Читаєш заяву Департаменту по зв’язках з громадськістю МВС України від 8 січня 2008 року – і скупа чоловіча сльоза капає з очей прямо на клавіатуру комп’ютера. Та й як не розплакатися від такого:
«Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко переконаний, що перебування Михайла Гангана в процедурі надання статусу біженця робить наразі його екстрадицію до країни походження неможливою. В іншому випадку подібні дії України порушать міжнародні зобов’язання держави щодо дотримання та захисту прав шукачів притулку та біженців»
Ти ба, а яка ж це паскуда наказала кинути до міліцейського ізолятора людину, що „знаходиться в процедурі надання статусу біженця”? Хто ж саме розпорядився надіти на громадянина Гангана наручники в переддень Нового року? Хто дозволив агентурі іноземної держави безперешкодно проводити спецоперації на території України? Хто доручив начальнику УБОЗ УМВС у Вінницькій області внести подання до суду про арешт Гангана при тому, що оперативно-розшукові органи ніколи й ні за яких обставин не можуть такі подання направляти? Хто, врешті-решт дав вказівку працівникам УБОЗ УМВС у Вінницькій області потайки видати Гангана ФСБ-шникам і допомогти російським нишпоркам безперешкодно перетнути держаний кордон України з людиною, яку „не можна видавати до країни її походження”?
Невже Юрій Віталійович? І хто він після цього? Правильно – «стукач, брехун і провокатор».
Будь-яка людина, що бодай трохи обізнана с засадами функціонування української міліції, знає – в МВС є лише одна особа, наділена правом і можливістю віддавати подібні розпорядження. Це – міністр, на стіл якого кожного ранку (а то й по кілька разів за день) кладуться зведення по всіх зафіксованих міліцією злочинах і правопорушеннях в державі. Кожного дня міністрові доповідається кількість затриманих за добу підозрюваних або правопорушників і хід розслідування по скільки-небудь значущих кримінальних справах; він особисто приймає рішення з усіх нестандартних питань, заслуховує пояснення керівників структурних підрозділів на місцях і дає вказівки, виступаючи координатором між різними міліцейськими структурами.
При цьому міністр може перебувати в стані хронічної алкогольної інтоксикації, як Юрій Смирнов, він може тижням не з’являтися в своєму робочому кабінеті, як Микола Білоконь, він взагалі може не усвідомлювати ані сенсу почутого, ані змісту своїх резолюцій, як Юрій Луценко. Тим не менш, міністрові доповідається все, незалежно від того, чи здатний він у силу свого фізичного стану чи інтелектуального рівня осягнути інформацію та прийняти законні рішення. Бо без такої жорсткої системи єдиноначалія не може існувати державна інституція, що налічує близько 300 тисяч озброєних людей. Оскільки кожний міліціонер, заступаючи на службу, повинен бути переконаним, що головний його обов’язок на випадок нештатної ситуації – доповісти по начальству, отримати вказівку й виконати ту вказівку з максимальним сумлінням. Не може й не повинна людина з пістолетом оцінювати в критичний момент законність вказівок свого керівника. Для цього є міністр, який приймає всі важливі рішення та несе за ці рішення персональну відповідальність. Ні, не перед законом (такого в Україні не було й, напевно, довго ще не буде) – перед особовим складом.
Тому ми категорично стверджуємо – рішення про вдягання наручників на громадянина Росії Михайла Гангана було прийнято особисто Юрієм Луценком, до якого неофіційно звернулися «колеги» з Росії. Слово «колеги» беремо в лапки, оскільки насправді «стукач, брехун і провокатор» ніяким колегою для ФСБ-шників бути не може – лише об’єктом вербовки. Більш того, впродовж наступних десяти днів підлеглі Луценка ледь не щогодинно доповідали міністрові весь перебіг події навколо юного нацболівця й отримували вказівки відносно подальших дій. Якщо «сткукач, брехун і провокатор» це заперечує – нехай подасть до суду на автора цих рякдів
Вказівку затримати Гангана та видати його представникам російських спецслужб Луценко дав 30 грудня 2007 року своєму першому заступникові, начальнику ГУБОЗ МВС України, Ігорю Білозубу. Причому – в письмовому вигляді (Білозуб – не Луценко й розуміє, що подібні накази оцінюються Карним кодексом України позбавленням волі на строк від 7 до 10 років, то ж зажадав письмової резолюції). Саме тому язикатий Луценко, який раніше розпочинав свій робочий день думками про вечірній телеефір, зараз ховається від журналістів і взагалі ніяк не коментує вінницькі пригоди. Бо знає кішка, чиє сало з’їла.
Та й що, власне, Луценко може говорити на своє виправдання? Що накласти резолюцію про затримання Гангана йому порекомендував глава Секретаріату Президента Віктор Балога, якому Луценко перед тим зателефонував? Тоді нехай Луценко спочатку прочитає Конституцію, Закон України «Про міліцію», переконається, що правоохоронні органи України не підпорядковані завідувачеві президентської канцелярії, а потім – напише явку з повинною в Генеральну прокуратуру.
Але й заступник начальника Вінницького обласного УБОЗ Микола Шелюховський, якому 30 грудня зателефонував Білозуб і повідомив про наказ міністра, до числа повних ідіотів, на відміну від Луценка,також не належить. Розуміючи, що наказ Луценка є злочинним, він, після затримання Гангана на Вінницькому вокзалі, розпорядився тримати росіянина в приміщенні УБОЗ, доки не отримає письмового розпорядження з Києва. Тримали Гангана міліціонери довгенько – 12 годин, розважаючи себе протоколюванням пояснень 21-го річного москалятка. Ось, наприклад:
“Я являюсь членом Национал-большевицкой партии (председатель Эдуард Лимонов) и главой регионального отделения партии в Самарской области. В декабре 2004 года я и группа моих товарищей приняли участие в акции в администрации Президента России В. Путина. Целью акции было требование отставки Путина на основании невыполнения основных пунктов Конституции РФ. В ходе акции был занят один из кабинетов общественной приемной администрации президента России, настаивали на встречи с главой администрации — Д. Медведевым. В окно был вывешен транспарант “Путин, уйди сам”, акция продолжалась около 40 минут, после чего все участники акции были задержаны сотрудниками ОМОН. В итоге на всех было заведено уголовное дело за попытку насильственного изменения конституционного строя в РФ. После следствие сменит обвинение на “участие в массовых беспорядках”. В декабре 2005 года Тверской районный суд г. Москвы вынес приговор — я был осужден на три года лишения свободы условно с испытательным сроком (освобожден из-под стражи в зале суда)… Я понял, что дальнейшее мое пребывание на территории РФ небезопасно для меня и моих родственников, на которых оказывалось влияние в связи с моей деятельностью… Легче всего было выехать в Украину, что я и сделал”.
Нарешті біля 16-ї години надійшли папери з Києва, згідно з якими Шелюховський повинен був без усякого суду, а лише «хотєнієм» міністра, відправити Гангана на нари Ізолятора тимчасового тримання Вінницького міськуправління МВС. Але як це зробити? – Начальник ІТТ категорично не має права приймати людину без надання або постанови суду, або, якщо людину треба ізолювати з метою запобігти злочинові або його перепинити — протоколу затримання. І ніякий Луценко не може його примусити це зробити, оскільки кількість ув’язнених та наявність щодо кожного з них відповідного папірця щоранку перевіряє (принаймні, має перевіряти) один з помічників міського прокурора.
Тоді в УБОЗ знайшли вихід: на Гангана склали протокол як на особу, підозрювану в скоєнні злочину й затриману на місці події. І повезли малого туди, де Луценкові давно самому варто побувати. Читайте ексклюзив від «собак Луценка» (витяг):
* * *
ПРОТОКОЛ
затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину
м.Вінниця 31 грудня 2007 року
Протокол складено з 16 год. 30 хв. До 17год.00хв.
Заступник начальника відділу УБОЗ УМВС України у Вінницькій області підполковник міліції Фурик Я.А. 31 грудня 2007 року о 17 годині 00 хвилин, в приміщенні УБОЗ УМВС України у Вінницькій області, відповідно до ст. 106 КПК України затримав підозрюваного (ну) у вчиненні злочину
Ганган Михайло Михайлович, 13.01.1986 р.н., уродженець м.Куйбишев РФ, не засуджений, проживаючий м. Самара, вул. Ташкентська 100/28і
Підстави затримання:
1.Коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення.
2. Коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказую на дану особу, що саме вона вчинила злочин.
3. Коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Мотиви затримання:
1. Припинення злочину.
2. Попередження можливості сховатися від слідства й суду, забезпечення виконання вироку.
3. Позбавлення можливості перешкодити встановленню істини в кримінальній справі.
Кваліфікація злочину за вчинення якого засуджений ч.2 ст. 212 КК РФ
Підстави та мотиви повідомлено та роз’яснено затриманому (ій).
Йому (їй) також роз’яснено право їх оскарження в суді і що згідно з п.3 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожна особа, заарештована або затримана на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, має право постати перед суддею і бути вислуханою з питань, пов’язаних з її триманням під вартою.
Протокол про роз’яснення підозрюваному (їй) у порядку, передбаченому ч.2 ст. 21 КПК України, права мати захисника і побачення з ним з моменту затримання (до першого допиту) складено 31 грудня 2007 року з 16 години 30 хвилин до 17 години 00 хвилин.
З протоколом затримання ознайомлений, а також одночасно роз’яснено права та обов’язки затриманого, що передбачені Конституцією України, ЗУ „Про попереднє ув’язнення”, ЗУ „Про міліцію”, КПК України.
* * *
Геніально! З точки зору „собак Луценка”, Конституція та закони України встановлюють ОБОВ’ЯЗКИ затриманих. А посилання на закони – це вже просто знущання над здоровим глуздом. Ось, наприклад, процитуємо ЗУ „Про попереднє ув’язнення”, який, на переконання товариша Фурика, що склав протокол, та товариша Луценка, який того Фурика тримає на посаді, дозволяє міліції закривати людину в ІТТ без судового рішення
Стаття 3. Підстави для попереднього ув’язнення
Підставою для попереднього ув’язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України.
Юрію Віталійовичу, дозвольте кілька запитань. Де саме в Конституції сказано, що людину можна просто так, на прохання спецслужб іншої держави, оголошувати підозрюваним і кидати в Ізолятор тимчасового тримання? Якою саме статтею КПК України передбачено складання протоколу в порядку ст.106 відносно громадян, які ніякого злочину на території України завідомо не вчиняли? І, врешті-решт, з яких це пір Закон України „Про міліцію” дозволяє тримати людей по 12 годин в приміщенні УБОЗ?
Коментарю вимагає кожний рядок цієї міліцейської писанини, починаючи з того, що насправді Гангана затримали не о 17-00год., а о 5-15год. і незаконно, без допуску адвоката, а лише за розпорядженням Луценка, півдні тримали в міліції. Втім, підлеглі високоповажного провокатора не пускали до Гангана його адвоката ще дві доби, аж доки нацболівця не повезли до суду.
Більш того, одночасно з Ганганом в УБОЗ була доставлена ще й громадянка Росії Анастасія Курт-Аджиєва, яку врешті-решт довелося відпускати. Бо щодо неї Юрій Віталійович ніяких вказівок з ФСБ, як виявилося, не отримував. При цьому „собаки Луценка” забули виплатити громадянці Курт-Аджиєвій компенсацію за завідомо незаконний привід. Ну що ж, ми залюбки їй у цьому допоможемо й, отримавши в Анастасії довіреність на представництво інтересів в Україні, запросимо провокатора Луценка до суду – нехай там бреше, а не з телеекранів.
Дивовижним також є процесуальний статус Гангана. З одного боку він – підозрюваний невідомо в чому по невідомо якій кримінальній справі, з іншого – засуджений за ч.2 ст. 212 КК РФ. Ми б були дуже вдячні пану Луценкові, якби він пояснив оцю шизофренію. Тим більше, що кількома рядками вище сказано, що Ганган – не засуджений. Підстави затримання – це взагалі шедевр й коментування не потребують. Мотиви затримання – не гірші. Краще б міліціонери написали, що мотивом затримання Гангана є бажання Луценка вислужитися перед своїми кураторами з ФСБ. Принаймні, це виглядало б не так смішно, оскільки насправді КПК ніяких мотивів взагалі не передбачає – міліціонери лише безглуздо переписали з зовсім іншої статті Кримінально-процесуального кодексу — а саме, ст.148 — підстави для обрання судом запобіжного заходу. Блиск.
Якщо Луценко цього раніше не чув, то ми йому пояснюємо: в протоколі затримання має бути написано, у скоєнні якого саме злочину підозрюється затриманий громадянин, і якою статтею Карного кодексу України передбачена відповідальність за той злочин. Без такого запису протокол просто є недійсним, оскільки в Україні Кримінально-процесуальним кодексом прямо заборонено затримувати людину, якщо за злочин, у скоєнні якого вона підозрюється, встановлено покарання, яке не пов’язане з позбавлення волі. Без посилання на інкриміновану підозрюваному статтю Карного кодексу України (України, а не Росії, пане Луценко!) ІТТ взагалі не може приймати затриманих – якщо, звісно, міністр не накаже.
А тепер процитуємо ст. 107 КПК України: «Якщо підозрюваний був затриманий … його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту – не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання». Агов, пане Луценко, а навіщо Ви заборонили допитувати Гангана після складання протоколу? Невже через те, що допит нацболівця з цього моменту міг бути проведений тільки в присутності адвоката, якого Ви не дозволили допускати до росіянина в сподіванні передати його ФСБ-шникам без зайвого галасу? І правильно, Юрію Віталійовичу – чим краще якесь там москальча від українських громадян, яких Ваші «собаки» також затримують і кидають в ІТТ без жодних законних підстав і будь-якої правової допомоги?
Але все ж таки, чи не міг би міністр внутрішніх справ пояснити, де саме перебував громадянин Ганган 31 грудня 2007 року з 5-15год. до 16-30год.? Невже в міліції? І в якості кого? І хто ж це Луценкові дозволив по 12 годин людей в ментовці мордувати?
А-а-а, зрозуміло. Бо ж в УБОЗі чекали доки, нарешті, з Києва надійдуть документи, передані у МВС України працівниками ФСБ – фотографія Гангана, „орієнтіровка” та постанова судді Кіровського районного суду м.Самара від 3 серпня 2007 року про арешт Гангана. Так треба було, Юрію Віталійовичу, у Вінницю вертольот Внутрішніх Військ відправити з тими паперами. Що, керосину немає? Так навіщо ж Ви, пане міністре, свою сім’ю тими вертольотами в Крим на відпочинок возили державним коштом?..
(далі буде)
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
От редакции:
Как сообщило 12.01.2008 агентство «УНИАН» со ссылкой на пресс-службу Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека Н.Карпачевой, представитель Управления Верховного комиссара ООН по делам беженцев Симона Волькен обратилась к Уполномоченному ВР по правам человека по поводу дела российского искателя убежища Михаила Гангана. Н. Карпачева провела консультации относительно этого дела с руководителями Генеральной прокуратуры Украины, Министерства юстиции и Государственного Комитета Украины по делам национальностей и религий. По полученной информации, дело М. Гангана должно находиться в компетенции Минюста Украины, а не Генпрокуратуры в связи с тем, что в отношении него вступило в силу судебное решение в Российской Федерации.
Как информировал Уполномоченного ВР по правам человека министр юстиции Николай Онищук, на сегодня у министерства отсутствуют основания для рассмотрения вопроса относительно экстрадиции М. Гангана, поскольку никакое официальное обращение на этот счет в Минюст от соответствующих российских органов не поступало.
По информации пресс-службы Уполномоченного, М. Ганган обратился в Винницкую правозащитную группу с просьбой оказать ему правовую помощь для получения статуса беженца. 3 января 2008 года его заявление было зарегистрировано Винницкой миграционной службой и находится на рассмотрении в соответствии с международными стандартами.
Предыдущие части статьи:
«Термінатор»? – Провокатор!» (частина 1) /categ_1/article_52296.html
«Термінатор»? – Провокатор!» (частина 2) /categ_1/article_52297.html
