Для начала обширная цитата из сообщения пресс-центра СБУ:
«У зв’язку з наближенням Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 р.р. та політичних репресій 22 листопада ц.р. у Службі безпеки України відбувся жалобний молебень за невинно закатованими жертвами тоталітарного режиму. Участь у молебні взяли представники православних та греко-католицьких церков в Україні, представники неурядових організацій, громадські діячі, співробітники Служби безпеки України.
Як зазначив в.о. Голови Служби безпеки України Валентин Наливайченко, у стінах будівлі на Володимирській, 33 з 20-х років минулого століття не відбувалося жодної релігійної відправи. “Можливо тому вони стали німими свідками людських страждань українців та представників інших національностей в періоди функціонування у цих приміщеннях підрозділів держбезпеки Радянського Союзу та карального органу фашистської Німеччини “Гестапо” під час окупації Києва”, – зазначив він.
“Молебень за невинно закатованими у дні вшанування пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій і відзначення восени річниці звільнення України від нацистських загарбників стане актом духовного очищення від зла”, – наголосив В.Наливайченко.
Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет, звертаючись до присутніх, сказав: “Сьогоднішня подія є знаменною, бо вперше Церква входить у цей дім. Це поворотний момент в історії СБУ, тому що вона тепер користується законами правди, правди Божої. Ми просимо, щоб Господь благословив Службу безпеки та її працівників, вдихнув у ваш розум і у ваші серця новий дух – християнській. І ми віримо, що Служба безпеки буде служити інтересам українського народу, інтересам України. Нехай Боже благословення не полишає вас, щоб ви відчували у своїй праці Божу допомогу”.
Одним з першочергових завдань СБУ є активна участь у розсекречуванні архівних матеріалів, які містять документальні свідчення про злочини тоталітарного режиму проти українського народу, особливо під час Голодомору — Геноциду 1932-33 рр., жертвами якого стали майже 7 мільйонів громадян.
Згідно з відповідними указами та дорученнями Президента України щодо організації заходів з вшанування пам’яті жертв тоталітаризму, опрацьовується документальний масив щодо визначення загальної кількості та основних категорій жертв репресій за весь період існування тоталітарного режиму в Україні.
Ці відомості містяться в документах Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Загалом співробітники СБУ опрацювали 1314 томів оперативно-статистичної звітності органів держбезпеки з матеріалами про репресії.
Зокрема, лише за попередніми даними, з 1927 року по 1990 рік тільки органами держбезпеки було заарештовано понад мільйон осіб, більшість з яких (545 тисяч) були засуджені або розстріляні. З 1928 по 1952 рік до 9 тисяч осіб зазнали переслідувань за релігійні переконання. Упродовж 1935-1951 років з України виселено 2 мільйони 880 тисяч розкуркулених селян і членів їх сімей. Ці цифри збільшаться після того, як будуть розсекречені матеріали, які зберігаються у архівах інших відомств в Україні та в інших державах.
На підставі розсекречених архівних матеріалів (на сьогодні переглянуто 700 тисяч відповідних справ) разом з фахівцями-істориками уже опубліковано понад 100 науково-документальних видань, у яких досліджується природа тоталітаризму та увічнюється пам’ять жертв репресій (серед них – документальні серії “Розсекречена пам’ять” та “Реабілітовані історією”, “Митрополит Андрій Шептицький в матеріалах радянських органів державної безпеки”, “Остання адреса. Розстріли соловецьких в’язнів з України в 1937-38 р.р.”, “Влада і костьол в Радянській Україні: римо-католицька церква під репресивним тиском тоталітаризму”, “Ліквідація УГКЦ (1939-46). Документи радянських органів державної безпеки”).
Спільно з науковими установами, у взаємодії з Українським інститутом національної пам’яті та Міжнародним благодійним фондом “Україна 3000” готуються до видання збірники документів “Великий терор” в Україні (1937-1938 р.р.)”, “Биківня: масові політичні репресії у Києві (1937-1938 р.р.)”, “Ліквідація УГКЦ на Закарпатті. 1944-1949 р.р.” та інші.
У 2006-2007 роках Службою безпеки України спільно з Українським інститутом національної пам’яті, Міністерством культури та туризму України, місцевими органами влади проведено виставку архівних документів “Розсекречена пам’ять”, яку побачили в усіх областях України, а також Брюсселі, Кракові, Москві, Мінську.
Служба безпеки України передала зруйнованому в 30-ті роки минулого століття і відродженому за часів Незалежності України Святомихайлівському Золотоверхому собору, ікони, вилучені в рамках кримінальних справ, розслідуваних СБУ.
Службою безпеки України служителям церкви передано конфісковані у контрабандистів 22 ікони 19-го століття, які зловмисники у протиправний спосіб намагалися вивезти з України.
Загалом з часу створення Служби безпеки вилучено, в тому числі при спробах контрабандного переміщення через державний кордон України, 737 ікон та 129 інших предметів культу, які були передані традиційним конфесіям. Найближчим часом, після завершення необхідних процесуальних дій, планується передати до музеїв та релігійних громад ще 50 ікон.
Прес-центр СБ України»
Почему «штанга», я думаю, нашим читателям понятно. На молебне присутствовали представители « православних та греко-католицьких церков в Україні». Во-первых, слово Церкви в смысле религиозных организаций, а не храмов, принято писать с большой буквы. Во-вторых, обтекаемая формулировка скрывает то, что на этом молебне не присутствовали представители самой многочисленной Украинской Православной Церкви. Она просто не могла бы присутствовать на каком-либо действе, проводимом лже-патриархом, преданным анафеме Филаретом Денисенко. Впрочем, говорят, что Денисенко за давнее сотрудничество с КГБ ССССР имеет даже какие-то награды и потому его «предстояние» на этом действе вполне объяснимо. В-третьих, почему на молебне не присутствовали римо-католики и представители протестантских деноминаций, да и вообще других религий? Они что, от голодомора или от ВЧК-КГБ не пострадали. Всех хватали, всех расстреливали и всех сажали. И то, что СБУ произвело некий «отбор» конфессий – уже является преступлением, пусть не уголовным, но политическим. Потому что этим «действом» СБУ разделило страну по религиозному критерию. Причем, когда это делает СБУ, это еще более дурно пахнет, чем когда это делают политики. Ведь можно истолковать этот «отбор» и так – тех кто участвовал в молебне СБУ трогать не будет, а остальных – как получится. Впрочем, скорее всего СБУ в этом случае действовала не самостоятельно. Присутствие Петра Ющенко на этом действе говорило о том, кто является истинным режиссером этой очередной провокации. Петр Ющенко, как известно, это не только брат действующего Президента, не только «Петрогаз» и увесистая пачка компромата в связи с этим, но это еще и лучший друг Филарета Денисенко. На ниве создания «поместной православной Церкви». И объединяющей обоих алчности. Честно говоря, алчность Филарета поразила меня еще в 1994 году, когда в архивном документе. расстрельном деле митрополита Константина (Дьякова), замученного на допросе в 1937 году я обнаружил совсем свежее 1993 года письмо Филарета в СБУ с требованием вернуть хранившиеся у митрополита Константина церковные ценности.
“29 октября 1937 года, во время ареста Патриаршего Экзарха, митрополита Константина Дьякова, у него были изъяты изделия из серебра и золота общим весом ок.18 кг. Согласно акта, среди этих ценностей были: мужские золотые часы, вторые мужские золотые часы, третьи мужские золотые часы, кулон с хризолитами, панагии с цепочками также — то есть его личные вещи. Отдельным 19-м пунктом в акте передачи и оценки этих ценностей, которые поступили от 2-го отдела НКВД в его же комиссии финансового отдела НКВД, записано церковное серебро с эмалью и драгоценными камнями.
Это церковное имущество, которое принадлежало Церкви и перешло к Патриаршему Экзарху вследствие закрытия храмов, представляло собой совершенно отдельную группу изъятого и было описано отдельно и суммарно — всего 87 вещей весом 15 081 г.
УПЦ-КП как правопреемница Украинского Экзархата РПЦ требует возвращения или возмещения изъятых органами НКВД ценностей, которые, согласно постановлению от 7 июня 1938 г. были конфискованы и сданы в доход государства. Поскольку митрополит Константин Дьяков умер во время следствия, не был осужден, а соответственно и реабилитирован, рассмотрение этого дела не подлежит компетенции по восстановлению прав реабилитированных особ.
С уважением
Митрополит Филарет, Заместитель Патриарха Киевского и всей Украины.”
Стоит заметить, что украденные НКВД ценности интересовали Филарета вовсе не как реликвии. Он даже никогда не интересовался, где погребен митрополит Константин. На его могиле служили священники Украинской Православной Церкви, они же собирали сведения для его прославления. Филарета же интересовало только золото и драгоценности.
Впрочем, речь опять-таки не об этом. Ну, пусть Филарет, брат Президента, сам Президент – идиоты, раскалывающие страну еще и по религиозному признаку. Но ведь в СБУ есть специалисты, которые могли бы подсказать Наливайченко, что лучше не ввязываться в эту пиар-аферу. Или стремление вылизать задницу Президенту и его ближним победило здравый смысл? Или страх за кресло помешал? Но почему ни у кого нет страха перед будущим, когда вспомнится вся эта дурь?
Станислав Речинский, «ОРД»
