БАРТЕР МАЙОРА БОЧОНКІНА (ЗАКІНЧЕННЯ)

уривок з роману тов. Лермонтова «Тринадцятий місяць»

— Ребе, ти пантруєш хід моїх думок? – Майор Бочонкін з-під лоба глянув на майора Бузину.

— Аякже. В контексті індукції.

— Переходимо до дедукції. Взагалі то я, зізнаюсь чесно, його недооцінив, дав йому певний люфт, думаю, хай прийде до тями, потім закінчу профілактику. Але він мене перехитрив, шлімазл поцуватий. І ось як. Повернувся я в Управління, згідно з наказом голови КДБ СРСР номер два нулі сімдесят шість поставив Шнеєрзона на загальнодовідковий облік за категорією „єврейський націоналіст, який підтримує зв’язки із зарубіжними сіоністськими центрами” і поїхав до Зями Смульсона. Смульсона я раніш поважав, він слюсарем на заводі “Більшовик” працює. Льошо, ти коли-небудь зустрічав єврея – слюсаря?

— Ні, зроду не бачив. Хоча в Кривому Розі до війни…

— Зачекай, Льошо, про свій Кривий Ріг і довоєнні події потім розкажеш. Тут інша географія й протилежна оперативна обстановка. Так ось, цей Смульсон – не просто слюсар, а слюсар 7-го розряду! Золоті руки, щомісячний план виконує на 200 процентів, орден міг би одержати! Лише в райкомівську рознарядку не втрапив, тому що, по-перше, єврей, а по-друге, спить на лекціях, які по лінії заводського парткому й профкому влаштовуються для робітників в обідню перерву з метою підвищення їх політичного рівня. Сигнал такий надійшов.

— Один Зяма спить?

— Та ні, сплять усі, алеж то не мій континґент, крім Зями, у цеху жодного єврея немає.

Перевірив я сигнал, який свідчив, що Зяма Смульсон замість того, щоб уважно вислуховувати лекторів про досягнення нашої внутрішньої та зовнішньої політики, на лекціях спить. „Чи немає тут політичного підтексту, — ставлю я собі запитання, тессезеть, як каже Фердинанд, — чи не присутня при такому факті демонстрація слюсарем Смульсоном негативного ставлення до марксистсько-ленінської ідеології на противагу поглядам ідеолога сіонізму Зеєва-Володимира Жаботинського з Одеси, земляка Левка Різника, тессезеть?”

— Друга Симона Петлюри.

— Левко Різник – друг Симона Петлюри?

— Ні, Жаботинський – друг Петлюри.

— А, я знаю: „Всіляко перешкоджати блокуванню сіоністів і українських буржуазних націоналістів, оперативними заходами і, використовуючи оперативні і пропагандистські методи, постійно вносити розкол у діяльність їх підривних організацій”, — процитував Бочонкін установку Центру. — Виявилось, що тут дещо інший підтекст. Оперативним шляхом я встановив, що Зяма, чудовий слюсар, золоті руки, зробив собі самогонний апарат із нержавіючої сталі і ночами гонить первака, та такого, що у всьому Києві не знайдеш, „Цимес” називається, і продає його за прийнятними цінами членам єврейської громади, запевняючи, що повністю витримує кошерну технологію. За агентурними даними, гоям він продає той же самогон, проте вже під назвою „Емес”, що в перекладі з їдиш означає „Перемога”. При цьому учасникам війни, незалежно якої, і учасникам бойових дій, незалежно яких – вірить на слово, робить знижку на двадцять відсотків.

— Фельдкурат Отто Кац, — пригадав майор Бузина вечірню здибанку із Йосипом Швайкою, — з приводу горілки, яку виготовляють євреї, сказав…

— Ребе, фельдкурат Отто Кац – вихрест. Я таким не довіряю, — рішуче заперечив майор Бочонкін, не дослухавши, що колись міг сказати фельдкурат Отто Кац.

— А що таке “вихрест”? – перепитав майор Бузина.

— Хрещений юдей. Ну, щось на зразок Карла Маркса чи іспанського диктатора маршала Франсиско Франко. Маршал Йосип Броз Тіто – хорватський єврей і теж вихрест.

— А Мао Цзедун?

— Не знаю, ребе, запитаю в своєї агентури. Зяма Смульсон – точно не вихрест, не хвилюйся, він справжній юдей. Приходжу я до нього додому за місцем проживання, розуміється, що без понятих, тут справа тонка, самогонка – не Талмуд, зайві свідки не потрібні. Кажу йому: „Зямо, надійшли оперативні дані, що ти женеш самогон”. Він теж, як і Шнеєрзон, зблід, проте до віднікування не вдався, зізнався, сам щиросердо розказав: „Гоню, Іване Демидовичу, однак тільки для себе, ні краплі на сторону. Гоню й все сам випиваю!” Льошо, ти бачив коли-небудь єврея, який випиває по три літра самогону за день?

Майор Бузина крутнув головою, але почав згадувати:

— Не бачив, хоча колись мені розказували, у Кривому Розі…

— Зачекай, Льошо, давай без мемуарів, ми обговорюємо сучасні проблеми. Так ось, кажу я Смульсону: „Хай буде так, повірю й закриваємо на поки що цю тему. Інше питання – хочеш мати Талмуд?” У нього очі на лоб полізли: „Не проти, звичайно, який же єврей не хоче мати Талмуд, але з погляду боротьби з пережитками…” І дивиться на мене уважно, думає, що я перевіряю його політичну зрілість. „Добре, — кажу, — ти вважаєш, нібито я не знаю, що ти ходиш у синагогу, своєму синові Ізі зробив обрізання й купив йому скрипку, ухилився від підписання колективного листа робітників орденоносного заводу „Більшовик” з вимогою позбавити літературного власовця Солженіцина радянського громадянства, ночами женеш кошерний самогон, а потім спиш на лекціях в обідню перерву? Знаю. Втім, поки що річ не про се. Давай три літри самогону, твою добову норму, який ти підпільно женеш за допомогою зробленого на робочому місці в механічному цеху орденоносного заводу „Більшовик” самогонного апарату із нержавіючої сталі, і я тобі на шармака подарую найсправжнісінький Талмуд”.

Мені, Льошо, самогон терміново знадобився, оскільки земляк із Донецька в гості мав приїздити. У нас, на Донбасі, справжні шахтарі сорокаградусну отруту із магазинів не вживають, надають перевагу натуральному продукту, вище градусом і якістю. Не міг же я перед давнім другом із Донбасу своєю пикою ударити в грязь, іншими словами, пригощаючи його казенкою? Донбас порожняк не гонить, а гонить самогон, і якістю не набагато гірший, ніж кошерний „Цимес” чи гойний „Емес” Зями Смульсона, як потім, порівнюючи, я встановив. Щò мій друг-шахтар міг подумати про ЧеКа? Правильно я міркую?

— Як на мій позір, логічно й переконливо.

— Тому я вимушений був у складній ситуації реалізувати отримані оперативним шляхом дані в громадсько-корисних цілях. Зашифровка джерела інформації в мене залізна. Зяма, сто пудів ґарантую , нізащо б не здогадався, хто на нього стукнув, хоч вважає себе конспіратором. Ну, як побачив він Талмуд, аж дух у нього перехопило, слова вимовити не може. Я йому кажу: «Зямо, давай бутель, бекіцер, ніколи мені з тобою тут теревені править, на вокзал треба їхати, друга зустрічати».

Ну, обмінялися ми, я йому — Талмуд, конфіскований у Шнеєрзона, він мені – трьохлітровий бутель кошерного самогону «Цимес», виготовленого підпільним способом, можливо, й „Емес”, різниця невелика. Я його попередив, врахуй, Льошо, попередив, щоб він нікому про нашу міньбу не розповідав і в туалеті священну книгу євреїв не читав. Льошо, він мені на подарованому Талмуді присягнувся, що ні звуку нікому не скаже про Талмуд і священну книгу євреїв у туалеті читати не буде. На жаль, Зяма, враг його матері, виявився базікою, незважаючи на те, що дав клятву на Талмуді в моїй присутності. Тут і я дав допустив прокол — забув правило: „Ніколи не довіряй єврею”. Чи точніше, як казав один американець: „Довіряй, але перевіряй”. Я ж довірився, як лох, прийнявши Зямину клятву на Талмуді, а треба було Зяму хоча б на тиждень взять під „наружку”.

— Згідно з Святим письмом, клятва вважається гріхом, — сказав майор Бузина.

— Ребе, то християни так вважають, а юдеї дають клятви наліво й направо: „Клянусь здоров’ям своєї матусі Руфи, щоб я так мучився!” – а його матуся Руфа вже двадцять років як померла, „Клянусь труною своєї матінки Броні, щоб я так жив!”, — а його матінка Броня жива-здорова, ще й Салазара переживе. – Майор Бочонкін безнадійно махнув рукою. – Зяма мені поклявся не своєю матусею, а на Талмуді, на Талмуді!!! І тут же вирішив, шпіцель хуїв, похизуватися перед Шнеєрзоном тим же Талмудом, придбаним у мене майже на шармака, коли прийшов до нього по ковбасу в гастроном на вулиці Велика Житомирська. Кияни його називають „об’їдочним”, оскільки Шнеєрзон після отоварювання міськкомівських діячів залишки інколи викидає і на прилавок.

— Знаю, сам інколи туди заходжу.

— З вулиці? А в Шнеєрзона ще з двору половина київських євреїв пасеться за рахунок Київського міськкому Компартії України. І ось Смульсон, отримуючи з гастрономівського тилу патик карбонаду, кілограм мисливських сосисок і п’ять бляшанок гусячого паштету, все йому розпатякав – і про священну книгу євреїв, і про бутель самогону, і про наш шахер-махер. Ще й Талмуд, базіка, показав. Шнеєрзон упізнав свій Талмуд, Смульсону ні слова не сказав, а прибіг у приймальню КДБ, лемент підняв, поц, та ще й на мене заяву набазграв такого змісту: „Майор КДБ Бочонкін, якому рідною Комуністичною партією та Радянським Урядом довірено відповідальне завдання безпощадно й неухильно боротися з єврейським сіонізмом і буржуазним націоналізмом, незаконно конфіскував у мене, члена КПРС, Талмуд, який я ретельно вивчав з метою викриття підступів ізраїльської вояччини!” Чуєш, ребе, як він заспівав? Під Каценбогена почав зизити, агіцин паровоз!

„Звиш того, як мені стало достеменно відомо, — далі обливає мене брудом Шнеєрзон, — вище названий співробітник наших органів державної безпеки, а за всіма ознаками причаєний симпатик лівого опортуніста Бухаріна, якого наша партія викрила як ворога народу ще в 30-і роки, обміняв мій Талмуд, який я старанно вивчав з метою викриття підступів ізраїльської вояччини, — а де він взяв цей Талмуд, не вказує, — на три літри кошерного самогону в політично незрілого слюсаря з заводу „Більшовик” Зіновія Смульсона, який, крім того, що підпільно гонить самогон, зробив обрізання своїм дітям чоловічої статі та щосуботи ходить у синагогу на Подолі!”

Ну, дійшла ця справа до Фердинанда, підключилася інспекція, крик, ґвалт: „Грубе порушення службової та партійної дисципліни, втрата речового доказу, схильність до правого ухилу!”

Яка втрата, якщо сей Талмуд нікуди не подівся й перебуває в надійних руках Зями Смульсона, хоч він і зробив певний прокол з погляду забезпечення сурової конспірації, але це справа поправна? Яке порушення? Можливо, я здійснював складну оперативну комбінацію, поставивши собі на меті виявлення каналів розповсюдження ідеологічно шкідливої літератури, проникнення в зарубіжні підривні сіоністські центри з використанням внутрішнього середовища й процесів, що відбуваються в ньому? Який „лівий ухил”, коли я ніколи ні направо, ні наліво не бігаю, повсякчас блудя… Ні — повсякчас блядя… Блюдя?

— Що ти хотів сказать?

— Про моральний кодекс. Що я його, того — свято блюдю?

— Свято пильнуючи моральний кодекс будівельника комунізму.

— Будівельника чи будівника?

— Ми – будівельники, чорнороби. Будівники нагорі.

— Ясно. Наліво не бігаю, свято пильнуючи будівельний кодекс чорнороба комунізму! Ягве, о Шамаїм, Елохім ель-Шаддай!! – Майор Бочонкін підняв очі гору, звертаючись до Бога, і, віддавши йому належне, знову повернувся до майора Бузини. — Хто мене спіймав? Шнеєрзон? Наш Гейдріх? Довбач з Сорокою та Різником?! Цвятков?!!

Обуренню майора Бочонкіна не стало меж, у нього аж дух забило й він ударив кулаком по підвіконню.

— Бухарін був правим ухильником. Ліві позиції займав Троцький, — сказав майор Бузина.

— Ти бач! – злостиво вигукнув майор Бочонкін — Так-таки набрехав Шнеєрзон! Сплутав мене з Лейбою Давидовичем, а назвав Бухаріним! — Він хвилинку помовчав, віддихуючись, і продовжив уже спокійніше:

— Але мої докази Фердинанду не доповіли й він на голих та перекручених фактах, не вислухавши обвинувачувану сторону, впаяв мені стругача. Ну де ж справедливість, скажи, Льошо, як тут працювати? – знову захвилювався майор Бочонкін.

— Не переймайся, Іване, — заспокоїв його майор Бузина. – Щойно Фердинанд дав Рябоконеві розпорядження зняти з тебе сувору догану.

— Тавжеж? — зрадів майор Бочонкін. – Ну, за це вартує випити. Ходімо до мене, порушимо заборону Фердинанда. У мене ще залишилося трохи смульсонівського напою. Діло святе, самогон називається „Емес”, як я тобі казав, що в перекладі з їдиш означає „перемога”. За перемогу!” — додав майор Бочонкін з інтонацією, яка не допускала заперечень.

— Вельми слушна ідея, — з інтонацією недоконечної оговтаності від участі у високій нараді під керуванням генерала Федорчука відгукнувся майор Бузина – іншим разом він з такою легкістю не здався б на пропозицію розпивати спиртні напої, що межує чи є порушенням, і майор Бочонкін потягнув його за рукав сходами наниз до свого кабінету.

(далі буде)

Попередні глави

Переднє слово /categ_1/article_52381.html

Майор Бузина приймає виклик (початок) /categ_1/article_52384.html

Майор Бузина приймає виклик (продовження) /categ_1/article_52396.html

Майор Бузина приймає виклик (закінчення) /categ_1/article_52403.html

Почесне завдання /categ_1/article_52406.html

Зустріч з незнайомкою /categ_1/article_52418.html

Мертві та живі (початок) /categ_1/article_52427.html

Мертві та живі (продовження) /categ_1/article_52435.html

Мертві та живі (закінчення) /categ_1/article_52453.html

Політ крізь хмари (початок) /categ_1/article_52460.html