.11.2000 року у газеті «Сегодня» опублікували статтю про виявлення у м. Тараща обезголовленого трупа. Тоді ж з\'явились чутки про можливу належність вказаного трупа Георгію Гонгадзе. З метою перевірки зазначеної інформації, 15 листопада 2000 року свідок разом із Аланія К.Л., Малазонія Л.Т. і Добровольською Л.Г. поїхали до м. Тараща Київської області. Зустрівшись у лікарні із мисцевим патологоанатомом, медичним експертом Воротинцевим І.М, вони почали у нього з\'ясовувати дані щодо трупа та виявлених прикрас. Воротинцев І.М. розповів про знайдені прикраси та повідомив про виявлення ним при дослідженні трупа браслета із складним плетінням, а також намалював перстень і кулон, які були дуже схожі на прикраси Гонгадзе Г.Р. При цьому, як свідок зрозуміла, спочатку Воротинцев І.М. виявив окремі прикраси на трупі при його дослідження, а потім при просіюванні землі з місця поховання трупа були знайднеі інші, у тому числі ланцюжок. В ході розмови свідок показала експерту Воротинцеву І.М. свій кулон у формі півмісяця та розповіла про те, що 16.09.2000 року Георгій куштував салат із капустою та кавун із кісточками. На це Воротинцев І.М. сказав, що він у шлунку трупа також знайшов насіння кавуна і неперетравлену капусту. Потім Малазонія Л.Т.. Аланія К.Л. і Добро вольська Л.Г. зайшли до моргу, де побачили обезголовлений, в стані сильних гнилісних змін труп, впізнати який було майже неможливо. За таких обстанин вони повідомили Воротинпеву І.М. про наявність у правій руці Гонгадзе Г.Р. осколків, внаслідок поранення. Після цього експерт зайшов до моргу, а коли повернувся приніс вилучені ним з допомогою магніту з руки трупа шматочки заліза. Далі Воротинцев І.М. відтяв у трупа руку, зробив її рентгенограму, надавши їм один із зроблених знімків. На знімку було видно, що у руці в області зап’ястку та кисті є осколки. З урахуванням отриманих відомостей вони дійшли до висновку, що обезголовлений труп може належати Георгію Гонгадзе. За таких обставин вони відвідали Таращанську прокуратуру, написавши заяву про факт впізнання трупа. Також у прокуратурі, вона Притула О.Ю., порушила питання про необхідність перевезення вказаного трупа, до м. Києва для проведення експертних досліджень. У подальшому повернувшись до моргу дізналась, що труп звідти зник. Тоді побоюючись, що труп знищать або ж будуть вчинені дії, спрямовані на приховування дійсної належності тіла, для підтвердження факту існування такого трупа, свідок отримала від Воротинцева І.М. лікарське свідоцтво про смерть Гонгадзе Г.Р. Крім того свідок отримала принесені з моргу шматочки людської тканини, уважаючи їх залишками трупа. Пізніше частину вказаних залишків, вона, Притула О.Ю., для проведення незалежної експертизи передала представнику парламентської комісії. На думку свідка, негативний висновок цієї експертизи, обумовлений тим, що досліджуваний біологічний матеріал був не частиною обезголовленого трупа, а походив від іншої людини. На даний час свідок довіряє висновкам проведених по справі органами досудового слідства медичних експертиз та не має жодних сумнівів, що виявлений 02.11.2000 року у Таращанському лісі обезголовлений труп належить саме Георгію Гонгадзе.
(продолжение следует)
