Нові пригоди Великого комбінатора або Нью-Васюки по Тернопільски

Минуло
якихось 80 років з часу, як великий комбінатор Остап Сулейман Берта
Марія Бендер легко і невимушено заробляв собі на хліб насущний,
абсолютно не задаючись питанням, що може бути жорстоко битий чи
запроторений у буцегарню. І все прогресивне людство дивувалося і
тішилося з того як легендарний син не менш легендарного лейтенанта
Шмідта, використовуючи свій неперевершений талант перевтілення, дурив
простий народ, не боячись ні чорта ні Бога.
Проте жоден читач великої книги не менш великих авторів не міг
передбачити, що рід Шмідта не вмер, а його нащадки живуть і у наш час,
користуючись довірою та простотою звичайних українців. Не вдаючись в
глибокі історичні екскурси, просто згадаймо історії АО «МММ», банку
«Україна», київського «Еліта-Центру» та інших не менш потужних
фінансових пірамід. Така у нас карма, мабуть, довіритись, віддати
останнє і залишитися ні з чим в ролі золотого теляті, в той час, коли
хтось за наші кровно зароблені почиває на лаврах і тихенько тішиться з
власної безкарності.
Однак не будемо далеко ходити, а спробуємо більш детальніше розглянути
схожу ситуацію, яка склалася в славному місті Тернополі. Способів
заробити швидко і без великих капіталовкладень є безліч, проте одним з
найефективніших в наш час, враховуючи специфіку Західного регіону і
колосальні прибутки, які надходять в область від заробітчан за
кордоном, є БУДІВНИЦТВО. Будують в Тернополі всюди, будують навіть там,
де, здавалося б, будувати взагалі не можна, з порушенням всіх можливих
і неможливих норм і правил, а коли й побудують, то мешканці новобудов
навіть не підозрюють, що їх в черговий раз пошили в дурні. Адже саме
зведення будинку ще не дає права на його заселення і введення в
експлуатацію. Проте повернемось до наших баранів, як сказав класик, і
розглянемо дану ситуацію на прикладі місцевого забудовника ТФ
«Будівельник»…Гідним нащадком великого комбінатора Остапа на
Тернопільській землі є керівник вказаної будконтори Зеник Щепановський.
І все, здавалося б, чудово, будинки виростають, як гриби після дощу,
гроші за продані квартири систематично надходять на рахунки, які є
чималенькими, і виникає логічне запитання, а де ж тут порушення?
Справді, для пересічного громадянина, який чинно сплачував дольову
частку і врешті решт отримав довгоочікуване житло, все здавалося б,
законно. Проте мало хто здогадується, що переважна більшість збудованих
паном Щепановським будинків досі не введені в експлуатацію, а їх
будівництво здійснювалося чи на даний час проводиться з грубим
порушенням чинного законодавства, без відповідних актів на землю,
рішень виконкому Тернопільської міськради, проектів державної
експертизи та дозволів Державної інспекції архітектурно-будівельного
контролю на початок будівельних робіт, при цьому не відповідаючи
вимогам проектної документації. Не вдаючись в глибокий аналіз,
зазначимо тільки деякі з тих будинків, які збудовані або будуються з
грубими порушеннями: це двадцятисемиквартирний будинок по вул.Глибока в
м.Тернополі, двосекційний двадцятиквартирний будинок по вул.Березова,
вісімнадцятиквартирний – по вул.Пулюя, 25-квартирний – по
вул.Кривоноса, 161-квартирний – по вул.Головацького, 6-ти квартирний –
по вул.Стецька, 9-ти поверховий – по вул.Тютюника, 180-ти квартирний –
по вул.Довженка, 4-х секційний – по вул.Білогірська…Цей список можна
було б продовжувати, проте шкода вашої уваги й часу, дорогі читачі.
Такі собі НЬЮ-Васюки по Тернопільськи…Все сплановано, красиво
розмальовано, перспективи колосальні, прибутки захмарні…Проте не
врахував гросмейстер Щепановський правил гри, або просто ними
елементарно знехтував. І все було б добре, якби на самовільну забудову
закривали очі і тихенько затверджували проекти нашого Остапа, даруйте,
пана Щепановського, на сесіях Тернопільської міськради. Але не
прижилася ТФ «Будівельник» на місцевому ринку забудовників, занадто
багато конкурентів на тернопільській землі. Та й підтримки в місцевих
політичних структур, які б лобіювали його інтереси в міськраді, пан
Зеник не отримав, а ту, що мав, успішно розгубив, дякуючи своїй
самовпевненості та відвертій жадібності.
Однак гідний нащадок Ільфовського персонажу все таки спробував знайти
вихід із замкнутого кола, висунувши свою дорогоцінну кандидатуру на
посаду Тернопільського міського голови на виборах 2006 року. Ще б пак,
обіймаючи крісло мера, пан Щепановський міг одноосібно впливати на
підконтрольну міськраду і отримувати необхідні земельні ділянки в
найпрестижніших кварталах міста, будувати, не зважаючи на діючі вимоги.
Але сталося не так, як гадалося…наші галицькі люди ще здатні відрізнити
біле від чорного, і пролетів пан Зеник, як фанерний лист на столицею
однієї з європейських держав. Проте амбіції не покидали нашого героя, і
він, використовуючи свої зв’язки в столиці, підкріплені матеріально,
спробував пролобіювати питання про призначення власної персони на
посаду голови Тернопільської облдержадміністрації. І тут щось не
склалося, в столиці вирішили, що прораб Щепановський аж ніяк не зможе
гідно керувати аграрною областю. І тут в пору б було закричати: «все
пропало, шеф, все пропало»… Аж ні, як нам давно відомо, якщо гора не
йде до Магомета, Магомет іде до гори, але про це згодом…
Тепер нам, любі читачі, варто згадати ще одного героя вічного твору,
написаного Ільфом і Петровим, і провести відповідні аналогії з нашою
реальністю. Ну ніяк не міг великий комбінатор, він же пан Щепановський,
змиритися з таким станом речей, і обійтися без допомоги вічно
голодного, проте з великими амбіціями, Шури Балаганова. Як грім серед
ясного неба, у жовтні 2007 року спустився на нашу грішну землю з
захмарних висот, пробачте, з карпатських гір, новий керівник області,
молодий, але сповнений надії на швидке матеріальне процвітання, його
Величність, удільний князь тернопільський Юрій Чижмарь. І тут нарешті
для пана Щепановського засяяв промінь надії в довгому тунелі власної
нездарності. Спершу у новоявленого керівника області були спроби увійти
в довіру до оточення, налагодити необхідні для створення ілюзій
бурхливої діяльності контакти, проте апетит, як відомо, приходить під
час обіду. Не міг змиритися гість із злиденним існуванням на державну
зарплату, амбіції брали верх, а відповідно, й запити росли як на
дріжджах. Ось тут варто було пану Чижмарю згадати про свого
літературного прототипа Балаганова, який на запитання Остапа про суму
грошей, потрібних йому для повного щастя, відповів з святою простотою:
шість тисяч чотириста рублів, і що цього йому буде цілком достатньо.
Але знав юний можновладець, що Тернопільщина — це тільки стартовий
трамплін до київських висот, а у столицю треба в’їхати не на ослі, і не
з пустими кишенями. Та й бідних висуванців там з пустими руками не
приймають. А де ж взяти такі необхідні для кар’єрного росту кошти?
Звичайно ж з надприбуткових оборудок з землею і будівництвом. І тут
Остапа, читаємо – Щепановського, понесло… Як кажуть в народі, яке їхало
– таке здибало. Контакти з діючим головою ОДА були налагоджені,
молодому керівнику, за сприяння у вирішенні земельних питань, було
обіцяно будівництво власних котеджів під Тернополем, мабуть в якості
літньої царської резиденції, та під самим Києвом, — уже в якості
царських хоромів на майбутньому місці роботи. А щоб було де поратися на
грядках, вирощуючи такі необхідні молодому дикоростучому організму
овочі і фрукти, пан Чижмарь встиг придбати близько 1,5 га екологічно
чистої тернопільської землі.
Як там у класиків? — «Пилите, Шура, гири, они золотые». Але як відомо,
просто так кошенята народжуються, а за обіцяні чи вже надані блага
треба платити. От і уклали товариші негласну угоду про співпрацю, суть
якої доволі проста: губернатор Юрко, через свої повноваження, нагинає
(даруйте за грубість) міську раду, забезпечуючи пану Щепановському
швидке вирішення усіх його питань із виділенням землі та необхідними
дозволами на будівництво в м.Тернополі, натомість, пан Щепановський,
окрім обіцяних котеджів, справно сплачує колезі по цеху левову частку
коштів, отриману від продажу квартир, або ж записує частину з них на
родичів та друзів пана Чижмаря. І все було б гаразд, якби на перешкоді
грандіозним планам комбінаторів не стала тернопільська громада і
депутати міської ради на чолі з діючим мером Заставним. Просто не
звикли галичани задарма віддавати зайдам нажите спільно добро. Але ж то
знущання над амбіціями і крах всіх планів, таких виплеканих і омріяних.
Хто посмів? Хто наважився перечити? Для придушення непокірних в бій
була кинута важка артилерія у вигляді позапланових перевірок діяльності
міськради, її керівництва та профільних комісій. Але то вже друга
історія. Зазначимо тільки, що не всі ще втратили совість і продалися за
тридцять срібняків. Як би там не було, але маленька тернопільська
громада продовжує чинити опір варягам і нічим її не залякати – ні
Сибіром, ні Карпатами. А нашим вельмишановним героям раджу ще раз
перечитати історію про Остапа Бендера і Шуру Балаганова, а якщо за
підрахунком власних статків не знайдеться часу, то нагадаю фінал
історії: «Офицер медленно вытащил пистолет и оттянул назад ствол.
Великий комбинатор понял, что интервью окончилось. Сгибаясь, он
заковылял назад, к советскому берегу. — Не надо оваций! Графа Монте
Кристо из меня не вышло. Придется переквалифицироваться в управдомы».
З повагою, ваш Гомер Станіславович.