Одне з улюблених гасел українських футбольних уболівальників починає масово реалізовувати на практиці український президент. І це весело!
Звісно, було б набагато цікавіше, якби Віктор Ющенко згадав іще одне гасло, не менш популярне: «Суддя – підарас!». Та ще й зреалізував цю оплескодавчу норму перед телекамерами – телерейтинг був би значно вище за «Танці зі Скрипками». Проте так уже склалося, що принаймні в судовому середовищі в Україні дотримується гендерна рівність, а відтак у тієї ж Сюзанни Романівни немає навіть тієї харизми, за яку колись Леонід Данилович та Віктор Федорович планували в рамках судової реформи підвішувати жерців храму Феміди.
Проте нинішня судова зачистка теж вельми тішить око. Цікаво, що «морський бій» із суддями замість воєнних суденець почав не Ющенко. Звільнення суддів із очевидно політичних мотивів почала Верховна Рада, коли 6 квітня позбавила можливості виконувати замовлення секретаріату президента суддю Мукачевського міськрайонного суду Володимира Монича. Так коаліція помстилася «людині Балоги» за те, що той узимку заборонив Морозу каструвати Ющенка підписанням Закону «Про Кабінет міністрів».
Звісно, оголошення «У команді суддів – заміна» не є прерогативою нинішніх часів. За Кучми подібної честі було удостоєно голову Печерського суду Миколу Замковенка та суддю Київського апеляційного Юрія Василенка. Перший – такий собі Піскун у мантії – прославився штампуванням «і вашим, і нашим». Другий узагалі розворушив усе оточення тодішнього президента, порушивши проти Леоніда Даниловича кримінальну справу – тоді про юридичну обгрунтованість рішення судді почали дискутувати не лише юристи, але й футболісти. Дискусії не вийшло, а от відставка – цілком. Тим паче що ідиосинкразія в режиму була не лише на Василенка, але й на його дружину адвоката Тетяну Монтян, яка захищала в суді унсовців у справі «9 березня».
Але все ж таки ніколи до квітня нинішнього року зацікавлена сторона особисто не бралася за невдячну справу силового реформування «судового бєспрєдєла». Василенка звільнювала контрольована Віктором Медведчуком Верховна Рада, а Замковенка Леонід Данилович турнув, зачекавши кілька місяців, – поки захлинеться «Україна без Кучми», а прокуратура порушить проти опального судді справу. Віктор Ющенко чекати не став, а власного Медведчука в нього ніколи й не було. Усе вийшло чесно і прозоро.
Першою пташечкою вилетів із суддівського курника заступник голови Феодосійського міськсуду Криму Вадим Копилян. Що при цьому вимовляв голос Копиляна за кадром, невідомо, але коаліція, якій цей суддя власним рішенням дозволив забити на указ президента про дострокові вибори, матюкалася про узурпацію влади довго. А от коли Віктор Андрійович звільнив іще й суддів КС Валерія Пшеничного та Сюзанну Станік, за кадром уже з`явився замогильний голос Кремля. Північний сусід на тлі своїх великих вітчизняних грузинсько-естонських кампаній уже геть втратив відчуття міри – Держдума Росії додумалась видати заяву про «втручання в діяльність Конституційного суду» та «неприпустимість відзначених дій, що суперечать законам України й загострюють і без того складну й небезпечну обстановку в цій країні». Ага, повчіть нас законності та демократії, дорогі старші брати, а то ми вже геть скучили за омонівськими «демократизаторами».
На щастя, хоч ЄС дистанціювався від нашого національного дурдому. Так і сказали: гуляйте, хлопці, батько спить!
А от спілкування Сюзанни Станік із Піскуном нарешті набуває чітких ознак зворотнього зв`язку – звільнена суддя звернулася до ГПУ по захист. Тепер Святославу Михайловичу доведеться захищати не лише Верховенство Права від квартирного питання Сюзанни Романівни, але й саму Сюзанну Романівну від верховенства моралі. У цивілізованому суспільстві після задокументованих звинувачень, що впали на голову Станік, будь-який чиновник сам подав би у відставку. Фраза, звісно, заяложена, але нікуди від неї не подінешся – може, після мільйонного повторення хоч хтось із українських можновладців таки допетрає, що існують у світі честь та гідність. Але поки що в Україні їжак – птаха горда…
У будь-якому разі, такий Ющенко, як нині, набагато цікавіший, ніж той, що скиглив про економічні перемоги Івченка і Плачкова, прощав своїх отруйників за заповітами де Голля та підписував універсали й меморандуми. Зараз Віктор Андрійович чимось нагадує покійного Бориса Миколайовича – такий самий непередбачуваний правитель з однією відмінністю: замість «загогулін» – бджоли. І ці бджоли, як з`ясувалося, можуть не лише покірно зносити мед на пасіки ворогів, але й дуже боляче жалити.
Юрко Космина, для «ОРД»
