„По поводу того, правда ли, что он псих — об этом лучше спросить у психиатра. Хотя все признаки на лицо. И руководитель следственной группы заявлял специальную экспертизу, которую, к сожалению, Шокин не дал провести”. Так у 2005 році екс-голова Донецької обласної ради Борис Вікторович Колесников невдовзі по виході з Лук’янівського СІЗО охарактеризував свого головного обвинувача Бориса Володимировича Пенчука. Тепер Борис Вікторович може торжествувати – без усякої експертизи вся країна, нарешті, переконалася, що в людини, яка впродовж двох років кричала „Колесников-злочинець” не все гаразд з головою.
І дійсно, що можна подумати про людину, яка впродовж двох років щонайменше раз на місяць з екранів телебачення з піною розповідала, як у 1999 Борис Колесников вимагав акції Торговельного центру „Білий лебідь” та навіть вчинив замах для кращої зговірливості. І раптом зараз виходить перед телекамерами й каже, що, мовляв, ніякого здирництва не було, як не було й ніякого замаху. Це, виявляється, колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко примусив Пенчука систематично оббріхувати чесну й порядку людину – Бориса Вікторовича Колесникова. Псих та й годі.
Ага. Це, мабуть, Луценко почерком Бориса Пенчука та його батька Володимира Пенчука написав дві власноручні заяви про порушення кримінальної справи проти Бориса Колесникова. Це, мабуть, Луценко ходив замість Пенчука-молодшого на допити в Генеральну прокуратуру та його голосом розповідав про замах, який стався в листопаді 1999 року. Це, мабуть, Луценко, від імені Пенчука провів десятки прес-конференцій на тему злочинів Колесникова, створив фонд „Антикорупція” і навіть видав дві книжки, присвячені висвітленню кримінальної діяльності Бориса Вікторовича та інших керівників Донецького регіону.
„Я – единственный человек, кто, подняв голову, заявил: „Мафия существует”. Я назвал имена ее представителей и призвал новое руководство страны обратить, на эту проблему внимание и выполнить обещание, данное на Майдане своему народу: „Бандиты будут сидеть в тюрьмах!”. Я лично смотрел в глаза смерти, когда у меня пытались, а потом забирали представители Донецкой мафии мое имущество. Мне повезло – после покушений я остался жив”. Це – передмова Пенчука до книжки „Донецкая мафия”, у вихідних даних якої значиться: „руководитель проекта – Борис Пенчук, глава правления фонда „Антикоррупция”.
І тут – такий карамболь. Виявляється, все це брехня. І в усьому винуваті Луценко та велосипедисти. Цікаво, а хто саме – Луценко, велосипедисти чи жидо-масони – примусили Пенчука боротися в судах з постановою Генеральної прокуратури про закриття кримінальної справи проти Колесникова? І як боровся – скарги подавав, адвоката найняв, прес-релізи розсилав… Це його також Луценко примусив робити? І фонд „Антикорупція” Луценко створював? А може злий Луценко в 2006 році примусив Пенчука балотуватися в народні депутати від партії „Пора”? Автор цих рядків, звісно, не знає – може й справді заяву Пенчука писав за нього Луценко. От тільки вдома в мене Пенчук був неодноразово без Юрія Віталійовича. І слідів примусу на його обличчі я не бачив.
Втім, вже кілька незалежних видань встигли пожаліти біднесенького Пенчука – мовляв, помаранчева влада використала Борюсика (саме так Пенчука за очі називали працівники „Білого лебедя”) і викинула, як презерватив. Тож дозволю собі нагадати Борису Володимировичу, як восени 2005 року ми познайомилися з його ініціативи в офісі народного депутата Юрія Павленка. Саме Павленко, а зовсім не Луценко, опікувався Борисом Пенчуком, саме він фінансував (принаймні, попервах) його піар-проекти. Потім Пенчук неодноразово приїздив до мене, постійно телефонував, умовляючи написати книжку „Донецька мафія”. Показував підготовчі матеріали. Я зразу ж і категорично відмовився, пояснивши, що ця книжка — не що інше, як перепустка Пенчука у виборчий список партії „Пора”, метою її написання є передвиборна агітація. А я – журналіст, агітацією не займаюся, у виборчих проектах участи ніколи не брав, не беру й не братиму на майбутнє. А також додав, що краще з розумним знайти, аніж з дурнем загубити. Бо торгаш – це не професія, а стан душі. За „торгаша” Борис не образився, оскільки йому, мабуть, було не звикати до ролі одноразового виробу. Урешті-решт Пенчук видав у вигляді книжки безсоромну компіляцію чужих робіт, причому – з колосальною кількістю фактичних помилок.
Чим більше зараз Пенчук розпинається про виняткову законослухняність Колесникова, тим більше народ прозріває: бреше, паскуда. А якщо бреше зараз, то це означає, що тоді, у березні 2005-го, коли він звинувачував голову Донецької обласної ради в здирництві, говорив правду. І третього тут не дано. Втім, коли б саме Пенчук не брехав – тоді чи зараз — це у будь якому разі кримінальний злочин. Незалежно від того, кого він брехливо звинувачує в скоєнні кримінального злочину, Колесникова чи Луценка.
Шкода лише, що ані Борис Пенчук, ані ті люди, які три місяці поспіль готували його до приснопам’ятної прес-конференції, не подумали про Пенчука-старшого – батька Бориса. У Пенчука-молодшого ніхто ніколи нічого не вимагав – це дійсно так. Писком він не вийшов, щоби з ним спілкувався голова обласної ради. Акції „Білого лебедя” віддавав Володимир Пенчук, який, втративши ногу, перетворився на інваліда й лежить зараз вдома, з жахом дивлячися по телевізору на викрутаси свого синулі.
То ж якщо врешті-решт Борис Пенчук опиниться на лаві підсудних – це буде заслужена кара. За брехню. За дрібне політиканство. За продажність. Бо ніхто його не примушував після двох років боротьби з „донецькою мафією” йти в УНІАН та розповідати про бяку-Люценка та цяцю-Колесникова. Все було простіше.
Десь місяці за три до „прозріння” Пенчука, коли формувалися виборчі списки на позачергових парламентських виборах 2007 року, до лідера „Народної самооборони” підійшов тележурналіст Володимир Ар’єв (кандидат у народні депутати від цієї політсили) і запропонував включити у виборчий список Бориса Пенчука. Мовляв, Борис наполягає на своїх виняткових заслугах перед демократією й таке інше. Луценкові було все однаково: „Та включайте, яка різниця”. І Пенчук отримав якийсь там номер в районі першої сотні.
Довідавшися про це, „борець” з донецькою мафією прийшов на прийом до Луценка та став його в присутності свідків шантажувати. Мовляв, якщо Юрій Віталійович не включить його у першу десятку списку, то він перейде на бік Колесникова, проведе прес-конференцію й обіллє Луценка помиями. Луценкові й це було все однаково: „Та обливай, яка різниця”. Після чого Пенчук через своїх друзів по попередніх виборах – колишніх активістів партії „Пора”, що подалися у „вільні демократи” – вступив у переговори з Колесниковим. Мовляв, давай Борисе Вікторовичу, дружити проти Луценка. А заодно й поставимо крапку в кримінальній справі щодо вимагання – мовляв, ніякого замаху не було. І здирництва не було.
А потім почалися дзвінки. „Пористи” телефонували лідерам „Народної самооборони” та примітивно шантажували. Вимагали усіляких політичних благ (зокрема – місця в прохідній частині списку), погрожуючи в протилежному випадку випустити на Луценка придуркуватого Пенчука. Втім, під час виборчої кампанії в послугах Пенчука потреби не було. Про нього пригадали пізніше – коли Балога став штовхати на місце майбутнього міністра внутрішніх справ Валерія Гелетея всупереч обіцянкам Президента зарезервувати цю посаду за Юрієм Луценком.
От тільки, „пористи”, розпочинаючи чергову провокацію, не розповіли Колесникову, що впродовж двох років Пенчук регулярно приїздив додому до автора цих рядків плакатися в жилетку та залишав копії ну ду-у-же цікавих документів. Зараз Пенчук заявляє, що ніякого замаху на нього не було. То ж нагадаю пану Борису, як він ходив по „Білому лебедю” в простріляних штанях та плакався підлеглим на тяжку долю донецького комерсанта. Також нагадаю, що зловмисників (щоправда, за підозрою в скоєнні іншого злочину) в 2001 році затримали працівники СБУ. Через це в донецькій міліції, керівник якої Володимир Малишев небайдуже ставився до проблем Бориса Колесникова, не вдалося приховати інформацію про злочинців і їхні прізвища тих, хто стріляв у Пенчука, потрапили в довідку УБОЗ. Копію цієї архівної довідки Пенчуку подарував Луценко, покидаючи міністерське крісло, а Пенчук забув її в мене.
Оприлюднюючи цю довідку, звертаємо увагу, по-перше, на те, що вона складена 11 березня 2003 року за матеріалами УБОЗ УМВС України в Донецькій області, тобто в ті часи, коли міністром внутрішніх справ України був аж ніяк не Луценко, а донецьку міліцію очолював нинішній керівник охорони Ахметова. Борис Пенчук у довідці помилково названий Пінчуком. У довідці втрачена друга сторінка, на місці якої ми поставили крапки . Лексику довідки збережено, лише розставлено коми.
СПРАВКА
о результатах документирования преступной деятельности ОПГ Щучкина А.В.
(по состоянию на 11 марта 2003 года)
УБОП УМВД Украины в Донецкой области в рамках ОРД «Преступление» организован и проводится комплекс мероприятий по раскрытию совершенных на территории Донецкой области криминальных взрывов и преступлений с применением огнестрельного оружия.
В результате проведения оперативно-розыскных мероприятий в отношении лиц, у которых ранее изымались взрывчатые вещества и самодельные радиоуправляемые взрывные устройства, получена информация о том, что на территории Донецкой области с 1999 года действует устойчивая преступная группа, в состав которой входят бывшие и действующие сотрудники милиции УМВД Украины на Донецкой железной дороге, а также лица из числа уголовно-преступного элемента.
Организатором и лидером является:
Щучкин Александр Всеволодович, 17.12.1968 г.р., уроженец г.Донецка, украинец, гражданин Украины, образование высшее, холост, не работает, проживал: г.Донецк, ул.Патриотическая, д.33, прописн по адресу: г.Донецк, ул.Горная, д.8 (общежитие), комната №207, родители проживают: г.Донецк, пр-т Ильича, д.85, кв.71. Паспорт ВЕ 862189 выдан 29.05.2002 года Калининским РО ДГУ.
24.07.2001 года после проведения оперативной закупки сотрудниками УСБУ был задержан гр-н Щучкин А.В. и Шилов А.Е., у которых было изъято пластит ПВВ-5, электродетонаторы ЭДПр, радиоэлектронные устройства в виде 5 параллелепипедов из полимерного материала, пригодных для изготовления самодельного радиоуправляемого взрывного устройства, магнит в виде кольца, телескопическая антенна, лист бумаги с описанием схемы подключения и управления взрывным устройством.
По данному факту возбуждено уголовное дело по ст.263 ч.1, 309 ч.3 УК Украины.
12.07.2002 года местным судом Кировского района города Донецка:
……………………………………………………………..
Шилов Андрей Евгеньевич, 18.04.1975 г.р., уроженец г. Донецка, русский, гражданин Украины, не работает, холост, проживает по адресу: г. Донецк, ул. Куйбышева, д. 240, кв. 16, признан виновным по ст. 263 ч.1, 309 ч.3 УК Украины и приговорен к 3 годам лишения свободы. В настоящее время Шилов отбывает наказание в ИТК-28 г. Тореза, несколько раз подавал ходатайство на УД, но Торезским городским судом отказано в условно-досрочном освобождении.
В отношении Щучкина А.В. избрана мера пресечения – подписка о невыезде, материалы уголовного дела в суд не направлялись, а выделены в отдельное производство и приостановлены по ст. 206 п.2 УПК Украины в связи с болезнью обвиняемого.
Фатеев Сергей Анатольевич, 23.03.1977 года рождения, уроженец Макеевки, русский, не судим, образование среднее. Прописан: город Донецк, ул. Словацкая, д. 57а, кв. 33. Прож.: г. Донецк, ул. Краснознаменная, д.13. Паспорт ВВ 111560 06.12.1997 году Куйбышевским РО ДГУ. Работал в ЛОМ милиционером по сопровождению грузов.
Штуро Ромуальд Бронисловович, 30.09.1965 года рождения, уроженец с.Гири Островецкого района Гродненской области, не судим. Воин-интернационалист. Не работает. Проживает: Республика Беларусь, гродненская область, Островецкий район, дер. Ворняны. Паспорт гражданина Белоруссии номер КН 0628860 выдан 23.11.2001 года выдан Островецким РОВД Гродненской области. Личный номер: 3300965К012РВ3.
Лавринович Владимир Вацлавович, 1971 года рождения, гражданин Белоруссии, прописан по адресу: Гродненская область, г. Островец, ул. Володарского, д. 39 «а», кв. 4. В настоящее вреся находится на заработках в Лондоне, Англия. Тел. В Лондоне 8-104-477-785-97-101
Лобжанидзе Сергей Михайлович, 16.02.1955 года рождения, уроженец Ставропольского края, грузин, ранее судим, проживал по адресам: г. Донецк, ул. Университетсткая, д. 75, кв. 8 и улица Горячкина д.44. Наркоман. Карманный вор, в основном занимался кражами на ж.д. вокзале и Привокзальной площади.
Швец Александр Леонидович, 16.05.1966 года рождения, уроженец города Снежное Донецкой области, украинец, женат, не судим, прописан: г. Донецк, ул. Горная, 8, проживает: г. Донецк, ул. Семенова Тянь-шаньского, д.9, кв. 85. Паспорт ВВ 069794, выдан 10.10.1997 году Киевским РО ДГУ. Старший эксперт-взрывотехник ВТС НИЭКЦ при УМВДУ на Донецкой ж.д. Специальное звание майор милиции.
Тимошенко Юрий Петрович, 09.08.1975 года рождения, уроженец г. Звенигородка Черкасской области, украинец, не судим, среднее-специальное, проживает в г.Донецке, ул. Куйбышева, д. 202, кв. 6. Паспорт ВА 250992 выдан 12.07.1996 году Ворошиловским РО ДГУ. Дом. Телефон 381-62-00
В настоящее время установлена причастность Щучкина А.В. и указанных лиц его преступной группы к совершению следующих преступлений:
Покушение на Пинчука (заказное)
По указанию Щучкина А.В. в ноябре 1999 года Фатеев С.А. на своем автомобыле ВАЗ 2101 белого цвета г/н 857-01 ЕВ (зарегистрирован на мать Фатееву Людмилу Николаевну), с неустановленным лицом осуществлял наружное наблюдение за сыном учредителя ТЦ «Белый Лебедь» Пинчука, проживающего в Калининском районе города Донецка недалеко от фабрики «Контур». Наружное наблюдение осуществляло с целью изучения маршрута движения и выбора благоприятного момента для совершения преступления в отношении последнего.
Согласно указания Щучкина Фатеев и неустановленное лицо должны были или легко ранить сына Пинчука или прострелить его машину с огнестрельного оружия. Первоналаьно планировалось стрелять из автомата «Калашникова», но впоследствии решили стрелять из пистолета «ТТ». Подготовка к совершению преступления длилась около 2-х недель, все это время Фатеев одевал на свой автомобиль номерные знаки 290-33 ЕК и возил с собой пистолет «ТТ».
25.11.1999 года было совершено покушение на Пинчука, уголовное дело №03-21612 ст. 206 п.3, не раскрыто.
С места преступления Фатеев уезжал по улице Павших коммунаров и в районе АЗС «Параллель» заехал в тупиковую улицу для замены госпномеров. Пистолет Фатеев забрал себе. После этого Фатеев приехал в кафе «Эльмира», где его ждал Щучкин, и доложил ему об успешном выполнении заказа.
Убийство Геева Ю.В. (заказное)
01.08.2000 года в 18-30 не установленный преступник в подъезде дома №32 по бульвару Горбачева в Ц-Городском районе Макеевки совершил убийство гражданина Геева Юрия Викторовича, заведующего кафедрой урологии Донецкого мединститута.
По данному факту возбуждено уголовное дело №26-20341 ст. 94 УК Украины, не раскрыто.
Данное преступление по заказу организовал Щучкин А.В., отслеживали маршрут движения Шилов А.Е. и Фатеев С.А., они же привозили на место преступления убийцу и затем после совершения увезли.
Убийство совершил Штуро Р.Б., которого по просьбе Щучкина привез из Белоруссии Лавринович В.В.
Первоначально планировалось застрелить Геева из огнестрельного оружия, но Щучкин категорически был против, так как человек, заказавший это убийство, требовал, чтобы все выглядело как хулиганство с поножовщиной.
После совершения преступления Щучкин заплатил Роману 500 долларов США за убийство, а Фатеев и Шилов на автомашине Щучкина – «Волга», отвезли Романа по указанию Щучкина в г. Харьков и посадили на поезд. Через некоторое время Володя позвонил Щучкину и сказал, что все нормально, Роман уже дома.
Подтверждается звонками в казанный период подготовки и совершения преступления с рабочего телефона Щучкина в Гродненскую область Белоруссия на номер 8-10-375-159-1-2-15-94, где проживает Лавринович Владимир.
Взрыв автомобиля Угрехелидзе (заказное)
26.05.2000 года в Калининском районе г. Донецка во время движения по проспекту Ильича недалеко от троллейбусной остановки «Мотель» произошел взрыв автомобыли «ДЭУ_Нубира» былого цвета г/н 247-31 ЕК, в результате которого были причинены тяжкие телесные повреждения Угрехелидзе Кахабери Бондоевичу.
По данному факту прокуратурой Калининского района Донецкой области возбуждено уголовное дело №03-22300 по ст. 17/94 УК Украины.
Данное преступление по заказу Донгадзе М.С. организовал Щучкин А.В.
Отслеживали маршрут движения и место стоянки автомобиля потерпевшего Лобжанидзе С.М., Шилов А.Е., Фатеев С.А и сам Щучкин.
Изготавливал самодельное радиоуправляемое устройство, срабатывающее на сигнал пейджера, работник взрывотехнической службы УВДТ по имени Александр (Швец А.Л.). Пейджер для изготовления взрывного устройства по указанию Щучкина приобрел Шилов А.Е. Установку взрывного устройства под днище автомобиля потерпевшего совершили Фатеев С.А. и Шилов А.Е.
После совершения взрыва Щучкин А.В., Фатеев С.А., сотрудник милиции по имени Олег и лица кавказской национальности выпивали у Щучкина в кабинете и радовались, что взрыв произошел удачно, впоследствии узнав, что Угрехелидзе жив, Щучкин высказал предложение добить его в больнице.
С учетом анализа наработанной информации и принимая во внимание, что при взрыве автомобиля Угрехелидзе Щучкиным использовалось радиоуправляемое дистанционное самодельное устройство, срабатывающее на сигнал пейджера, а при обыске сотрудниками СБУ у него было обнаружено и изъято самодельное радиоуправляемое дистанционное устройство, изготовленное на основе автомобильной сигнализации, а также тот факт, что на территории Донецкой области в период с 2000 года по настоящее время совершен ряд криминальных взрывов, где использовались самодельные взрывные устройства, срабатывающие на сигнал пейджера и на основе автомобильной сигнализации: взрывы автомобиля Шпундры, Слез, Паршуткина, магазинов «Обжора») и то, что по типу и способу изготовления можно предположить одного мастера-изготовителя, СРВУ, УБОП УМВД Украины в Донецкой области совместно с прокуратурой Донецкой области подготовлен и утвержден совместный план, согласно которого проводятся санкционированные следственные и оперативно-технические мероприятия.
Ну, а тепер – десерт. У травні 2005 року, через місяць після арешту Колесникова, голова Донецької обласної ради погодився закрити справу через примирення сторін. При цьому Колесников визнавав себе винним у незаконному заволодінні акціями „Білого лебедя” і запропонував відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Володимир Пенчук, зі свого боку, погоджувався не вимагати повертання акцій (тим більше, в Колесникова їх вже давно не було), а задовольнитися грошовою сатисфакцією. Слідчий Яків Такташов став готувати проект постанови про закриття кримінальної справи й звільнення Колесникова через примирення обвинуваченого з потерпілим. Але запротестував другий потерпілий – Борис Пенчук – який заявив, що „злодій має сидіти” і що Колесников має бути покараний з усією суворістю закону. Це, мабуть Луценко його примусив. Або велосипедисти.
Володимир Бойко,спеціально для “ОРД”
