Помнится, около года назад автор этих строк интервьюировал нынешнего и.о. министра внутренних дел Михаила Корниенко. Что и говорить, выглядит Михал Васильич весьма и весьма интеллигентно, говорит еще лучше чем выглядит. Красиво, обнадеживающе, с чувством гордости за милицию. Обещаний в том интервью было немерянно. И цивилизованной будет украинская милиция, и ответственной перед народом, и профессиональной. И взяток брать не будет, а вот заявления наоборот, принимать с большой охотой. Пытки? Да вы что? Какие пытки? Мы же цивилизованная милиция.
И вот прошел год и выяснилось, что весь этот красивый «гон» насчет реформирования и облагораживания украинской милиции – не более чем, извините, «фуфел галимый», который Михаил Васильевич и прочие милицейские начальнички научились убедительно «прогонять». Милиция за последний год не то что не стала лучше, она все больше напоминает банду психопатов. Дня не проходит, чтобы не было в прессе сообщения о том, что менты кого-то пытали, насиловали или убивали. Уже в Украине сложно найти семью, в которой милиция бы кого-нибудь не пытала или не избивала. Спрашивается, на кой ляд нам такое счастье за свои же деньги? Следует отдать должное Луценко – при нем менты хоть немного боялись. Огласки, начальства, Макошина. Сейчас, при таком начальстве, они уже не боятся никого. И если когда-нибудь в Украине МВД будет руководить действительно честный и порядочный человек, то для начала ему придется всю эту структуру буквально перебрать руками. Если, конечно, это еще может помочь. Ниже мы приводим текст недавнего интервью Корниенко. Интервью пустого и бессмысленного. Единственная правда в нем – в словах о том, что следующему министру МВД придется трудно. Это правда. После нынешних руководителей приводить МВД в чувство действительно будет трудно.
А следом за «бла-бла-бла» Корниенко мы приводим текст статьи из газеты «Факты». Уж если эта газета, традиционно-лояльная к украинской милиции теперь пишет о милицейских пытках – значит менты достали уже всех. И с этим нужно что-нибудь делать. Пока еще не поздно.
Станислав Речинский, «ОРД»
В.О. МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ МИХАЙЛО КОРНІЄНКО: ПИТАННЯ «КУДИ ДИВИТЬСЯ МІЛІЦІЯ?» СТАЛО ВЖЕ РИТОРИЧНИМ
У світі не так багато країн, де міністра внутрішніх справ змінюють раз, а той двічі на рік. А держав, де правоохоронне відомство очолює людина без спеціальної освіти, – ще менше. Україна лідер і у першому, і у другому рейтингу: керівника МВС у нас міняють дуже часто. До того ж, ті, хто призначає, керуються не рівнем професіоналізму кандидата, а ступенем лояльності. Так було у січні 2005 року, коли МВС очолив колишній інженер-електронщик, соціаліст, а згодом помаранчевий «комендант Майдану» Юрій Луценко. Так сталося і 2006-го, коли після відставки Луценка його наступником став знову не кадровий міліціонер – колишній голова колгоспу, соціаліст Василь Цушко. І от після «інженерів» і «колгоспників» МВС нарешті очолив генерал-лейтенант міліції Михайло Корнієнко.
На запитання ЗІКу відповідає в.о. міністра МВС Михайло Корнієнко
– Коментуючи в пресі безладдя на стадіоні «Олімпійський» (матч «Шахтар» – «Динамо», 27 травня) Ви заявили, що за фактом перевищення службових повноважень проти працівників МВС будуть порушені кримінальні справи. Кого кінцем-кінцем покарали?
– Інцидент, що мав місце на НСК «Олімпійський» не робить честі ні міліції, ні вболівальникам. Ми провели службове розслідування обставин цієї події. Виявлено низку прорахунків і недоліків в організації підготовки та проведенні заходів з охорони громадського порядку з боку посадових осіб Департаменту громадської безпеки МВС України, Головного управління МВС України у місті Києві та Управління МВС у Дніпропетровській області. Винних покарано. Притягнуто до дисциплінарної відповідальності 11 правоохоронців, з них один керівник подав рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ.
На другий день після подій на стадіоні Печерський райвідділ столиці порушив кримінальну справу за хуліганство за ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України. Одночасно прокуратура Києва за фактом застосування силових мір з боку співробітників міліції порушила ще одну кримінальну справа за статтею 365 Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень. Ці дві справи були об’єднані в одне провадження. Досудове слідство веде прокуратура Києва. Думаю, що відповідь на запитання «Хто винен?» найближчим часом дасть суд.
– Як Ви вважаєте, інцидент не повториться під час «Євро-2012»?
– Охорона громадського порядку під час футбольних матчів – питання не просте. Це проблема стадіонів багатьох країн. Футбольні фани часто не контролюють своїх емоцій і зриваються на агресію. От на цьому етапі й потрібне втручання правоохоронців, адже в іншому випадку можуть постраждати невинні люди, що прийшли на стадіон. І таких гірких прикладів у світовій практиці чимало.
Отож, ми старанно готуємося до проведення «Євро-2012», зокрема, до охорони громадського порядку під час матчів. Ретельно вивчаємо досвід правоохоронних органів інших країн Європи, скеровуємо туди своїх співробітників на навчання. Чемпіонат буде серйозним іспитом на професіоналізм для української міліції.
– Справа Гонгадзе. В інтерв’ю «Комсомольской правде» (24 лютого 2007 року) Ви сказали дослівно: «У тій стадії, на якій його зараз вивела прокуратура, воно вважається розкритим, за винятком окремих обставин. У розшуку перебуває один з організаторів. Думаю, суд повинен дати відповіді». Отже, коли будуть ці відповіді, хто замовники, організатори, виконавці?
– Розслідування цієї резонансної справи провадить прокуратура. Думаю, як тільки стануть відомі всі відповіді на ці питання, вони одразу ж будуть оприлюднені. Тільки суд може поставити остаточну крапку в цій справі.
– Справа колишнього співробітника УБОП Києва Ігоря Гончарова, про котрого кажуть, що він причетний до вбивства Гонгадзе. Чи відомі причини його загадкової смерті 1 серпня 2003 року – чи то в лікарні київського СІЗО, чи то в міській лікарні швидкої допомоги?
– Цю справу розслідує прокуратура.
– Львів через серію «заказняків» назвали «кримінальною столицею України». Коли будуть розкриті убивства екс-губернатора Сенчука, директора склодзеркального заводу Дацка, бізнесмена Лозинского – він же кримінальний авторитет Коля-Рокіро?
– Справді, у Львові сталася низка резонансних убивств. Ви, до речі, забули назвати ще один злочин – замах на гендиректора ринку «Шувар» Романа Федишина. Тоді, під час вибуху автомобіля, загинула 14-річна дівчинка, випадкові перехожі отримали поранення. До його розкриття були задіяні найбільш досвідчені співробітники служби боротьби з організованою злочинністю. Було висунуто й відпрацьовано шість версій злочину, у тому числі й земельна, політична, фінансова. Один із двох встановлених виконавців цього злочину затриманий, іншого оголошено у розшук. Пізніше встановлено особи й організатора, і замовника убивства. Тепер матеріали справи розглядаються в Апеляційному суді, хоча підозрювані всіляко затягують його розгляд, постійно змінюючи покази.
У ході розслідування кримінальної справи щодо розстрілу автомобіля екс-губернатора Львівщини затримано одного з можливих виконавців убивства. Слідчі відпрацьовують дві основні версії, пов’язані з комерційною діяльністю.
У процесі розкриття вбивства директора склодзеркального заводу опрацьовується низка версій, пов’язаних з конфліктними ситуаціями на ∂рунті міжособистої ворожнечі, економічної діяльності заводу, майнових і земельних суперечок та інше. Поки що відповісти на запитання «хто винен?» не вдалося.
Немає відповіді і на те, хто замовив смерть Лозинського. Він займався комерційною діяльністю у Львові й у Києві. Проводиться перевірка підприємств, які були підконтрольні загиблому. Серед основних – три версії вбивства: перерозподіл сфер впливу поміж кримінальними групами, комерційна діяльність і помста на ∂рунті особистих ворожих стосунків.
– У лютому цього року, виступаючи у Верховній Раді, Василь Цушко заявив, що після відставки Юрія Луценка КРУ під час перевірки МВС виявило розкрадання на 560 млн. гривень. Що саме розкрадали в МВС?
– Контрольно-ревізійне управління, що провело перевірку Міністерства внутрішніх справ, обнародувало основні її результати через ЗМІ, тому повторюватися не буду. Тепер ми працюємо над усуненням цілої низки істотних недоліків в організації роботи відомства, недоліків, виявлених під час ревізії. Зокрема, уже практично припинили існування близько 200 підприємств, що працювали при МВС. Насправді під прикриттям правоохоронного відомства приватні підприємці заробляли чималі гроші.
– Екс-міністр МВС Юрій Луценко в інтерв’ю «Фактам» сказав, що він керував українською міліцією репресивними методами. Наскільки ці методи були виправдані? У чому полягали ці «репресії», чи багато полетіло голів? Чи були звільнення з політичних мотивів?
– За два роки: з січня 2005-го до грудня 2006 року з органів внутрішніх справ звільнено 31 тисячу співробітників. Причини різні. Майже 13,5 тисячі пішли з міліції за власним бажанням. Більше як 12 тисяч – за віком. Не витримали важких міліцейських навантажень (пішли зі служби за станом здоров’я) майже 4 тисяч міліціонерів.
Були й так звані «чистки», які дозволили позбутися від співробітників, які заплямували честь мундира. За два роки за такими мотивами було звільнено 2 394 співробітники. Думаю, якщо люди порушують присягу, не шанують закон, то їм у жодному випадку немає місця серед правоохоронців. І який міністр за таким формулюванням підписував наказ, напевно, це не важливо.
– Грузинські злодії в законі після «шухера» у Грузії й Росії «ломанулись» до нас. Скільки їх у Києві, чим займаються, чи ведеться облік?
– Таки так, у 2005-2006 роках члени деяких етнічних злочинних угрупувань намагалися закріпитися в Україні, у тому числі, – у Києві. Органи внутрішніх справ України провели заходи, спрямовані на приягнення цих людей до кримінальної відповідальності й виселення за межі України. Приміром, задля запобігання етнічній злочинності у лютому-вересні 2007 року було проведено дві комплексні спецоперації «Трал». Тоді у Києві було затримано близько ста громадян Грузії, які скоїли злочини, сімох з них уже вивезено з України, інші –очікують вердикту української Феміди: хто під арештом, хто на підписці про невиїзд.
Водночас, як свідчать результати спецоперацій МВС, за національним принципом об’єднуються злочинці не лише Грузії, а й багатьох інших країн. Цього року для ефективної боротьби з етнічною злочинністю в департаменті карного розшуку був створений спеціальний відділ, що займається цією проблемою.
– Багато злочинів здійснюється з використанням вогнепальної зброї. Закон дозволяє її застосування для самозахисту, однак часто зброю використовують у злочинних цілях. Продаж зброї – це бізнес чи все-таки можливість для самозахисту? Яка відповідь міліції на це питання?
– На жаль, у нас до цього часу не прийнятий закон про зброю, який уже більше як десять років перебуває у Верховній Раді. Сподіваюся, що новообраний парламент нарешті зверне увагу на цю проблему і прийме такий потрібний документ. Вимагає розгляду й питання про посилення покарання за незаконне носіння зброї, адже сьогодні за ніж людині загрожує кримінальна відповідальність, а за мисливську рушницю – адміністративна.
З початку року працівники міліції вилучили з незаконного обороту більше як п’ять тисяч одиниць зброї. Двічі: у квітні та листопаді проводилися місячники добровільного здавання зброї, під час яких громадяни могли позбутися її, не боячись покарання за незаконне зберігання. Багато громадян цим скористалося: тільки в листопаді ми отримали півтори тисячі одиниць, серед яких і рушниці, і ножі, ба навіть – гранатомети.
Основний акцент під час таких заходів ми робимо на роз’яснювальній роботі серед населення. Адже правова культура у нас, на жаль, дуже низька. А саме на побутовому рівні найчастіше здійснюють злочини як із використанням зареєстрованої зброї, так і кухонних ножів. На жаль, з огляду на ці неприборкані хвилі людського гніву міліція не завжди спроможна запобігти злочинові.
– Хто, за Вашими прогнозами, може стати наступним керівником українського МВС? Знову людина з політики чи все-таки професіонал із МВС?
– Я не займаюся прогнозами. Я лише виконую доручені мені обов’язки, максимально віддаючись роботі. Якщо хтось вважає, що посада голови правоохоронного відомства легка, він помиляється. Адже, на жаль, при нашому недосконалому законодавстві, отримувати тільки позитивні результати важко. Міліція на очах у суспільства, котре виставляє їй свої високі вимоги, забуваючи при цьому, дотримуватися елементарних правил поведінки. А питання: «Куди дивиться міліція?» стало уже риторичним. Керівнику відомства доводиться відповідати за все: і за помилки своїх підлеглих, і за незграбність чиновників, і за непоінформованість громадян, які шукають винних у будь-якій ситуації, не вникаючи в деталі, перекладаючи відповідальність на правоохоронців.
Від міліції вимагають багато чого, далеко не завжди створюючи відповідні умови для забезпечення цих вимог. І перед майбутнім міністром, що прийде у МВС, стоять непрості завдання: від підвищення соціальних гарантій для співробітників, як щораз ризикують своїм життям, до наведення елементарного порядку на дорогах, де водії творять справжнє свавілля.
– Виглядає на те, що без даішників на дорогах ще гірше, ніж з ними… Виходить, нехай беруть хабарі, аби тільки порядок на дорогах був?
– Нині в Україні кожного дня у ДТП гине не менше як два десятки людей. щонайменше, удесятеро більше людей стають каліками під колесами авто. З початку року на дорогах України вже загинуло більше як 7,5 тисячі людей. Ситуація катастрофічна. Число автомобілів зростає, культура водіїв знижується. Більшість аварій відбувається з вини водіїв, стаж яких не перевищує два-три року. Впевнений, без запровадження жорстких покарань для порушників правил дорожнього руху ситуацію не зміниш. Наші ініціативи з цього питання знайшли підтримку Президента. Керівник держави пообіцяв, що в числі першочергових на розгляд Верховної Ради 6-го скликання внесе законопроект про дорожній рух. Підвищення штрафів, надання інспекторам права накладати штрафи з наступною оплатою у відділеннях банків, жорсткість покарання для п’яних водіїв – усе це повинно суттєво вплинути на порядок на дорогах.
Щодо хабарів, які дають даішникам… Не варто забувати, що дача хабара в нас карається законом так само, як і його вимагання. Я не виправдовую інспекторів, які купуються на десятку. Але є вина і самих водіїв, що підтримують таку негативну тенденцію? Викорінити проблему можна тільки в комплексі, підвищуючи не тільки контроль за співробітниками ДАІ, але й правову культуру і відповідальність учасників дорожнього руху, починаючи від пішохода.
– Убивство Максима Курочкіна. Це сугубо бізнес або є присутнім політичний слід?
– Це складне вбивство, яке українські міліціонери розкрили в дуже стислий термін. Матеріали передані в суд. Політики там немає.
– Вибух будинку у Дніпропетровську, скільки чоловік арештовано, що їм інкриміную?
– Розслідуванням цієї справи займалася прокуратура, матеріали передано в суд. Зі свого боку хочу сказати, що міліція не допустила фактів мародерства в зруйнованому вибухом газу будинку. Наші співробітники, охороняючи епіцентр події й громадський порядок у місці підвищеної психологічної напруги, з поставленим завданням упоралися. Це було одне зі складних у моральному плані завдань, адже до руїн кидалися ті, хто втратив своїх близьких.
Зрештою, у міліції легких завдань не буває. Службі, результатів від якої вимагає кожний член суспільства, допомагають не багато. Але ж саме завдяки підтримці й допомозі населення вдається розкривати злочини, запобігати їм. Власне, на мою думку,взаємодія громадян і правоохоронців – один із дієвих факторів поліпшення нашої роботи. Як його задіяти – це завдання не тільки для міліції, а для всього українського суспільства.
http://www.zik.com.ua/index.php?news_id=115511
“СТОИТ ЛИ ЭТО 500 ДОЛЛАРОВ, КОТОРЫЕ НАМ ЗАПЛАТИЛИ?” — СПРОСИЛ КОЛЛЕГУ МИЛИЦИОНЕР, ВЫТИРАЯ С СЕБЯ КРОВЬ 15-ЛЕТНЕГО ПОДРОСТКА, КОТОРОГО ТОЛЬКО ЧТО ИЗРЕЗАЛ НОЖОМ
Пытаясь узнать местонахождение 22-летнего парня, к которому сбежала от родителей 17-летняя невеста, двое участковых полночи мучили младшего брата и сестренку жениха. Наказание для бывших стражей порядка теперь определяет суд
Ирина КОПРОВСКАЯ “ФАКТЫ” (Николаев-Киев)
Поздним вечером в дверь квартиры Макаренко громко постучали: “Откройте, милиция!” Взрослых дома не было, 8-летняя Маринка и 15-летний Андрей испуганно прильнули к дверному глазку: “Мама велела никому не открывать”. — “Открой, а то хуже будет!” Андрей послушно щелкнул замком. В прихожую ввалились двое мужчин в штатском, один из них с ходу ударил парнишку кулаком в лицо: “Где твой старший брат с невестой?” Андрей взвыл от боли: “Не знаю…”
В течение часа сотрудники правоохранительных органов измывались над подростком, пытаясь узнать местонахождение его брата, а затем потащили на улицу “убивать”. Когда парнишка перестал подавать признаки жизни, мучители бросили его и снова вернулись в квартиру, чтобы взяться за его 8-летнюю сестренку. К счастью, Маринка успела спрятаться в шкафу и, свернувшись калачиком, замерла под одеялом. Это спасло девочке жизнь.
“Молчи, сука, а то я пьяный и злой”, — пугал рыдающую Маринку участковый
Когда 38-летняя Инна Макаренко отправлялась в гости к подруге, она не подозревала, что произойдет в ее квартире через несколько часов. Материнское сердце было спокойно: Маринка оставалась под присмотром Андрея, в доме тепло, чисто, холодильник ломится от еды. Чего волноваться? Больше тревожилась о старшем сыне, который мыкался по квартирам со своей несовершеннолетней невестой.
Вернувшись из армии, Сергей какое-то время жил в селе под Николаевом: присматривал за старенькой бабушкой. Там и познакомился с одиннадцатиклассницей Линой (имя девушки изменено). Вспыхнули чувства, оба буквально с ума сходили. Однако родителям девушки это не понравилось, влюбленным запретили встречаться. Сергей и Лина мучились, переписывались sms-ками, клялись друг другу в любви. И придумали способ быть вместе — срочно пожениться! Но, поскольку родители Лины этого не допустили бы, девушка убежала из дому. Родителям отправила sms-сообщение: “Не волнуйтесь, я ушла к Сергею. Теперь мы будем жить вместе”.
— Прихожу утром из магазина, на кухне сидит Лина и огорошивает: мол, я сбежала из дому, мы с Сергеем собираемся пожениться, — рассказывает мама Сергея Инна Макаренко. — Что было делать? Не выставлять же девчонку на улицу? А к вечеру ко мне на работу приехали ее родители. Мама — моя бывшая одноклассница — рыдала. Отец стал кричать, угрожать. Я предложила собраться вместе и договориться, как быть дальше. Запрещать детям встречаться — тоже не выход. Но они так не захотели. “Верните нам дочь, иначе всем будет плохо”, — заявил отец Лины.
Я попыталась уговорить беглянку вернуться домой. Она в слезы: “Тетя Инна, не выгоняйте меня! Я без Сергея жить не могу! Родители меня убьют, если вернусь!” На следующий день к нам домой пришли милиционеры: сообщили, что родители Лины официально заявили о ее исчезновении.
Лина и Сергей поговорили с правоохранителями, объяснили ситуацию. Те растерялись: по существующему порядку найденную несовершеннолетнюю надлежало доставить в приемник-распределитель. Но Лина не бродяжка, живет в доме жениха. Как быть? Все вместе поехали за советом к начальнику. Тот порекомендовал девушке написать объяснительную: мол, я живу в нормальных условиях и родители знают о моем местонахождении. Так и сделали. Потом милиционеры позвонили родителям Лины и сообщили, что дочь нашли, но она не хочет возвращаться домой. Родители пообещали приехать завтра. Прошло несколько дней, но никто не приехал. Сергей с Линой решили, что им лучше пожить отдельно и ушли на квартиру.
Эти события происходили накануне восьмого марта. Андрей с Мариной в это время гостили у бабушки в селе. Вернулись только девятого марта. Инна Ивановна накормила детей и отправилась в гости к подруге.
— Когда постучали в дверь, я подумал, что милиционеры пришли по какому-то важному вопросу, и открыл дверь, — рассказывает Андрей Макаренко. — Они сразу начали бить меня и спрашивать, где мой старший брат и его девушка. Я говорил правду: ведь действительно не знал, где они находились. Маринка заплакала: “Дяденька, не бейте Андрея!” Один из мужчин вытолкал сестренку в соседнюю комнату и пригрозил: “Молчи, сука, а то я пьяный и злой”. Этот остался в прихожей, а другой продолжал бить меня на кухне. От него несло перегаром, постоянно повторял вопрос: “Где Сергей и Лина?” Потом он разозлился, схватил лежавший на столе нож: “Да ты знаешь, кто я? Участковый Широкой Балки (микрорайон Николаева. — Авт.)! Не скажешь, где брат, — прирежу!” — и замахнулся. Я инстинктивно закрылся от нападающего, он только руку мне поранил. Хорошо, что я два года каратэ занимался… Второй удар тоже пришелся по руке. Кровь брызнула на милиционера, попала на его борсетку. Он отбросил нож, стал вытирать кровь, распсиховался: “Стоит ли это 500 долларов, что нам заплатили?” Затем ухватил металлическую толкушку для пюре и принялся со злостью колотить меня ею по голове…
“Нужно ли говорить, что я испытала, увидев своего ребенка, на котором не было живого места?”
Пока Андрей, скорчившись от боли, лежал в кухне на полу, визитеры рыскали по квартире, перетряхивая вещи (что искали, неизвестно, однако после их ухода Инна Ивановна обнаружила пропажу 2600 долларов, которые хранила в шкафу).
— Когда я немного пришел в себя, стали спрашивать, где мама, — продолжает Андрей. — Я ответил, что ушла к подруге. Сказали, что сейчас вместе пойдем к ней: я должен показать дорогу. Еще предупредили, чтобы не вздумал на улице звать на помощь. Я подчинился. Что еще оставалось?..
Когда мы переходили через железнодорожный переезд, они приказали сворачивать к гаражам. Один из них схватил меня за шиворот: “Только не мечтай, что живым останешься!” — и засмеялся. Я нашел в себе силы пару раз двинуть того мужчину. Но он был сильнее, тут же завалил меня на землю и сказал напарнику, чтобы тот достал молоток: “Будем бить по глазам!” Оказалось, что молоток он забыл. Попытались выдернуть торчавший из земли обрубок трубы. Не смогли. Тогда один из них сорвал с моей ноги ботинок и стал бить им по глазам, лицу, голове. Второй в это время бил ногами в живот и по ребрам. Я потерял сознание. Словно в тумане, чувствовал, как они трясут меня, опять бьют, но не мог пошевелиться.
Видимо, решив, что мальчишке пришел конец, милиционеры вернулись в квартиру Макаренко. Маринка была настолько перепугана, что, оставшись одна, не стала звонить маме или бежать к соседям. Залезла в шкаф и, свернувшись калачиком, спряталась под двуспальным одеялом.
— Пришли те дяди и стали звать меня: “Мариночка, солнышко, где ты? Мы знаем, что ты здесь. Выходи к нам, хорошая девочка”, — старательно повторяет событий той ночи Маринка Макаренко. — Мне было так страшно, что я боялась дышать. Они еще немного походили и ушли. Я вылезла из шкафа и побежала к нашей соседке.
К тому времени Андрей пришел в себя, добрался до квартиры, но, услышав за дверью голоса милиционеров, поковылял к живущему неподалеку другу. Мать друга вызвала “скорую помощь” и позвонила Инне Ивановне.
— Примчалась домой, не чуя ног, а под дверью уже стояли милиционеры — соседи вызвали, — говорит Инна Ивановна, вытирая слезы. — Вместе с ними вошла в свою квартиру. От увиденного подкосились ноги: холодильник весь в крови, пол тоже, стекло на кухонной двери и на балконе разбито. Все перевернуто, разбросано! Я в такси — и в Николаевскую областную детскую больницу, куда отвезли Андрюшу. Нужно ли говорить, что я испытала, увидев своего ребенка, на котором не было живого места?.. Спросила врачей, была ли здесь милиция? Они развели руками…
Сцепив зубы, помчалась в Корабельный райотдел милиции. Подошла к дежурной части, начала, захлебываясь, рассказывать. А милиционеры спокойно чай пьют: “Женщина, подождите. Видите, мы заняты?” Тут со мной случилась истерика. Если бы я не подняла крик, они бы с места не сдвинулись.
Одного из своих мучителей Андрей опознал случайно, увидев его выходящим из здания райотдела милиции
Инна Ивановна привезла двух оперуполномоченных к себе домой. Те долго что-то писали, однако вещественные доказательства — нож со следами крови и ботинки, которыми били Андрея, — даже не тронули. Объяснили: мол, это не в их компетенции. Женщина еще несколько дней боялась прикоснуться к окровавленным вещам. Ждала, что сотрудники правоохранительных органов придут и оформят все, как положено: снимут отпечатки пальцев, заберут вещи на экспертизу. Однако за вещественными доказательствами никто так и не пришел. А еще несколько дней спустя в Корабельном райотделе милиции Инне Ивановне выдали на руки постановление об отказе в возбуждении уголовного дела.
Андрей Макаренко находился в больнице три недели: врачи констатировали сотрясение головного мозга, резаные раны руки, множественные кровоподтеки и ссадины. Только раз Инна Ивановна выпросила у лечащего врача разрешение забрать сына на два часа, чтобы прийти с ним на прием к начальнику Корабельного райотдела милиции. Хотела выяснить, на каком основании отказали в возбуждении уголовного дела. Уже возле райотдела, сидя рядом с матерью на заднем сиденье, Андрей крикнул: “Мам! Вон тот, кто меня бил!” — и указал на выходившего из здания райотдела мужчину в гражданской одежде.
Инна Ивановна обратилась с жалобой к начальнику Управления МВД Украины в Николаевской области генерал-майору Пыхтину. По приказу генерала началось служебное расследование. Тогда же прокуратура Корабельного района Николаева возбудила уголовное дело по факту нанесения неизвестными, назвавшимися работниками милиции, телесных повреждений несовершеннолетнему Андрею Макаренко. Первого подозреваемого опознала и Маринка. Второй был опознан детьми по фотографиям. Оба оказались участковыми инспекторами, сотрудниками Корабельного райотдела милиции.
В райотделе Инне Ивановне говорили: “Врут ваши дети! Не могут милиционеры такое сделать! А вы, взрослая женщина, наговариваете на невинных людей!” Однако психологическая экспертиза показала, что дети говорят правду.
“К сожалению, слова детей — это все, что мы предъявили суду. Но ведь они говорят правду!”
— Комплексная психолого-психиатрическая экспертиза, которую проводили лучшие специалисты области, подтвердила, что Андрей дает правдивые показания, — говорит старший следователь прокуратуры Корабельного района Николаева Андрей Ищук. — С его сестренкой отдельно занималась специалист-психолог. Действуя по одной из методик, она сознательно довела девочку до истерики. Глотая слезы, Марина слово в слово повторила то, что рассказывала маме и мне.
К сожалению, слова детей — это все, что мы предъявили суду в виде доказательства вины обвиняемых. Оба свою вину отрицают. От дачи показаний отказались. На защиту бывших участковых встали их жены. Женщины утверждают, якобы в тот вечер случайно обнаружили благоверных в стельку пьяными в баре и чуть ли не насильно увезли домой. Исследование пятен крови на борсетке одного из обвиняемых лишь предполагает, что кровь может принадлежать Андрею Макаренко. Увы, вещественное доказательство поступило к нам слишком поздно: провести экспертизу ДНК уже невозможно.
— Один из обвиняемых, старший лейтенант, уже привлекался к административной ответственности: в прошлом году взял взятку меньше ста долларов, — дополняет прокурор Корабельного района Николаева Игорь Набатов (на днях Игорь Николаевич скоропостижно скончался. “ФАКТЫ” приносят соболезнование его близким). — Дело прошло через суд, однако участкового из органов не уволили. Он продолжал служить в том же райотделе милиции. Судя по тому, какой ажиотаж возник после начала расследования, у него нашлось немало заступников. Сначала угрожали следователю, затем пытались предлагать взятки. Но мы заняли довольно жесткую позицию, хотя, признаюсь, удержать ее было нелегко. Дважды обращались в суд с ходатайством об аресте подозреваемых, и дважды суд оставлял их на свободе. К слову, оба по собственному желанию уволились из органов.
То, что дело удалось передать в суд, уже большая удача. Обычно уголовные дела против милиционеров редко удается довести до логического конца.
Слушания по этому уголовному делу уже начались в суде Ленинского района Николаева. На судебные заседания дети приходят в сопровождении сотрудников специальной роты судебной милиции “Грифон”. Даже школу Маринка и Андрей посещают под присмотром вооруженных милиционеров. Пока их обидчики гуляют на свободе, детям грозит опасность.
— Два месяца назад я случайно подошла к окну и увидела того милиционера, которого первым опознал Андрюша, — говорит Инна Ивановна. — Он сидел в машине и пристально смотрел в наши окна (мы живем на первом этаже). Заметил меня и ударил по газам. Я сразу же сообщила об этом прокурору Корабельного района Николаева. Игорь Николаевич организовал охрану для моих детей. Спасибо ему. С милиционерами дети отправляются в школу, с ними же и возвращаются. Гулять на улицу я их не отпускаю уже два месяца. Скорее бы это все закончилось. Измучились мы все.
P.S.После того как Андрей передал матери услышанную фразу о пятистах долларах, которые якобы получили участковые за успешное возвращение одиннадцатиклассницы, Инна Ивановна позвонила родителям Лины. Спросила: “Вы хоть понимаете, что натворили?” Те возмутились: “Это не мы твоих детей били! И вообще, что ты от нас хочешь?” Лина с Сергеем приходили к Андрею в больницу, девушка плакала, просила прощения за своих родителей. Влюбленные скрывались еще три месяца, кочуя по квартирам друзей Сергея. А потом… чувства прошли. В июне Лина вернулась в родительский дом.
http://www.facts.kiev.ua/
