уривок з роману тов. Лермонтова «Тринадцятий місяць»
Впровадженню системної перевірки конспектів оперативних працівників передувало ініційоване Степаном Несторовичем дослідження інспекцією КДБ УРСР стану вивчення оперативним і керівним складом органів державної безпеки УРСР директивних документів КДБ УРСР і КДБ СРСР та рівня чекістської підготовки в системі позашкільного навчання. Результати дослідження були обговорені на засіданні колегії КДБ УРСР.
Як відзначив у своїй доповіді на колегії сам Степан Несторович, здійсненою перевіркою конспектів директивних документів оперативного й керівного складу КДБ УРСР було виявлено численні вади, а саме:
— зошити для конспектування виявились різного розміру, кольору, формату та якості паперу (деякі офіцери належні нормативні акти занотовували в ґросбухи, якими користувалися на підприємствах і в колгоспах комірники та рахівники-скарбники ще в 30-40 роках, дотіль, доки ними не зацікавилися органи НКВС-НКДБ-МДБ і не повилучали їх товсті та зручні зшитки для власного користування); різного кольору також було чорнило, яким користувались офіцери для записів;
— не було єдиного підходу до вивчення нормативної бази, яка регулювала діяльність органів КДБ (в одних випадках надавалась перевага аналізу за рахунок дедукції, в інших, навпаки, – індукції, у той час як логіка потребувала синтезу);
— у багатьох випадках замість творчого осмислення керівного документу та викладу його суті практикувалось дослівне його переписування, що категорично заборонялось ще з часів ВЧК-ДПУ-ОДПУ-НКВС-НКДБ-МДБ, оскільки існувала ймовірність загрози несанкціонованого витоку дослівного тексту нормативно-правового акту й потрапляння його в такому вигляді до противника з подальшим прямим цитуванням змісту (чи, що найнебезпечніше — у разі, якщо директивний документ надсилався шифротелеграмою, то в такому випадку створювався ризик розкриття криптографічної системи конфіденційного зв’язку органів КДБ);
— недостатньо прив’язувалися завдання, що випливали з директивного документа, до конкретних функціональних обов’язків того чи іншого оперативного працівника (тобто відсутність прикладного засвоєння змісту нормативного акта, незалежно від того, якої тематики він стосувався);
— тексти законспектованих документів розміщувались на аркушах зшитків у більшості випадків абияк, тобто не відповідали геометричним правилам і симетричним пропорціям, які традиційно визначали характер діяльності органів державної безпеки і їх внутрішній порядок.
Результатом роботи колегії став наказ голови КДБ УРСР „Про стан чекістської підготовки в КДБ УРСР та заходи щодо його покращення”. В наказі голови вказувалось, що результативність діяльності кожного офіцера КДБ УРСР при проведенні атестацій (разом з іншими показниками і критеріями, як-от, вербування агентури, кількість отриманих сигналів, реалізованих справ, арештів, профілактик, рівень військово-спортивної підготовки і мобілізаційної готовності) надалі буде оцінюватися в залежності від стану його конспектів.
До наказу додавались методичні рекомендації щодо вивчення нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР в КДБ УРСР та вимоги стосовно оформлення конспектів першоджерел і навчальних зошитів в системі позашкільної професійної та політичної освіти, розроблені інспекцією КДБ УРСР під керівництвом Степана Несторовича.
Згідно з рекомендаціями встановлювалися три види зошитів для використання: для конспектування директивних документів — коричневого кольору, чекістської підготовки – блакитного, політичного навчання – червоного.
Першу партію зошитів усіх трьох кольорів господарський відділ КДБ УРСР за вказівкою його начальника полковника інтендантської служби Титова негайно завіз з республіканської бази канцтоварів до кіоску, що розміщувався на першому поверсі у вестибулі їдальні КДБ по вулиці Ірининській. Зошити були дефіцитні, вдвічі більші форматом, ніж звичайні, що були у загальному продажу, з гарним лискучим папером і на сто дев’ятдесят два аркуші кожен.
Відповідно до вимог наказу інспекція КДБ УРСР відразу зайнялась здійсненням системного контролю за його виконанням та дотриманням власних методичних рекомендацій. Обов’язковій перевірці підлягали конспекти працівників при розгляді представлень щодо підвищення по службі, присвоєння чергового офіцерського звання, а також проведенні планових атестацій. Крім того, за розпорядженням Степана Несторовича, підтриманим заступником голови КДБ УРСР з кадрових питань підполковником Рябоконем, у кожному підрозділі Комітету його начальником і секретарем парторганізації були складені списки під назвою „Можливий носій ДСП”.
До списків вносились прізвища офіцерів, які ще не скоїли того чи іншого дисциплінарно-службового порушення (ДСП), але, за окремими ознаками в їхній поведінці, могли його скоїти. Жоден офіцер не знав, внесено його прізвище до списків чи ні. Списки „емен-деспистів” складались під грифом „цілком таємно”, їх копії мали в своєму розпорядженні лише керівники Управління кадрів. Конспекти внесених до списків „Можливий носій ДСП” офіцерів („емен-деспистів”) також підлягали плановій, а в окремих випадках і позаплановій перевірці.
За весь час, як вказана новація була задіяна, жоден із конспектів, затребуваних інспекцією для перевірки, не витримав вимог, встановлених інструкцією. Крім кольорів, оскільки проблем з придбанням необхідного кольору зошитів і чорнила для всіх категорій працівників КДБ попервах не було. Та й зміст конспектів у більшості випадків загалом відповідав вимогам інструкції – інтелектуальний рівень офіцерів КДБ дозволяв їм досить швидко оволодіти навичками конспектування, запровадженими Степаном Несторовичем.
Проте дотримання двох вказаних вимог, як потім виявлялось, було замало. Коли зошити проходили перші дві стадії перевірки (на колір і зміст), і ні до чого не можна було причепитись, Степан Несторович давав інспекторам вказівку застосовувати скрупульозніші методи дослідження – математико-геометричні. Не на око, а за допомогою креслярських інструментів (лінійки, циркуля, кронциркуля, косинця, транспортира тощо) інспектори визначали у повернутих від Степана Несторовича зшитках розмір нижніх і верхніх, лівих та правих берегів зошита, інтервал між рядками й абзацами, встановлювали, чи витримувалася геометрична чіткість розміщення тексту на сторінці конспекту і чи шикувались рядки конспектів у визначені інструкцією стрункі шереги літер, слів, речень і абзаців. І, якщо потрібно було знайти огріхи (а коли зшитки з позитивними висновками повертались від Степана Несторовича, то це означало, що недоліки повинні знайтись у будь-якому випадку і висновок повинен бути негативним), вони знаходились: розміри берегів та інтервали або ж були завеликі, що негативно позначалося на розміщенні першоджерела, або ж були замалі, що не давало достатньої площі для викладу власних думок конспектанта, та й лінії й кути текстів, заголовків, підзаголовків, як правило, на більший або менший ступінь виходили за межі обов’язкових для працівників КДБ УРСР симетричних пропорцій розміщення перпендикулярів і паралелей, на що вказували інспектори при оформленні кінцевих результатів перевірки.
Зошити із зауваженнями поверталися в оперативний підрозділ, до їх власників застосовувалися заходи партійного впливу — наступні партійні збори первинного партосередку проходили за порядком денним “Про ставлення чекістів-комуністів до вивчення нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР та підвищення свого професійного рівня”, — з відповідними висновками й рішеннями. В КДБ УРСР на певний час загальмувався процес присвоєння чергових військових звань та підвищення в посадах, що в кінцевому рахунку позитивно вплинуло на ставлення офіцерів до своєї позашкільної професійної підготовки й складання конспектів на майбутнє.
„Щось не подобається мені в цій перевірці”, — міркував майор Бузина, проглядаючи свої конспекти. У кабінеті він сидів на самотинці: сусіда, майор Розвага Михайло Йосипович, не став заважати йому своєю присутністю в цій важливій справі. Він ще з ранку, взявши нотатник із вказівками начальника 5-го Управління генерала Цвєткова, які той виголошував на щотижневій нараді, пішов до чергового в приймальню, щоб ВЧ-зв’язком розтлумачити працівникам периферійних підрозділів останні вимоги керівництва Управління в боротьбі проти ідеологічної диверсії противника й ворожої діяльності антирадянських елементів на території республіки.
„Підвищення у посаді й військовому званні мені не світить, та й останнім часом я не пам’ятаю, щоб такі випадки траплялися, — розкидав головою майор Бузина, — до планової атестації ще потрібно почекати, здається, десь місяців вісім чи дев’ять. Пункти індивідуального плану підвищення рівня загальної освіти й культури в поточному кварталі майже всі виконав: склав черговий іспит з англійської, німецька й словацька – наступного року, діло святе – тридцять відсотків надбавки до посадового окладу, взяв участь у культпоході на виставку плакатів „У братній сім’ї народів СРСР” – секретар парткому Управління Довбач мене бачив, прочитав історичний роман Павла Загребельного „Смерть у Києві” – можу переказати, додатково до плану двічі перечитав роботу Леніна „Лев Толстой як верцадло російської революції” – напам’ять можу повторити, ранковою руханкою займаюсь регулярно, інколи не тільки зранку, а й на сон грядущий – жінка може підтвердити.
Чому й на мене, зі слів майора Розваги Михайла Йосиповича на прізвисько „Мотл”, впав цей вибір, а майор Розвага, Михайло Йосипович, ніколи не користується недостовірною інформацією, тому що скрізь має надійні джерела: від господарського відділу КДБ УРСР до радіостанції „Свобода — Вільна Європа” і від Товариства любителів книг до журналу Народно-трудового союзу „Посев”, тільки до Центрального розвідувального управління Злучених Стейтів Північної Америки поки що не дістався, мабуть, нагоди не трапилось?”
Відповіді майор Бузина не знаходив, інтуїція йому підказувала, що за перевіркою може ховатись якась прихована загроза, невизначеність непокоїла його, тому він вирішив підійти до діагностування зошитів з особливою ретельністю.
За зміст і повноту своїх конспектів він, досвідчений і бувалий у різних бувальцях майор Бузина, міг не хвилюватися, а от форма його насторожувала. Чи кожен аркуш, рядок, берег зошита відповідали встановленим за ініціативою Степана Несторовича Мухи методичним правилам і вимогам, чи стояли перпендикуляри перпендикулярно і чи не мали паралелі видимі ознаки до перетинання одна одної всупереч вченню давньогрецького математика Евкліда?
Однозначно позитивну відповідь на ці питання майор Бузина дати не міг. І він заходився перевіряти. У лівій шухляді його робочого столу готові до користування лежали лінійка, циркуль, кронциркуль, косинець, транспортир, червоний, синій, простий олівці та ґумка. Але щойно він хотів відкрити шухляду, як його увагу привернув шум знадвору — повз вікно кабінету з гуркотом пролетіла брила змерзлого снігу.
„Напевне, прапорщики з даху скидають сніг долу, — здогадався майор Бузина, він був метикуватий, — то ж будинок перебуває в оточенні прапорщиків з господарського відділу. Тепер години зо дві годі й думати з нього вийти чи увійти, та мені зараз не до того”, — далі розважував майор Бузина і, відвернувшись від вікна, відтулив шухляду. Минулої зими на голову заступника начальника відділення комендантського відділу старшого лейтенанта Вареника з даху будинку КДБ ненароком впала брила снігу з льодом. Старший лейтенант Вареник залишився живий, але змушений був два місяці пролежати в шпиталі військово-медичної служби КДБ аж до квітня, коли сніг розтанув. За виявлену мужність і з урахуванням завданих пошкоджень йому достроково було присвоєно військове звання „капітан”. З нової зими капітан Вареник у речовому складі господарського відділу замінив пошкоджену шапку на нову — на два розміри більшу, у середину намостив вати і з настанням снігової погоди став ходити периметром майже впритул до стін приміщень КДБ, чекаючи, поки на нього знову ймовірно звалиться важка брила снігу з льодом і, відповідно, з’явиться вагомий шанс достроково отримати наступне військове звання „майор” — на одну сходинку вище від займаної посади.
Однак голова КДБ УРСР Федорчук дав вказівку своєму заступнику Степанові Несторовичу Мусі, а той у свою чергу начальнику господарського відділу полковнику інтендантської служби Титову уважно слідкувати за снігом на дахові будинку й своєчасно його скидати. Підлізти під сніг, який підлеглі полковника Титова широкими лопатами шпурляли з даху, було неможливо, позаяк на цей час увесь будинок КДБ перебував в оточенні охорони прапорщиків з господарського відділу і виставлених фанерних щитків на високих стояльцях з попередженням: „Не підходь – небезпечно для життя!”, і від того капітан Вареник дуже потерпав, оскільки через вказані обставини ставала примарною чи, взагалі, нездійсненною його обсцесія отримати військове звання „майор”, на сходинку вище від займаної посади.
Подумки відзначивши наполегливість капітана Вареника в досягненні поставленої мети, майор Бузина розкрив свій зошит з конспектування директивних документів, взяв з лівої шухляди лінійку, циркуль, кронциркуль, косинець, транспортир, олівці та інше необхідне причандалля і сторінку за сторінкою почав перевіряти форму й зміст конспекту на відповідність вимогам наказу й Евклідовій геометрії.
Усі конспекти були написані фіолетовим чорнилом, акуратним почерком, з виділенням головних думок і завдань. Але розміщення тексту майора Бузину розчарувало.
Посекундно зазираючи в методичні рекомендації, за допомогою циркуля й кронциркуля він знайшов кілька рисок полів, які по ширині відрізнялися на пів міліметра чи навіть на міліметр одна від одної, не завжди точно від лівого обрізу зошита були виписані заголовки документів, не скрізь виявилась однаковою відстань між останнім рядком і нижнім краєм аркуша, а використання транспортира показало, що в окремих випадках на більший чи менший ступінь порушувалася й симетрія тексту по відношенню до заголовка, абзаців, приміток і резолюцій.
„Не годиться, — вирішив майор Бузина – От що значить робити все на око! І чому я раніш не здогадався застосувати весь набір креслярських інструментів, коли після вікопомного наказу про вдосконалення конспектів переписував у нові зошити всі матеріали? Три дні тоді морочився, і вся робота собаці під хвіст! Треба було-таки уважніше прочитати методичні рекомендації інспекції, а то я вважаю їх усіх опричниками й недоумками, здатними лише завдати шкоду й не здатними сказати щось розумне, і, можливо, дарма. Хоча про необхідність використання креслярського приладдя при конспектуванні ці опричники могли б написати в своїх рекомендаціях, а так тільки визначили параметри. А яким способом їх можна витримати, не вказали. Певно, спеціально влаштували пастку й цим користаються. Не дочекаються!”
Майор Бузина недовго роздумував, як виходити з цієї складної ситуації. Він прийняв єдино правильне рішення, хай воно було й обтяжливим щодо виконання, але, подумав він, краще один раз зробити так як слід, ніж потім десять разів переробляти, втратити силу-силенну часу і, кінець кінцем, повернутися до того, з чого й варто було починати, у чому він переконався, здійснивши за допомогою креслярських приладів діагностичну перевірку своїх конспектів, які він марудно переписував кілька місяців тому.
Майор Бузина вийняв з правої шухляди ще не зужиті, новенькі зошити, придбані ним щойно в кіоскерки Клавдії Іванівни, яка після виходу на пенсію торгувала книжками й канцтоварами на першому поверсі їдальні КДБ УРСР по вулиці Ірининській. Службу в органах Клавдія Іванівна почала ще з часів НКВС, під час війни служила в СМЕРШі, після війни брала участь у боротьбі проти бандоунівського підпілля на теренах Західної України, у 1954 році після чистки органів державної безпеки залишилась на службі, оскільки мала такий незаперечний доказ своєї лояльності до радянської влади, як вказана участь. З будь-якого життєвого випадку з Клавдією Іванівною можна було порадитись, вона особисто знала усіх працівників КДБ УРСР і завжди готова були надати кожному необхідну допомогу – порадою або ж тим чи іншим товаром із свого кіоску.
Коли майор Бузина, отримавши сигнал від майора Розваги, підійшов до кіоскерки, виявилось, що необхідних зошитів у кіоску вже не було.
— Та вам пощастило, — сказала Клавдія Іванівна. – Майор Розвага, Михайло Йосипович, щойно зателефонував мені та попросив залишити для вас комплект зошитів, які згідно з наказом Степана Несторовича Муха керівний і оперативний склад КДБ УРСР повинен використовувати для чекістської підготовки й політичного навчання. Даю вам останні, більше немає і в найближчий час не буде. На мій запит полковник інтендантської служби Титов сказав, що такі зошити виробляла Мінська паперова фабрика. Але вона перейшла на випуск шкільних і загальних зошитів однакового розміру та якості – по дванадцять, двадцять чотири й дев’яносто шість аркушів. Тепер жодної штуки, які спочатку завіз до мого кіоску полковник Титов, немає навіть на республіканській базі, а на Україні їх не виробляють.
Тоді ж, коли він вже розрахувався, Клавдія Іванівна зігнутим пальцем поманила його й у вухо запитала:
— Креслярські інструменти маєте?
— Ні, — теж пошепки відповів майор Бузина і перепитав. – А хіба у вас є?
Клавдія Іванівна змовницьки підморгнула йому, поклала поверх зошитів пакуночок і прошепотіла:
— Для вас залишилось. Тільки нікому не прохопитесь, що зошити й приладдя купували в мене, а то полковник Титов почне прискіпуватися: „Яке ти мала право продавати останній дефіцит без санкції керівництва господарського відділу?”
— Глухо, як у бандоунівському бункері, — запевнив майор Бузина.
Прийшовши до себе в кабінет, майор Бузина виявив у пакунку шкільну готовальню, набір кольорових і простих олівців та ґумку. Зошити він поклав у праву шухляду столу, геометричне приладдя – у ліву.
Із куплених зошитів майор Бузина перш за все взяв з коричневою і блакитною обкладинками і акуратно пронумерував аркуші. Їх вийшло по сто дев’яносто два у кожному. У секретаріаті Управління він проставив реєстраційні номери й потрібні печатки: на першій сторінці зошита — гриф „Цілком таємно” і на останній сторінці обкладинки — штамп, у якому цифрами і прописом вписав кількість пронумерованих у зошиті аркушів.
Закінчивши роботу в секретаріаті, майор Бузина тим же статечним кроком повертався до свого кабінету. Олексій Григорович в дитинстві вчився в середній школі, у якій за ініціативою її директора давали уроки танців і навчали правилам поведінки й гарним манерам. Олексій Григорович навчився танцювати па-де-ґрас і, хоча після отримання атестату зрілості падеґрас він ніколи не танцював, зате зберіг струнку поставу. На уроках етики Олексій Григорович дізнався, що в ліфті в присутності жінки чоловік мусить знімати капелюха. Ліфт вперше він побачив у двадцять років і капелюха ніколи не носив.
Обганяючи його й назустріч коридором поспішали працівники 5-го Управління, хто підтюпцем, хто робив вигляд ніби біжить, а хто й справді мчався вихором. З кожним майор Бузина поважно вітався, і в нього це виходило, ніби він чемно знімає капелюха, хоча він був простоволосий і капелюха ніколи не надівав. Влітку він носив кашкетку, узимку — шапку-мазепинку, а весною-восени — рогатувку. Ніхто й ніколи не бачив майора Бузину, щоб він бігав, ні за яких обставин, за винятком двох випадків – коли складали військово-спортивні нормативи з кросу в Пущі-Водиці та бігу в протигазах і бахилах за командою „Гази!” на полігоні під Ново-Петрівцями.
(далі буде)
Попередні глави:
Переднє слово /categ_1/article_52381.html
Майор Бузина приймає виклик (початок) /categ_1/article_52384.html
