Навіть герої Ісака Бабеля – які вже були фахівці! – і ті не завжди відрізняли правоохоронця від бандита. Ба більш того, з гіркотою та подивом питали в земляків після чергового пограбування: „Де ж закінчуються злодії й починається поліція?”. На що мудрі одесити, як відомо, відповідали: „Поліція якраз і починається там, де закінчуються злодії”.
То ж годі й казати про теперішніх українців, які не тільки не здатні відрізнити Бебеля від Бабеля, Бабеля від Луценка, а Луценка – від піздобола, але навіть регулярно плутають колишнього начальника УМВС в Донецькій області генерал-лейтенанта міліції Володимира Степановича Малишева з керівником служби безпеки організованого злочинного угруповання „Люкс”. А заступника керівника цієї служби чомусь ідентифікують з нинішнім першим заступником міністра внутрішніх справ, главою ГУБОЗ МВС України, генерал-майором міліції Ігорем Дмитровичем Білозубом.
Сучасникам можна лише поспівчувати. Бо хоча за часів Бенціона Крика й траплялися випадки зваблення якогось поліцейського бандитською романтикою, втім практично не було прикладів зворотнього переходу – щоби злодія брали на службу в поліцію. Але українські реалії породили небачений у світі феномен — кругообіг „мент-бандит-мент”, який давно вже вимагає прискіпливого дослідження.
Тож, озброївшися методами аналізу та індукції, розглянемо переходи „мент-бандит” та „бандит-мент” по окремості. Ну, хоча б на прикладі донецької міліції.
Звідкіля беруться бандити
Відповісти на запитання, звідкіля в сучасній Україні береться бандитське поповнення, можна було б коротко: „з міліції”. Та ще й послатися на приклад Малишева й Білозуба, які на початку 2005 року, після приходу до влади опонентів попереднього режиму, хутенько кинулися працевлаштовуватися в охорону колишнього наперсточника. Також погодьмося, що попасти на такі посади Малишев і Білозуб могли лише в одному випадку – якщо перед тим роками доводили Ахметову свою відданість.
Але сумлінність дослідника примушує нас зробити й кілька зауважень на користь пана Малишева. Передусім зазначимо, що ніякого донецького ОЗУ „Люкс” у міліцейських базах даних не зареєстровано. Точніше, „Люкс” свого часу був знятий з обліку зусиллями все того ж Малишева, який у бутність начальником Донецького обласного УБОЗу разом зі своїм підлеглим Білозубом достеменно встановив, що „Люкс” та його ватажок Рінат Ахметов втратили суспільну небезпечність й не підлягають подальшому „оперативному супроводу”. У який спосіб Рінат Леонідович переконав міліцейських чинів у своїй винятковій законослухняності – наразі невідомо. Хоча припускаємо, що виключно шляхом щиросердного каяття…
А, по-друге, ну який з Володимира Степановича керівник служби безпеки?.. Інша справа – Ігор Білозуб, який разом зі своїм шефом на початку 2005 року терміново покинув лави міліції та перейшов служити в „Люкс”. Саме Білозуб, а зовсім не „весільний генерал” Малишев, реально керував охороною Ахметова, саме він привів у „Люкс” перевірені кадри з органів внутрішніх справ та підняв оперативно-розшукову роботу в бригаді на належний рівень.
Втім, і до Ігоря Дмитровича жодних претензій ми висунути не можемо. І, знову ж таки, з двох причин. По-перше, обвинувачувати Білозуба в тому, що він є бандитською „шісткою” – це все однаково, що звинувачувати кішку в тому, що вона ловить миші. Ну, „шістка”, ну, бандитська. А що, раніше не було відомо про специфічні й дуже давні взаємини між Білозубом і Мішанєю Косим (у миру – Михайло Михайлович Ляшко), який уособлює гральний бізнес, виробництво горілки торговельної марки „Олімп” та оту знамениту рекламну фірму „Плазма”, на бігбордах якої в Донецьку 31 жовтня 2003 року були розміщені плакати з зображенням Віктора Ющенка в нацистській формі? Принаймні, про ці взаємини в шахтарській столиці шушукаються ще з 1991 року, коли Білозуб очолював відділення по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності Будьоннівського районного відділу внутрішніх справ УВС м. Донецька, а Мішаня керував у цьому районі торговельно-закупівельним кооперативом.
Про Мішаню та його місце в імперії Ахметова сайт ОРД вже розповідав раніше /categ_1/article_51669.html . Таж зазначимо лише, що Будьоннівський район і до сьогодні є вотчиною Косого, хоча останнім часом він прикупив чимало нерухомості й у Києві. Зокрема – придбав у колишнього першого заступника Голови СБУ Володимира Сацюка ресторан „Маріо”, що на розі Володимирської та Льва Толстого. Ресторан цей славиться вишуканими винами, божевільними цінами та регулярними набігами президентського синулі Андрюшеньки. До речі, саме з „Маріо” їхав Андрюшенька того злощасного вечора, коли його „охоронець” (пардон – звичайнісінький бандюк, найнятий Адрюшенькою для обслуги своєї персони) просто неба відкрив стрілянину гумовими кулями з незареєстрованого пістолета по п’яному бориспільському міжрайонному прокурору Кузовкіну. Так ось, нині в цьому „Маріо” культурно відпочиває й попиває ексклюзивні вина не тільки Ющенко-молодший, але й перший заступник міністра внутрішніх справ Білозуб. Навіть зустрічі там проводить з „незалежними” журналістами. Щоправда, на відміну від Андрюшеньки, ані Білозуб, ані „незалежні” не були помічені в тому, що розраховуються за випите-з’їдене. Ну, то нічого. Мішаня не збіднішає.
Але повернімося на початок 90-х. Справи Мішані йшли в гору, і паралельно просувався по службових східцях Ігор Білозуб. У 1992-му він вже бореться з розкраданням соціалістичної власності на посаді заступника начальника відділу міського Управління внутрішніх справ. А після створення служби по боротьбі з організованою злочинністю цей лицар законності й правопорядку очолив міський підрозділ УБОЗ. Якщо Ігор Дмитрович стане заперечувати чутки про те, що цю посаду йому начебто купив Мішаня – ми повністю з ним погодимося. Бо доказів такого придбання, дійсно, немає. Але, сподіваємося, пан Білозуб не стане спростовувати численні історії про те, як він давав по руках тим своїм підлеглим, які занадто цікавилися діяльністю Косого. Доходило до скандалів. Ось, наприклад, трапилося якось у Донецьку вбивство такого собі Талібаєва. УБОЗівцям достеменно було відомо, що Косий особисто брав участь у вбивстві і навіть спостерігав за жертвою, засівши на териконі та керуючи кілерами по рації. Було б непогано, аби Ігор Дмитрович зараз розповів, що ж саме завадило його співробітникам вдягнути на Косого наручники… Але то таке. Тим більше, що Білозуб – аж ніяк не найгірший і не найдурніший працівник міліції. Принаймні, аби кому охорону своєї персони Ахметов би не доручив.
А друга причина, з якої ми ну ніяк не можемо звинуватити Ігоря Дмитровича в дискредитації погонів – це палка повага до ще одного його колишнього шефа, більш відомого в народі як Юра-Пістолет. Саме Юрій Віталійович Луценко, що репрезентує себе „Термінатором”, „польовим командиром Майдану” і навіть – уявити лячно – „борцем з корупцією”, будучи міністром внутрішніх справ повернув Білозуба до міліцейських лав. Вирвав, так би мовити, з бандитських тенет, призначивши охоронця Ахметова начальником Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України. А заодно – розпорядився закрити оперативно-розушкову справу, заведену на Мішаню Косого, який після „помаранчевої революції” довгий час переховувався в Греції. То ж якби б за Білозубом якісь гріхи водилися, хіба ж Юрій Віталійович допустив би його на таку посаду? Навіть за мільйон „зелених” би не призначив. За три – не знаю. А за мільйон – точно ні.
Тим більше, що пан Луценко любить розповідати, як за часів його царювання в МВС посади начебто не продавалися. Тому несподіваний кульбіт Білозуба ми пояснюємо, звісно ж, не бажанням Луценка гідно відремонтувати та обставити свою нову квартиру на Печерську. Радше за все, Юрій Віталійович зацінив винахідливість Білозуба, коли той, будучи начальником УБОЗ УМВС України в Донецькій області, організував прослуховування телефонів лідерів тодішньої опозиції – насамперед Юлії Тимошенко. Міліцейська кмітливість полягала в тому, що Білозуб на пару з ще одним донецьким персонажем – тодішнім заступником начальника обласного УБОЗ Миколою Куп’янським — завів у 2004 році на Тимошенко оперативно-розшукову справу. У Донецьку. На народного депутата.
Формально справа перебувала в провадженні оперуповноваженого Сергія Ш., але всі завдання підписував особисто Куп’янський. У тому числі – подання до суду на одержання санкції на зняття інформації з Юліного телефону. Після того, як Юра-Пістолет став першим р-р-революційним міністром внутрішніх справ, бідолашного опера чимало потягали по страшних кабінетах. Що ж стосується Куп’янського, то його Юрій Віталійович нагородив посадою начальника Управління МВС України в Миколаївської області. При цьому навіть не поцікавившися, чи не знімав часом Куп’янський копій з роздруківок Юліних переговорів для Ахметова. А у вересні 2006 року Луценко нарешті поєднав розпорошений „революцією” дует і призначив Куп’янського другою людиною в ГУБОЗ МВС України — заступником до Білозуба.
Бабель відпочиває й нервово курить осторонь…
(далі буде)
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
