8 січня 2008 року виповнилося 40 днів з дня трагічної смерті улюбленця журналістів, головного болю Нестора Шуфрича та агента Геннадія Москаля – народного крокодила України Ґодзілли. Сорок днів його невгамовна душа швендялась степами України, заглядаючи в кожну оселю, підлітаючи до кожного вогника у вікні. І лише сьогодні він, нарешті, відправився в кращі світи, залишивши по собі пам’ять на сторінках газет та в зведеннях МНС.
Під приспущеними знаменами Міністерства з надзвичайних ситуацій сорок днів тому з приміщення Донецького обласного управління МНС були винесені тлінні рештки того, хто продовж цілого півріччя примушував Шуфрича плакати крокодиловими сльозами. Не витримавши тортур несторових посіпак, Ґодзі сконав у сталевому баку, так і не видавши катам нікого зі своїх спільників – ні в чому не розкаявшися й ні кого не зрадивши.
Місце народження крокодила-героя досі залишається невідомим, а біографія мужньої рептилії ще чекає на своїх дослідників. Одні кажуть, що Ґодзик з’явився на світ на берегах сивого Нилу й потрапив до України разом з партією контрабандних бананів. Інші – що він був виведений у секретному тераріумі Служби безпеки України на замовлення Геннадія Москаля. Втім, достовірно відомо, що в пересувний цирк „Шапіто” Ґодзілла потрапив, вже давши Москалеві підписку про співробітництво. А відтак – залегендований під артиста оригінального жанру, Ґодзі прибув 17 травня 2007 року в Маріуполь.
Облаштувавши на місці нелегальну резидентуру й налагодивши зв’язок з Москалем, Ґодзилла став готуватися до операції „Шуфрич”. Нагода здійснити подвиг випала 31 травня 2007 року, коли цирк проводив рекламну акцію на азовському узбережжі. Відірвавшись від нишпорок зовнішнього спостереження, Ґодзі відчайдушно кинувся у воду. Порух зеленого хвоста – і на репутації Нестора Івановича було поставлено жирний хрест.
Це був другий випадок в історії країн колишнього СНД, коли крокодил не тільки опинився на волі, але ще й – на скрижалях історії. Уперше це трапилося в 1582 році, коли в Пскові учинилася паніка через крокодилів, що виповзли з річки Великої:
В лето 7090… Того же лета изыдоша коркодили литии звери из реки и путь завториша; людей много поядоша. И ужасошася людие и молиша бога по всей земли. И паки спряташася, а иных избиша.
Псковские летописи. – Москва, 1955, т.2, с. 262
Можливо, це були тварюки, завезені з Єгипту двірцевим дяком Трифоном Коробейниковим, який відвідав країну пірамід якраз у 1582 році. Принаймні, як засвідчував австрійський дипломат Герберштайн у своїх „Записках про Московію”, у сусідню Литву через Псков часто завозили крупних ящерів для утримання в неволі.
Але у випадку з Ґодзі все обійшлося без „ужасошася” і навіть без „молиша”. Вишкіл, свого часу отриманий крокодилом під керівництвом екс-заступника Голови СБУ, дався взнаки – зубастий агент впродовж шести місяців не тільки нікого не „поядоша”, але взагалі уникнув пасток і облав, що влаштували на нього супостати з МНС. Втім, робота Ґодзі по головному супротивнику Москаля так і не призвела до очікуваного результату: Шуфрич не спився, не наклав на себе руки й навіть не схуднув. Одначе, моральна перемога над ворогом – це також перемога.
Але повернутися з завдання хвостатому агенту так і не вдалося. Розпочалися холоди, крокодил впав у сплячку й 28 листопада 2007 року Ґодзі був спійманий на сьомому колодязі відстійника ТЕЦ керівником контррозвідки Шуфрича – робітником підрядної організації „Маріупольмонтаж” Василем Акімовим. Після чого на паркані вздовж Донецького обласного управління МНС з’явилися написи „Вася – герой” і „Вася врятував Україну”.
Доставлений у пожежну частину Донецька, Ґодзілла мужньо тримався й не виказав ворогові жодної таємниці. Даремно лютували соратники Шуфрича на чолі з начальником Управління МНС в Донецькій області Андрієм Бондаренком, вимагаючи від Ґодзі паролі, явки та імена. Витягнувши захований за щоку оберемок скотчу, Ґодзик перемотав липкою стрічкою свою пащу на знак небажання розмовляти з допитувачами. Навіть перспектива опинитися в руках крокодилячого дресирувальника Артем Караката, спеціально викликаного підступними шуфристами в Донецьк, не зламала волю героя. Хоча Шуфрич і наказав посадити крокодила в бак з водою, яка постійно підігрівалася, Ґодзі не пішов на співпрацю з ворогом і вибрав смерть у катівнях Міністерства з надзвичайних ситуацій, своєю смертю смерть поправши.
Але навіть після кремації народного улюбленця Бондаренко не повернув прах крокодила Геннадію Москалю для урочистого поховання, натомість розвіяв його над клумбою біля Управління. Тож нехай тепер попіл Ґодзілли стукає в серце Москаля.
Ґодзі з нами вже не має. Але справа його – жива. Принаймні, ще 18 серпня 2007 року радіо „Київ” повідомило, що в столиці України якийсь крокодил втік з приватного котеджу на березі водоймища. Тварюку кілька разів бачили в очереті, а одна місцева мешканка навіть стверджує, що плазун з’їв її собаку. Втім, нічого дивного не має – напевно спеціальний тераріум СБУ продовжує працювати над замовленнями Геннадія Москаля й тепер вирощує агентів для знищення собаки Шуфрича.
Пам’ятаємо, сумуємо…
Володимир Бойко, спеціально для „ОРД”
