(перелік подій) У п’ятницю 12 жовтня 2007 року, приблизно о 8-й годині, йдучи від свого дому до автостоянки біля стадіону «Авангард» у місті Новоград-Волинський Житомирської області, переходячи дорогу до Марчука назустріч підійшли два молодих чоловіки. Порівнявшись з хлопцем, вони раптом накинулись на нього та почали його бити кулаками по голові та по тулубу, збили його з ніг. Один з них витяг з куртки гумову дубинку та вдарив хлопця по голові. Той почав кричати та кликати на допомогу людей. Ті його ще сильніше били. Раптом біля них зупиняється авто 99-ої моделі “жигулі” і з неї вискакують ще декілька чоловіків та починають всі разом бити хлопця і намагаються затягти його до машини. Хлопець переляканий, кричить, кличе людей допомогти та викликати міліцію. Вони його піднімають, відривають від землі, голова хлопця уже опиняється на мить у салоні, але він чіпляється за двері руками. І чоловіки ніяк не можуть засунути його туди, тоді один з них, б’є кулаком хлопця в око, Марчук продовжує триматися, тоді ще один бризкає йому в очі газовим балончиком. Хлопцю запекло в очі, і він схопився за обличчя, тоді молодики надівають йому наручники на руки. З іншого боку відкриваються двері машини і в салон сідає чоловік, який силою затягує Романа в машину. Вони теж сідають в машину і їдуть у бік м. Житомира. По дорозі вони були розлючені та били його в груди, по голові і обличчю. Десь біля села Романівка, з’їхавши з дороги на узбіччя, вони зупинились, витягли хлопця з машини і знов били. Дочекавшись ще одну машину, вони знов вирушили до м. Житомир. Одразу ж натягнули йому кепку на обличчя та натягнули на голову целофановий пакет чорного кольору. Хлопець спробував їм сказати, що йому не має чим дихати, а вони його тільки б’ють по голові і кажуть, щоб той мовчав, а то буде гірше. Привезли вони Марчука до Житомирського управління УБОЗу. Заводять його до кабінету на самому верхньому поверсі, та одразу кидають його обличчям на підлогу і починають бити по всьому тілу, один з них б’є хлопця в пах. Через деякий час, вони заставляють його підписувати якісь папери, той відмовляється, вони знов б’ють хлопця по голові. Потім приводять двох понятих та кажуть їм підписати якісь папери. Опісля вони вже їхали по якійсь вулиці в Житомирі. Марчука повезли до суду. В кабінеті судді вже сидів працівник УБОЗу, який, напевно, з суддею вже про все домовився. Хлопець почав казати судді, як його затримали та що з ним робили. Суддя навіть не слухаючи його, виписує на нього арешт на сім діб. Привозять хлопця знов до відділу УБОЗ. Розлючені тим, що він казав у суді, вони знов б’ють його. Потім вони везуть його до лікарні, де йому роблять знімок легень, та де його оглядає лікар. Лікар питає як самопочуття, а хлопець у відповідь каже, що погано, болить голова та нудить. Лікар вимірює у нього тиск та виходить. А весь цей час з хлопцем постійно знаходиться працівник УБОЗу, і тільки но вийшла Лікар, він відразу покликав з коридору інших УБОЗівців. Вони заходять, той їм каже, що хлопець знов жаліється, і вони декілька разів б’ють його по голові кулаком, а виходячи з кабінету кажуть лікарю, що із хлопцем все гаразд. Привозять його знов у відділ УБОЗу та починають його знов розлючено бити. Ставлять його до стіни обличчям, збивають ноги в сторону, щоб він сів на шпагат та б’ють на підлозі. В цей час наручники у хлопця на руках за спиною. Його скручують, по всякому заламують руки доверху, другий сідає йому на спину і тягне за ноги то одну , то другу, то дві разом, і так продовжується декілька годин. Кожного разу даючи йому відпочити по 5 хвилин. Все це безкінечно продовжується, близько 12-ої чи о 1-й годині ночі його привозять до спец прийомника в м. Житомир. Оформляють хлопця та кладуть у ліжко в якійсь камері. Там знаходяться ще декілька чоловіків, які бачать, що хлопець побитий та підносять йому попити води. Марчук заснув. Наступного дня (субота, 13.10), з самого ранку його знов забирають убозівці та привозять у своє управління, у той самий кабінет. В тому кабінеті, працівники УБОЗу, двоє з них великого зросту та міцної тілобудови, молоді, які постійно з нього знущаються. Ім’я одного товстого, хлопець запам’ятав, його звали Юра, іншого ім’я хлопець не пам’ятає. Вони знов примушують його підписувати папери. Він відмовляється і його знов б’ють, становлять його на розтяжку, заламують руки та ноги. Дають кілька хвилин відпочити та знов продовжують. Постійно наносять йому удари по голові. Йому болить голова, все навколо обертається, темніє в очах та нудить, а вони б’ють і знущаються доки хлопець не втрачає свідомість. Коли приходить до тями, то виявляється, що він весь мокрий, а один з них тримає вату змочену нашатирним спиртом у хлопця під носом. Катування продовжується. На протязі усіх цих днів, вони ще декілька разів приїздили до хлопця. А в середу його викликають з камери. Там він бачить тих самих убозівців. Вони побачили його і одразу ж вийшли на двір. На діжурці був якийсь чоловік, він побачив Марчука та спитав у працівників ІТТ, хто це і чому це у нього синяк під оком? “Ведіть його сюди”. Марчука підвели. Чоловік представився прокурором. Почав зачитувати Марчуку папери, та спитав, чи правда що там написано, що його затримали у Житомирі і що він лаявся. Марчук сказав, що ні і розповів як усе відбулося. Прокурор звернувся до працівників ІТТ, “Де ті Убопівці? Людина заперечує, і я маю розібратися в чому справа, зараз буду проводить очні ставки”. Марчук почав пояснювати прокурору, що боїться розправи за скаргу, що вони його знов будуть бити як і раніше і відмовився писати пояснення та скаржитись. Прокурор почав збиратись і йти, і сказав, що ще прийде. Коли він пішов, убозівці забрали Марчука до свого управління, працівники ІТТ розповіли їм, що Марчук розповів прокурору, що він скаржився. Ті стають розлючені, і починають його знову бити, примушувати підписувати папери. Марчук відмовляється, вони знов скручують його, зв’язують та підвішують на трубу. Потім відвозять в ІТТ. Наступного дня, у четвер, прокурор знов приходить в ІТТ. Марчука викликають до нього. Прокурор починає заспокоювати Марчука та каже, що хлопець побитий і що потрібно описати усі ті події. Марчук боїться і відмовляється. Прокурор каже, що ніхто про скаргу знати не буде, що він нікому її не покаже і, що гарантує Марчуку захист, і що більше Марчука бити не будуть. Після цього вони йдуть з прокурором у слідчу кімнату, щоб працівники ІТТ нічого не чули. Марчук вірить прокурору і розповідає усе те, що з ним робили протягом тих днів працівники УБОЗу. Всю розповідь було викладено в скороченому вигляді на папері. Прокурор обіцяє, що прийде на слідуючий день, до того як Марчука заберуть. Наступного дня (п’ятниця 19.10) Марчука забирають о восьмій годині працівники УБОЗу та везуть у місто Київ. У Києві Марчука відвозять до Оболонського районного відділу. Там піднімають на верхні поверхи, десь на третій, і починають водити по кабінетах та опитувати різні працівники міліції. В одному кабінеті, разом з Київськими працівниками міліції сиділи і Житомирські. Починають опитувати Марчука та кажуть, щоб той ставив підписи на якихось паперах. Марчук починає говорити, що йому зле, болить голова та нудить і що він мало розуміє, що відбувається. Потім просить дозволу зателефонувати своїм батькам і сказати їм, щоб найняли адвоката. Але до цього ніхто не дослухається, а тільки один з них ( високого зросту та білим волоссям) підходить і починає “пояснювати” щодо адвоката… Через деякий час Марчука розбудили та привезли лікаря, який оглянув його, поміряв тиск, та сказав їм, що у Марчука високий тиск, та виписала таблетки і віддала їм. Один з них біжить в аптеку та приносить таблетки, дає їх випити Марчуку, і каже, що одні від голови, інші від тиску, ще дають таблетки активованого вугілля. Тільки но Марчуку спочив, його знов починають бити й катувати. Ставлять до стіни, збивають ноги, щоб той сів на шпагат, знов заламують руки, ноги, б’ють в район печінки. Даючи час від часу відпочити, вони знову продовжують. Потім один з них приносить металеву трубу та робить декілька ударів нею по Марчуку. Далі вони ставлять два столи, один напроти іншого та кладуть на їх газети по краях та приміряють трубу. Хапають хлопця та кидають на підлогу, знімають наручники, які були у нього за спиною і зв’язують йому руки шарфом попереду. Скручують його та продівують трубу йому між руками і починають. Беруть за трубу з обох кінців і піднімають хлопця та вішають між двома столами. Так Марчук опинився головою до низу, при чому його розгойдували та щосили били по голові. У хлопця уже були сині та холодні руки, він їх не відчував, також позатікали ноги. Один з них постійно тримає вату змочену нашатирем у хлопця під носом, щоб той не втратив свідомість. По годині, а то й дві, він висить, потім вони знімають його з труби, коли бачать, що руки дуже сині й холодні, бояться, щоб руки не відмерли. Марчук довгий час не може рухати руками, він їх просто не відчуває. Ноги теж його не слухаються. Потім вони дуже сильно боліли, и він просто не міг стояти на ногах. Коли він потроху відходив, знов повторювали, скільки разів, хлопець не пам’ятає, напевно що до самої ночі. Коли його знов привезли до спецприйомника, Марчук насмілюється скаржитись працівникам ІТТ. Тоді убозівці заводять його в слідчу кімнату і б’ють його кулаком по голові та животі. Змушують його написати, що, буцімто, він претензій ніяких не має, що зі здоров’ям у нього все гаразд, та заводять його в камеру. У неділю вони приїздять до Марчука в ІТТ разом із зам начальником міліції Новоград-Волинська, Денисенко. Вони разом починають звинувачувати Марчука у якихось злочинах та змушують його під ними підписуватись. Той відмовляється і вони наносять удари йому по голові кулаком, шиї та коліном в живіт. Потім заводять його в камеру. В понеділок зранку — обхід камер медсестрою. Вона бачить, що у Марчука під оком синець, виводить його з камери в кабінет і каже зняти одяг і записує всі його синці, які були на голові, руках, шиї, спині, по боках, на стегнах та на ногах. Марчук скаржиться на болі та запаморочення голови. Після огляду, Марчука знову забирають….Йому надівають на голову протигаз і підпалюють сигарету, Марчук починає задихатися. Все це робиться одночасно – пережимається пах, б’ють час від часу по животі і напускається дим сигарет в протигаз. Коли одна сигарета згоряє, вставляється друга. Відпочити давали хвилин 5-6. Коли припинили, то у хлопця з легень ішов дим, його нудило і він блював а з шлунку виходив дим. Процедура повторюється кілька разів доки хлопець не втрачає свідомість. Коли той приходить до тями йому дають трохи відпочити і знов продовжують. Йому здається, що це триватиме безкінечно. Так хлопець викурив близько пачки сигарет. Себе він не відчуває. Уся кімната в диму. У в ушах сильно пищить, він майже нічого не чує. Йому дають підписувати якісь папери. Потім дають йому на підпис папери, де засвідчується що він відмовився від адвоката. Кажуть йому, що треба казати у своїх показах, та примушують вивчити їх напам’ять, щоб не плутався. Потім везуть його в ліс. Там примушують його, щоб він дав потрібні їм покази. У лісі, йому знов надівають протигаз з сигаретою. Знов хлопець викурює таким чином ще сигарет п’ять. Після цього йому показують де ставити підпис, і Марчук підписується. Потім Марчука привозять до Оболонського районного відділу і закривають у камеру. Там знову його змушують засвідчити підписом, що із здоров’ям у нього все гаразд. Марчуку дуже погано і він лягає на нари і засинає. Наступного дня, зранку, Марчука виводять і знов примушують підписати якісь папери. Так декілька днів, в Оболонському районному відділі, Марчука кожного дня піднімають на верхні кабінети. З самого початку, Марчук просить у слідчого, щоб дозволили його матері найняти адвоката. Але цього робити вони не хочуть, а натомість приводять йому свого адвоката. Хлопець не має довіри до їхнього адвоката і просить свого. Опер працівники виводять його в свої кабінети, там б’ють по голові, шиї та кулаками в живіт, питають що хлопець хоче: «Хтів адвоката, ми тобі дамо адвоката» і примушують Марчука знову підписувати папери, на цей раз це договір з їхнім адвокатом. Через декілька днів хлопця відвозять до ІТТ на Поділ у Києві…
Марчука тримають у ІТТ на Подолі, або ж знову привозять до Оболонського районного відділу. Майже кожного разу, оперативники погрожують йому та б’ють кулаком по голові. Коли у Марчука з’являється адвокат, якого найняла його мати, хлопець розповідає йому, як його били.
Навідавшись до Марчука після візитів його адвоката, вони ще більше розсерджені і кажуть, що вони зараз дадуть йому адвоката, і починають хлопця дуже сильно бити по голові кулаком з лівої сторони у вухо в якого з’являється після цього велика гуля. Після нанесення ними кожного удару, у хлопця темніє в очах і він мало не втрачає свідомість. Йому знову наносяться удари в пах, по ребрах, по печінці, по спині. Потім один з них каже, що його відведуть в інший кабінет. Вони виводять Марчука з одного кабінету та проводять по коридору у інший кабінет. Одразу ж троє молодиків скручують його, наручники перечіплюють, закидаючи руки назад за спину та сильно стискають. Потім починають бити, наносячи сильні удари по голові, засовують капелюха до рота, аж до горла, б’ють по всьому тілу, в живіт, в область нирок, печінки, в пах (поміж ніг). Хлопець мало не задихається. Потім вони витягують капелюха з роту і хлопець починає блювати прямо на підлогу. В кабінет заходить ще декілька чоловіків. Їх стає близько шести-семи чоловік. Серед них і Кияни і Житомирські. Вони валять хлопця на підлогу. Двоє розводять ноги та наступають на них (один Житомирянин, інший — Киянин) стягують з Марчука штани і починають ощупувати яєчки та здавлювати їх. Хлопець починає кричати від нестерпної болі, тоді інший працівник засовує капелюха йому до рота. Такі катування продовжувалися досить довго. Даючи відпочити секунд 15-20, вони знов продовжують знущатися і здавлювати мошонку. Той молодик то давить, то б’є кулаком. Трохи пізніше вони садять його на підлогу. Один з них сидить на стільці тримає Марчука за горло та голову, двоє інших тримають за ноги. Той самий товстий починає знов пощупувати у хлопця мошонку, а потім ще сильніше здавлює. Такої болі хлопцю ніколи не доводилося відчувати. Він задихається від того, що у нього в роті капелюх. Другою рукою товстун тримає хлопця за шию, час від часу здушуючи. Коли припиняє, то б’є кулаком по животу. Потім хтось сказав, щоб принесли протигаз. І починають знову те саме, здавлювати мошонку. Тим часом, до кабінету заходять ще двоє, один з яких Житомирський, починає налагоджувати протигаз, вирізає з картону кружечок та примощує його до, круглого з різьбою, отвору протигазу і обмотує скотчем, потім пробиває отвір ручкою у тому кружечку. Бере цигарку, відламує фільтр та вставляє цигарку в той отвір. Потім хлопця знову кидають на підлогу, і щоб той не пручався, тримають його на підлозі всі разом, розводячи ноги.
Далі підсунули ще щось підписати. Марчук заявляє, що у нього є адвокат, і що він ніде підписуватись не буде. Їх начальник, що був у костюмі та рожевій сорочці й краватці починає бити хлопця. Бере в одну руку книгу, а в другу дерев’яну палицю, довжиною з метр. Потім кладе книгу на голову Марчука і наносить удари палкою по 20, а то й по 30 разів за підхід. Час від часу продовжує бити. Пізніше, бере пластикову пляшку з водою і також б’є щосили. “Сокільчата” теж постійно б’ють хлопця то по голові, то по плечах, по спині, по шиї. Той самий начальник хлопає долонями хлопцю по вухам. У того в очах темніє, шелестить у ушах, с кожним хлопком все сильніше. Після цих катувань Марчука переводять до іншого кабінету і чіпляють там його до батареї. Через деякий час забирають і заводять до кабінету слідчого. Починають змушувати хлопця давати покази. Марчук заявляє, що ніяких показів без адвоката давати не буде, і підписувати нічого теж не буде. Вони ще більше скаженіють, що хлопець вимагає адвоката, і ще більше лупцюють його. Поміж тим, кажуть що зараз приведуть йому адвоката, але Марчук домагався свого, що вже найняла мати. І так, той самий начальник з «соколятами» продовжують бити Марчука, по шиї, по печінці. Разом зі слідчим змушують хлопця підписувати відмову від адвоката. Коли хлопець відмовляється, побиття продовжується. Підписується Марчук тільки під тим, що згідно з статтею 63, він відмовляється від дачі показів. Потім весь гурт збирається йти їсти та пити горілку, а Марчука відводять до іншого кабінету, і наказують якимось міліціонерам посидіти з ним. Деякий час хлопець має можливість посидіти разом з ними на стільці. Та невдовзі, вони повертаються до нього, будучи напідпитку, починають лякати хлопця, заламувати йому руки, затягувати сильно наручники, б’ють по голові. У хлопця затікають руки, його кидають на підлогу, надівають протигаз і розпочинають це трикляте куріння, цього разу в чотири цигарки. Потім заходить ще один та каже, щоб ті припинили. Вони підняли хлопця і посадили на стілець. Один “сокіл” декілька раз вдарив Марчука в плече. А той йому каже, щоб не бив, бо будуть синці, і що хлопець за межами в’язниці і його до в’язниці не приймуть тоді. Деякий час Марчук знаходиться у тому кабінеті, а потім його виводять на вулицю і садять до машини. Приблизно о 5-й годині вони виїздять знов до Житомира. Їдуть через Луцьк, Рівне та Новоград. У Новограді-Волинському, вони зустрічаються з якимось людьми. Потім продовжують їхати до Житомира. Їдуть вони дуже розлючені і погрожують Марчуку, що зараз кудись виїдуть і закопають його. По дорозі вони з’їхали з траси, витягають хлопця і починають бити. Один “сокіл” б’є Марчука по нозі, той падає, він починає кричати і вимагає стати на коліна. Юра починає бити Марчука кулаком по голові й в живіт, по печінці…
Приїхавши до Житомира, Марчук пише в присутності свого адвоката і слідчого скаргу про те як, його били. Після його закривають у камері. Десь через хвилин двадцять його виводять на “діжурку”. Там Марчук бачить того самого Юру з Житомирського УБОЗу, в масках та у формі двох співробітників підрозділу “СОКІЛ» та свого слідчого, який каже Марчуку, щоб той підписався у якомусь документі. Хлопець каже, що де його адвокат, і що без нього він нічого підписувати не буде. А той у відповідь, що ніякий адвокат Марчуку тут не потрібен. Марчук відмовляється підписуватись. Тоді “сокілівці” надівають йому наручники на руки та виводять на двір. Там вони перечіплюють наручники за спину, натягують на обличчя капелюха та садять до легкового автомобіля і везуть в той самий відділ УБОЗу, в той самий кабінет, де відбувалося побиття Марчука. Там вони знову починають бити хлопця, заламувати руки, примушувати взяти не себе якісь злочини, та підписатись під ними. Марчук відмовляється. Потім вони кажуть, що знають, що Марчук написав скаргу на них і що слідчий дав їм її прочитати. Вони зі злістю продовжують бити хлопця. Потім ведуть до іншого кабінету. Там сидить слідчий, починає опитувати Марчука, та казати щоб той підписався. Марчук каже, що у нього є адвокат і без нього він ніде не буде підписуватись. “Соколята” б’ють його по голові, в груди, по животі, спині, печінці. Потім відводять до свого кабінету та знов продовжують бити. Деякий час вони знаходяться у кабінеті. Потім виводять на двір. Там стоїть та сама легкова машина, Марчука скручують та кидають до багажника. Заводиться двигун і вони їдуть. Хлопець не міг влежати в багажнику, так як руки у нього були в наручниках, а він лежав на спині, то наручники сильно замкнулись і передавлювали руки. В цей час у хлопця затікають ноги, болить голова, його нудить та у нього болить спина. Коли терпіти уже неможливо, він починає кричати. Ті зупиняються, до Новоград-Волинського залишається менша частина шляху. Вони витягують Марчука з багажника. Дивляться на руки, які вже сині і холодні. Послабивши наручники, вони саджають Марчука у салон автомобіля. Ще довгий час, хлопець не відчуває своїх рук. Сидить на задньому сидінні разом з тими ж самими “соколятами” по обидва боки. Посадивши до машини, вони натягнули хлопцеві на очі капелюха, та нагнули голову вперед. Коли Марчук уже невзгоді так сидіти і намагається трохи вирівнятись, йому наносять удари по голові та спині.
Рано-вранці, вони вже знаходяться у Львівській області у місті Стрій. У райвідділі міліції Марчука водять по різним кабінетам, потім приводять до ще якогось кабінету, у якому на шафі стоїть табличка з написом “Начальник слідчої групи» . Вони теж б’ють Марчука та змушують його давати покази.
Потім »”сокіл» дістає пістолет, приставляє його Марчуку до голови і каже, щоб той вставав і біг. Хлопець каже, що бігти не буде. Вони ще трохи лупцюють Марчука та знову саджають до машини. Привозять його в Житомир, у той самий відділ, в той самий кабінет, близько другої години ночі. Там кидають його на підлогу, декілька разів б’ють ногами. Хлопець лежить на підлозі. В кабінеті знаходиться напарник Юри. Його опис подано раніше. Він теж товстий та високий, обличчя у нього трохи світліше ніж у Юри. Той їм каже, щоб Юра із працівниками «СОКІЛ» їхали по домівках та відпочивали. Через деякий час приходить ще один працівник, міцної тілобудови з лисою головою. Лисий починає тягати Марчука по підлозі та бити ногами в живіт. Той лисого запитує, чи є в того ще одні наручники, щоб зв’язати хлопцю ноги. Через десять хвилин він приходить з гумовою палицею і наручниками. Хлопець лежить на підлозі в наручниках за спиною. Він стає над хлопцем і починає сильно бити палицею по ногам (по ікрах та сідницях). Потім бере його ноги та стискає їх у себе між ногами, та щодуху з розмаху б’є хлопця по ступнях, по п’ятках. Від тих ударів у хлопця несамовито болять ступні, ноги взагалі та нирки. Б’є він так Марчука досить довго і час від часу повторює знов і знов. Марчук просить дати йому відпочити, бо вже двоє діб не спав та нічого не їв. А вони йому відповідають, що сьогодні він спати не буде. Цілу ніч вони не давали йому спокою. Хлопець лежить на підлозі, наручники перетискають руки. Так продовжується до самого ранку. Ніякого відпочинку немає. Лисий підходить кожні 10-15 хвилин і штовхає його палицею, або ж наносить нестерпний удар.
Близько дев’ятої години ранку, вони забирають Марчука і разом з іншими міліціонерами вирушають до Києва на легковому автомобілі марки «Фольксваген». Приїздять у Київ в неділю 4.11. в Оболонський райвідділ. Там закривають Марчука у камері, де той і засинає. Наступного дня, 5.11., в понеділок зранку, Марчука відвозять до ІТТ на Поділ. Там Марчук починає у приймальні скаржитись на те, що його побили, що у нього є видимі сліди побоїв на ногах, на плечах, та болить та паморочиться голова і нудить. Ті спочатку хотіли повернути хлопця до Оболонського районного відділу, але потім починають питати, де його побили. Марчук заявляє, що у Львівській області та Житомирі. Співробітники заводять його до камери і цю ніч Марчук ночує на Подолі.
Наступного дня Марчука переводять до Київського СІЗО Лук’янівка. Там в медичну картку заносять дані про його синці, на ногах, на плечах. Марчук також просить викликати кваліфікованого лікаря, бо у нього болить та паморочиться голова, темніє в очах і нудить. У СІЗО Марчук утримується уже близько семи днів. Кожного дня він просить конвоїрів викликати лікаря, тому що стан здоров’я у нього не покращується. Запаморочення та болі не припиняються. Тоді Марчук пише заяву начальнику СІЗО з проханням викликати лікаря й пройти обстеження голови. Він хоче знати коли і чи в загалі у нього пройдуть ті болі. Крім того, 14.11.07, біля четвертої години, Марчука викликають Юра та зам начальника міліції Новоград-Волинського Денисенко, у слідчу кімнату і, погрожуючи йому, наказують відмовитись від адвоката, чого робити Марчук звичайно не хоче.
Таким чином у Марчука залишається надія на свого адвоката…
