Дайош – звичайно, русизм, але українська мова не володіє словом, котре може достатньою мірою передати прагнення суспільства до реалізації певних заходів. Більш того – словосполучення «давайте-но» носить необов’язковий, пропонуючий характер, не спонукання і вимогу вчинення дії, а просто розгляд можливості. Це нас критично не влаштовує. Тому пишу «дайош».
Дискусія з приводу електронного паспорту переважно танцює довкола морально-етичного питання. А саме, дискутують з приводу того, що впровадження паспорту входить в конфлікти з свободою совісті («знак диявола»), створить систему тотального державного контролю (1984), імплантація електронного чіпу на «щоб не загубити» буде відбуватися трохи не одночасно із зрізуванням пуповини. Менш всього бажаючи тотального контролю над своєю особою, зауважу таки, що на противагу цим аргументам потрібно враховувати, що молячись Богу не обов’язково розбивати лоба. Зовсім не обов’язково використовувати паспорт як платіжний засіб, не потрібно даних для тотального контролю і т.д. Електронний паспорт повинен стати інструментарієм роботи громадянина з державою, слугувати для прискорення і здешевлення виконання державою своїх функцій. Іншими словами, повинен бути в першу чергу ідентифікаційним засобом громадянина в єдиній інформаційній системі. А для стурбованих «знаком диявола» християн, звичайно, необхідно забезпечити старий спосіб роботи.
Пропоную розглянути систему ідентифікації з точки зору доцільності
Окремо для християн: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує». Ви гадаєте, що описується ідеальний християнин? Напевно, але не тільки: в будь якому «прісутсвєнному місці» ви можете побачити цілі стада таких «пташок». Вони не сіють і не жнуть, не створюють реального продукту, а просто перекладають папірці. Різниця тільки в тому, що годує їх не Отець їхній Небесний, а платник податків.
Взагалі, пропонується серйозно перейти до захисту відвідувачів таких-от місць. Ну добре, нехай в тих «місцях» темно і не опалено, при кілометрових чергах відсутні навіть стільці, хамство оспівуваних «пташок» і так далі – з цим тяжко боротися. Тому пропоную для початку комусь із сильних світу цього подати законопроект про обов’язкову видачу відвідувачам всіх цих контор пластикових касок. Я особисто, коли реєструвався в славному місті Києві, перебуваючи в ЖЕКу, постійно боявся за свою голову, оскільки мені здавалося, що кожної миті я ризикую обдерти маківку об серп або на голову мені звалиться молот.
Порахуйте якось, скільки потрібно часу для того, щоби зареєструватися в якості фізичної особи – підприємця. Не буду розписувати цей процес, але смію припустити, що як на «спрощену систему» він є надто громіздким. Візьмемо тільки перший момент: подається заявка державному реєстратору, котрий забиває все це в комп’ютер. Наступного дня в кабінеті інша людина видає свідоцтво. Ось вони – дві «пташки», котрі не сіють і не жнуть. І це ще зовсім-зовсім початок процесу, податкова та пенсійний ще попереду. Наскільки я розумію, цей приклад – то взагалі дрібниці. Коли я розказую про це дружині, вона мені відповідає, що я ще не був у БТІ.
А тепер уявіть, що замість цього Ви виходите на певний сайт, вводите там логін-пароль, тиснете на «Я хочу стати приватним підприємцем», вибираєте види діяльності, давите «ОК», після чого сплачуєте держмито чи що там ще треба, наприклад, через web-money (або як завгодно, або платіжки роздруковуєте). Це все. Рахуємо економію: зарплата чиновників + десяток годин Вашого часу, витрачених на чекання в чергах + все в порядку з психікою. І ніяких серпів, молотів і пластикових касок. А що там твориться «за кулісами», які бази даних задіюються, як проводиться перевірка та реєстрація та все таке інше – це виключно технічні питання.
Візьмемо далі – реєстрація за місцем проживання. Ну невже дійсно треба кудись ходити, стояти, подавати копії, заяви та все таке інше? Чому недостатньо вибрати собі місце проживання на сайті? Чому не можна реалізувати дачу згоди на реєстрацію співвласниками квартири знову ж таки через цю систему? Все це питання, наголошую, суто технічні.
Вибори, питання власності на землю, соціальне страхування, отримання субсидій…
Ви публічна особа? Ставите галочку «Я хочу зробити загальнодоступною інформацію про сплачені мною податки». А потім вже журналісти перетрусять Вам кісточки.
Вернемося тепер до «птиць небесних». Чому мені не подобається цих «птиць» годувати. Ну, в першу чергу з тої причини, що пташки ці мені не подобаються. Якщо вони і схожі на яку птицю, то на голуба. Бачите, навіть на елементарне питання в їхню сторону Ви ризикуєте отримати відверту дозу хамства. Бачите, їм не платять за відповіді на Ваші питання. І взагалі, в них не така велика зарплата, щоби займатися Вашим питанням особисто. Так і хочеться сказати таким чиновникам: а серпом вас! А молотом! Ви ж у вільній країні! Вас не влаштовує обсяг заробітної плати? Вперед – Макдональдсу потрібні працівники! Заодно відучать від постійного хамства…
Але де там. Ті «пташки» в масі своїй нічого реального робити не вміють і не хочуть, от і сидять собі, перекладаючи папери, не сіючи, не жнучи на одному місці десяток років, сподіваючись в майбутньому добратися до такої посади, де можна буде вже «збирати в засіки».
Про «збирачів у засіки» — то окрема пісня. Вся дозвільна система цієї країни знизу і догори «прикрашена» різного рівня вгодованості «птахами». Візьмемо, наприклад, процес сертифікації продукції. Це процедура обов’язкова. Але якщо продумати – навіщо це потрібно? Якщо я, наприклад, випускаю на ринок продукцію із назвою «ікра кабачкова», а всередину насипаю натомість пташине лайно, то зовсім скоро мене чекає судовий позов від споживачів, як окремих, так і об’єднаних в громадські організації, що призведе до виплат компенсацій, котрі призведуть до банкрутства підприємства. Звичайно, сертифікація потрібна – але добровільна. Якщо я хочу запевнити споживача у якості своєї продукції, я сертифікуюся в авторитетній системі та зображую на етикетці її логотип. До чого тут держава?
Взагалі, з метою «захистити мене» застосовуються абсолютно неадекватні заходи. Хто тільки мене не захищає, як лише міністерства, комітети та комісії не працюють вдень і вночі над цим державної ваги питанням. Але ж я не дитина і не немічна бабуся, не треба мене переводити через дорогу! Не треба всіляко (за мої ж гроші) мене оберігати та гріти! Дайте нам нормальну судову систему – тоді дозвільна буде, в більшості своїй, непотрібна.
Хтось скаже, що від всього цього сильно пахне анархізмом. Та нічого подібного. Держава – всього лише засіб групового виживання громадян, метод встановлення певних правил. Правова держава існує для людини, створює систему взаємовідносин громадян. Надто ускладнені системи є неефективними, як наслідок – недоцільними. Якщо Ви присобачите ванну до велосипеда то таки так, зможете з допомогою цього і поїздити і помитися, однак і те й інше Вам буде робити незручно. Спрощення систем… Хтось взагалі працював над цими питаннями в сучасній Україні?
Може хтось скаже, що Україна надто бідна країна для впровадження такої системи? Що он, мовляв, навіть у Штатах ще такого не впровадили! Та нічого подібного. Порахуйте, скільки ми платимо купам чиновників. Порахуйте, скільки ми тратимо часу в чергах. Гадаю, що за два місяці система окупиться.
До речі, хороша ідея для «пташок». Вони можуть таки впровадити якусь-там систему електронних паспортів. Тендер виграє «придворна» фірма, нічого реально зроблено не буде, грошей буде заплачено втричі більше аніж слід, «пташки» будуть нагодовані, а ми отримаємо паспорти, котрі не буде де застосовувати. Для краси.
Зрештою, вернемося до другої частини слогана. До легалізації проституції. Загалом, цікава тема. Держава не може контролювати цей процес, тому – цілком логічно – повинна його очолити. Переваг тут досить – починаючи захистом прав людини працюючих «в полі» проституток і закінчуючи надходженням податків. Але, не заганяючись далі, стверджую: при введенні електронного паспорту та наступного спрощення систем легалізація проституції стане просто необхідною!
При правильному виконанні задачі вже на початкових стадіях стане непотрібним величезний масив чиновників. Оскільки в більшості своїй чиновник бавиться в забавку «Пасьянс», а не, наприклад «Сапер», то його розумові здібності внаслідок цього залишаються, в більшості випадків, недорозвиненими. Стандартний чиновник перекладає папери з місця на місце, намагаючись зберегти правильну послідовність. В чиновники йдуть люди, котрі шукають «тихої заводі» в житті, не бажають ні напружено працювати, ні чимось ризикувати. Вони не годяться на вакансії вантажників (погана фізична форма) продавців (плекана роками звичка хамити), не кажучи вже про посади, що потребують базової ініціативності та інтелекту. Посадами прибиральниць всіх не забезпечиш, тому для молодшого покоління держава просто зобов’язана легалізувати проституцію та запровадити інститут перекваліфікації, тому що, очевидно, чиновника в неперекованому стані допускати до клієнта небезпечно.
Однак цього ніколи не буде. Чому? Та внаслідок того, що керують нами ті самі чиновники. Ті чиновники, які довго чекали, надіялись, чекали та мріяли дорватися колись до хлібної посади. А коли дорвалися і побачили більші гроші, екзистенційний шок боляче вдарив по бідних створіннях, навіки травмуючи їхню психіку. Зараз бідні істоти здатні тільки загрібати все більші й більші гроші – і нічого іншого. Вони ніколи не нажеруться, тому що живуть для того, щоби жерти. Загалом, вони як зомбі, і грішити припущеннями наявності в них розуму більшого, аніж потрібно для зважування грошей на вагах та підрахунку результату було би просто блюзнірством.
Член «ОРД», «Іван»
