«Меня нельзя упрекнуть в злоупотреблениях властью — ни я, ни мои подчиненные никогда не выходили за рамки своих служебных полномочий… Компромата на Сало нет в природе»
Олег Сало, екс-начальник УМВС у Львівській області
Виявляється, в Україні є вже не одна, а навіть дві пари рук, які ніколи не крали. Ну, перші – зрозуміло чиї. Ага, ті самі, що йдуть в комплекті до очей, які нічого не бачать, вух, які нічого не чують й голови, яка нічого не думає… Але, як з’ясувалося, цей феномен існує в двох примірниках, на доказ чого слугують руки колишнього начальника Львівської обласної міліції Олега Сала. Принаймні, сам пан Сало в численних інтерв’ю регулярно запевняє шановну публіку, що він чи не найбіліший і найпухнастіший громадянин України, на якого компромату навіть у природі не існує. З чого можна зробити висновок, що всі гучні скандали, в яких свого часу був замішаний Олег Михайлович – то не компромат, а Божа роса.
На перший погляд, колишній начальник обласного УМВС – зірка не такої величини, щоби відвідувати його прес-конференції та перейматися чистотою його кінцівок. Мент – він і в Африці мент, і скільки б Сало не розповідав про свою байдужість до чужого майна чи бюджетних грошей, дозволимо собі йому не повірити. Але пан Олег є фігурою настільки колоритною, а його походеньки – настільки неординарними, що їй-Богу, було б гріхом не скористатися з того ґвалту, який Сало здійняв останнім часом, і не освітити маловідомі, але напрочуд веселі сторінки його біографії.
Свого часу автор цих правдивих рядків описав у пресі чимало подвигів Олега Сала. І кожен з них передбачав для нашого героя покарання у вигляді позбавлення волі як мінімум років на п’ять. Чого варта лише історії про те, як Сало „охороняв” Папу Римського Іоанна Павла ІІ під час візиту Понтифіка до Львова?.. Або як Сало у бутність начальником МРЕВ у Львівської області незаконно зареєстрував вкрадений автомобіль „Мерседес” та поставив його на баланс гаражу обласного УМВС?.. Втім, бурхлива діяльність Олега Михайловича на ниві кримінально караних діянь досі так і не знайшла належної оцінки з боку правоохоронних органів (про причини – трохи нижче). То ж не розповісти ще раз про цю „жертву помаранчевого режиму” було б злочином перед читачами.
Тріо проФФесіоналів
Звільнений у 2005 році з лав міліції, пан Сало нині судиться, домагаючися поновлення на посаді. А в перервах між судовими засіданнями – дефілює в найдорожчих ресторанах столиці та п’ятизірковому готелі „Прем’єр –Палас” у товаристві довгоногих осіб жіночої статі. А також – збирає прес-конференції в УНІАНі та роздає інтерв’ю з оповіданнями про свою виняткову законослухняність.
Хоча, на правду кажучи, звільнений Сало дійсно був незаконно – через дивовижну правосвідомость тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Зненацька потрапивши на керування міліцією в лютому 2005 року, Юрій Віталійович не став утруднювати себе організацією службових розслідувань діяльності міліцейської верхівки за часи його попередників. Бо тоді перевіряти треба було б усіх – не тільки Сала, але й Луценківських улюбленців Рудика (за Луценка – заступник міністра), Вершняка (за Луценка – начальник УМВС в Одеській області), Євдокимова (за Луценка – заступник міністра), не кажучи вже про новоприбулих Новикова (за Луценка – начальник департаменту внутрішньої безпеки, згодом заступник міністра) й Куликова (за Луценка – керівник національного бюро Інтерполу). Що б тоді повипливало – лячно навіть уявити. Не виключено, що в ході службового розслідування вдалося б навіть встановити роль пана Рудика в знищенні матеріалів спецперевірки щодо колишніх судимостей громадянина Януковича. Не кажучи вже про історію, як Вершняк у приміщенні Васильківського райвідділу міліції власноручно катував, зокрема електрострумом, тих нотаріусів, які відмовлялися дарувати йому чисті нотаріальні бланки (бланки Вершняку були потрібні для постановки на облік нерозмитнених автомобілів).
І що б там не розповідав нині Луценко, звільняли Сала аж ніяк не за дії, несумісні з перебуванням у лавах міліції. Просто не склалися в Сала взаємини з ватажком місцевих „нашоукраїнців” Петром Олійником, якого Ющенко призначив Львівським губернатором, ось і поперли пана Олега зі служби попри наявний лікарняний. А прокуратура Львівської області навздогін ще й кримінальну справу проти Сала порушила – таку ж безглузду, як і сам колишній прокурор Львівської області, а нині – заступник Генерального прокурора України прокурор м.Києва Євген Блажівський.
Якби Луценко з Блажівським усвідомлювали б різницю між Шерлоком Холмсом і Конан-Дойлем, то вони б просто активізували б розслідування тих численних кримінальних справ, які на той момент вже були порушені у зв’язку з діяльністю Сала, і розслідування яких загальмували високі покровителі Олега Михайловича. Але Блажівський, аби скоріше відрапортуватися, вчинив по-інакшому – відповідно до рівня свого інтелекту. Цей рівень був зафіксований 14 червня 2005 року у Галицькому районному суді, де під головуванням судді М.Волинця була скасована постанова Блажівського про порушення щодо Сала кримінальної справи. Одночасно суддя виніс окрему постанову на адресу Генерального прокурора України та Голови Служби Безпеки України, яку ми з насолодою процитуємо:
„Виявлено, що на стадії порушення кримінальної справи відносно Сала О.М. з матеріалів кримінальної справи незаконно вилучено постанову про порушення кримінальної справи, винесену старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області Осташевським А.М. від 05.05.2005 року про порушення відносно Сала О.М. кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 ч.3 КК України. Встановлено, що вказану постанову в матеріалах кримінальної справи замінено постановою прокурора Львівської області Блажівського Є.М. від 05.05.2005 року аналогічного змісту без скасування постанови слідчого в порядку ст. 100 КПК України, що стало однією з причин скасування обох незаконних постанов.
Вважаю, що факт вилучення з матеріалів кримінальної справи постанови про порушення кримінальної справи і заміна її іншою постановою мають ознаки службового підроблення з боку службових осіб прокуратури Львівської області, тобто ознаки злочину, передбаченого ст. 366 КК України.”
Правильно суддя вважає – за таких обставинах Блажівського, дійсно, треба притягувати до кримінальної відповідальності за посадове підроблення.
Окрема постанова судді М.Волинця в липні 2005 року надійшла ще одному проФФесіоналу –Генпрокуророві Святославу Піскуну, який зобов’язаний був порушити кримінальну справу та притягнути до відповідальності фальсифікаторів з прокуратури Львівської області. Але проФФесіонал проФФесіоналу око не виклює. Блажівському навіть догану ніхто не виніс. Мовляв, все нормально, хлопче, підробляй матеріали кримінальних справ і надалі.
Тож даремно Сало нарікає на Луценка та на непрофесіоналізм „помаранчевих” правоохоронців. Якби його персоною переймалися не Луценко, Блажівський і Піскун, а фахівці, то Олег Михайлович зараз не в УНАІНі б прес-конференції збирав, а опановував би мистецтво виготовлення сітки „рабиця” на зоні в Мокошиному.
ЗаСалені “Мерседеси”
Завдяки розумовим здібностям Луценка та Блажівського Олег Сало зараз не тільки перебуває на волі, але й досить непогано себе почуває. З пресою спілкується. Про свої доходи розповідає.
Ось, наприклад, 20 квітня 2007 року в інтерв’ю журналістові „Обозревателя” Соні Кошкіній Олег Михайлович залюбки відповів на не дуже скромне запитання:
— А жили на какие деньги? Только не говорите, что с остатков милицейской зарплаты.
— Сбережения действительно были. У меня в трудовой записи с 14 лет! Как в армию шел, уже пять тысяч рублей накоплений имел. К тому же у меня, слава Богу, есть друзья серьезные – они и мне, и семье в это время помогали активно.
Ці п’ять тисяч радянських рублів Сало, мабуть, і досі проїдає. Принаймні, в інший спосіб пояснити свої чималі статки він так і не спромігся. То ж ризикнемо припустити, що звичка до заощадження грошових знаків, прищеплена Олегу Михайловичу ще за радянської доби, далася взнаки за часи його багаторічної роботи в підрозділах Державтоінспекції. Мабуть, саме тоді він заклав підвалини свого майбутнього добробуту – спочатку на посаді начальника Жовківського МРЕВ, потім – на посаді начальника МРЕВ у Львівській області, а з серпня 2000р – на посаді начальника УДАІ Львівської області.
Кримінальна хроніка цілком підтверджує наше припущення. Судіть самі:
Ще в серпні 1998 р. Сало та його підлеглий В.Джурляк зняли з обліку в Жовківському МРЕВ автомобіль марки “Мерседес” за відсутності власника. Як потім з’ясувалося, власника було вбито за три дні до цього, а автомашину знімав з обліку один із підозрюваних у скоєнні вбивства. Після неодноразових наполягань народних депутатів Генеральною прокуратурою України за даним фактом було порушено кримінальну справу за ознаками ст. 364 КК України (зловживання посадовим становищем). Слідство вела прокуратура Жовківського району Львівської області. Результатів — нуль.
У 2000 р. комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією на чолі з Юрієм Кармазіним виявив десятки випадків реєстрації нерозмитнених машин у Жовківському МРЕВ саме в той час, коли його очолював Сало. За матеріалами комітету прокуратура Жовківського району порушила кримінальну справу, слідство по якій вів місцевий райвідділ міліції. Результатів — нуль.
У травні 2000 р., працюючи вже начальником МРЕВ УДАІ у Львівській області, Сало незаконно зареєстрував викрадену машину марки “Мерседес-380”. За даним фактом Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу. Слідство вела Тернопільська обласна прокуратура. Результатів — нуль.
У лютому 2001 року Львівським МРЕВ видане реєстраційне свідоцтво на автомобіль “Honda” на прізвище рідного брата дружини Сала. У ході перевірки з’ясувалося, що автомобіль, який по обліках МРЕВ проходив як мотоцикл, був зареєстрований без справляння митних та інших зборів на суму понад 21 тис. грн. 14 лютого 2002 р. на подання Комітету Верховної Ради України заступник Генерального прокурора О.Баганець порушив за цим фактом кримінальну справу, слідство по якій вела Волинська обласна прокуратура. Результатів — нуль.
За час перебування Сала на посаді начальника УДАІ незаконно видавалися спецпосвідчення на автомобілі членам злочинних угруповань, які активно діяли та діють на теренах Західного регіону, і які за допомогою цих посвідчень переганяли викрадені автомобілі. Так, підписане Салом спецпосвідчення ЛВ №0141/А було видане на прізвище Сирмуля А.Б., який, за оперативними даними, є членом одного із злочинних угруповань, що орудує на території Львівщини.
13 лютого 2003 р. група народних депутатів звернулася із запитом щодо порушення кримінальної справи за фактом виявлення 146 набоїв до вогнепальної нарізної зброї різного калібру, що зберігалися в службовому сейфі працівника УДАІ у Львівській області, та звільнення з посади за укриття цього злочину Сала. Проте керівництво МВС України проігнорувало думку народних депутатів України і замість того, щоб звільнити Сала з органів внутрішніх справ, 4 квітня 2003 р. призначило його заступником начальника УМВС України на Львівській залізниці. Ще не встиг Сало приступити до виконання службових обов’язків, як 7 травня його “пересаджують” вже в генеральське крісло начальника УМВС України на Львівській залізниці. А невдовзі Олег Михайлович пішов стопами свого товариша й покровителя Валерія Строгого – колишнього начальника УМВС у Львівській області, якого Кучма призначив начальником Управління Державної охорони. І став наш герой керувати міліцією Львівської області.
То ж якби б в 2005 році на чолі МВС перебував не Юрій Луценко, а бодай грамотний дільничний міліціонер, він би домігся, щоби по всіх цих справах було відновлено слідство, а Сало набув би статуту спочатку обвинуваченого, потім – підсудного і, нарешті, засудженого. І був би начальник УМВС у Львівській області звільнений з посади на абсолютно законних підставах – у зв’язку з набуттям чинності обвинувального вироку щодо нього. Але ж то якби б…
Нагорода знайшла героя
Не треба думати, що колишній президент України Кучма та його вірний міністр внутрішніх справ Білоконь не знали, які достойники носять міліцейські кашкети на Львівщини. Знали й ще як! Так, наприклад, тому ж Салу достроково, всупереч положенню “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, яке регламентує порядок дострокового присвоєння звання, було присвоєно звання “майор міліції”, а потім, через рік і чотири місяці, — підполковника.
Але цього Салу виявилось замало. У 2002 р. він сфальсифікував подання до МВС України про дострокове присвоєння собі звання полковника. Тільки завдяки втручанню народних депутатів в серпні того ж року керівництво МВС було змушені відмовити львівському міліціонеру в незаконному присвоєнні звання.
Тим не менш Сало таки став „справжнім полковником” — як тільки в кріслі міністра внутрішні справ України опинився Білоконь, своїм першим наказом щойнопризначений в серпні 2003 року міністр достроково присвоїв Салу звання полковника міліції з нагоди 12-ї річниці Незалежності України. Це вже третє поспіль спеціальне звання, яке було присвоєне Салу незаконно.
Окремо слід відзначити факт незаконного нагородження 20 серпня 2002 р. медаллю “За сумлінну службу в прикордонних військах України” Сала та його найближчого соратника і підлеглого — начальника батальйону патрульно-постової служби УДАІ у Львівській області В. Федика. На звернення народних депутатів України з цього приводу голова Держкомітету у справах охорони державного кордону України М.Литвин у лютому 2003 р. повідомив, що “факт фальсифікації нагородження відомчою заохочувальною відзнакою — медаллю “За сумлінну службу в прикордонних військах України” співробітників УДАІ у Львівській області Сала та Федика підтвердився. Враховуючи, що нагороди не вручені, керівництву УМВС України у Львівській області надіслані відповідні роз’яснення щодо повернення їх у Держкомітет”.
Всупереч Закону України “Про міліцію” та положенню “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом в органах внутрішніх справ” при призначенні Сала на посаду заступника, а в подальшому начальника УМВС України на Львівській залізниці ніхто не проводив його атестації. До того ж Сала не можна було призначати на вищу посаду хоча вже тільки тому, що він на момент призначення мав не зняті дисциплінарні стягнення.
(далі буде)
Володимир Бойко, для «ОРД»
