ФРАГМЕНТИ СТЕНОГРАМИ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ ПРОТИ БОГДАНА СТАШИНСЬКОГО ФЕДЕРАЛЬНОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В КАРЛЬСРЮГЕ (ФРН) У ЗВ’ЯЗКУ З УБИВСТВОМ СТЕПАНА БАНДЕРИ).
(Жовтень 1962р.)
Голова Судової Комісії Генріх Ягуш: «Кому було відомо про охоронців Степана Бандери?»
Підсудний Б.Сташинський: « Про це повідомив мене Сергій. Ще у січні, коли мені доручили стежити за Степаном Бандерою він застеріг, щоб я був обачним, бо Бандера озброєний і має охоронців, щонайменше одного постійно. Окрім того Сергій звернув мені увагу, що кобура з пістолетом у Бандери схована під правою рукою, а це означає, що він лівша. Пізніше це підтвердилось, бо я спостерігав, що Бандера зачиняв авто, тримаючи ключ у лівій руці».
Голова Судової Комісії Генріх Януш: «Чим закінчилась та розмова у Москві ?»
Підсудний Б.Сташинський: «… Я там ще пробув три дні й відсвяткував 1-е травня». (Сташинський був запрошений в якості почесного гостя на трибуну Червоної Площі під час військового параду. (Прим.авт.)
Суддя Вебер: « Пане Сташинський, вам пояснили, чому ви мусили знищити саме Степана Бандеру ?»
Підсудний Б.Сташинський: «Ні.»
Суддя Вебер: « Що вам було відомо про діяльність Степана Бандери?»
Підсудний Богдан Сташиський: «Про Бандеру в той час в Радянському Союзі писалось і говорилось досить багато. Зокрема, що він — небезпечний ворог радянського народу, керівник українських буржуазних націоналістів… Про нього так говорили навіть дітям в школах…»
Голова Судової Комісії Генріх Януш: «Пане Сташинський, інструкції і зброю з отрутою ви одержали у Москві?»
Підсудний Богдан Сташинський: « Так … Перед відїздом до Німеччини зв’язковий офіцер КГБ приніс мені алюмінієву капсулу в якій вже була спакована зброя, антиотруйні таблетки, копії ключів до дверей будинку де мешкав Степан Бандера і гроші…»
Голова Судової Комісії Генріх Януш: «Як ви перетинали кордон з такою амуніцією?»
Підсудний Б. Сташинський: «Непорозумінь не було. В моїх документах був штамп з числом польової пошти 42601. Радянські прикордонники і прикордонники Східної Німеччини знали яка організація за цим криється. Головна її установа знаходилась у Москві, інша у Східному Берліні».
***
Підсудний Богдан Сташинський: «Степан Бандера зайшов у гараж. Я також вирушив до гаража… Степан Бандера щось лагодив в салоні автомобіля. В останню мить я вирішив, що цього не зроблю. Я повернувся і пішов у напрямку парку «Гофгартен». Вистрілив отруту з двох дул у землю і викинув зброю у струмок. ( Німецькі слідчі і судді прогавили той момент, що Сташинський нічого не сказав про те чи він вжив антиотруйну таблетку і чи відкрив антиотруйну ампулу. Бо згідно з інструкцією він мусив відразу після вистрілу відкрити антиотруйну ампулу і вдихнути її пари, аби самому не отруїтись від вистріленого яду. Адже смертоносна дія яду діє незалежно: чи від пострілу в Бандеру, чи в землю. Ядові пофіг. (Прим. авт.)) … Через кілька годин я заспокоївся та більш розсудливо проаналізував свій вчинок і зрозумів, що відмова виконати наказ мені коштуватиме життя. Я на черзі, тому мусив вигадати причину чому я не виконав завдання і довести Сергію, що я робив усе можливе аби його виконати… Після цього я приходив до будинку Бандери і пробував підробленими ключами відчинити двері аж доки я один ключ не поламав і його зубець застряг у замку… Це було моїм оправданням…»
***
Підсудний Богдан Сташинський: «…На початку жовтня ми знову зустрілися з Сергієм. Він повідомив мені, що Москва вимагає виконання наказу… Сергій знову дав мені такий самий пристрій з двома дулами як і попереднього разу, десять антиотруйних таблеток, дві ампули з антиотруйним медикаментом, копії ключів я замовив сам заздалегідь (???)… Я усвідомив, що цього разу мені не вдасться ухилитися від виконання наказу. Я відчинив двері його будинку, піднявся на кілька сходинок догори, почув жіночі голоси, розгубився, зійшов униз і зупинився перед дверима ліфту. Почув, як за мною хтось пройшов. З ходи я зрозумів, що це була жінка, бо було чути стукіт високих підборів. Вона пройшла повз мене. Після цього я знову піднявся нагору. Почув як хтось відчинив двері і увійшов у будинок. Я здогадався що то Бандера і пішов йому на зустріч. Я побачив його. Він лівою рукою діставав ключ із замка, в правій тримав клунки з овочами, здається з помідорами, ногою притримував двері. Становище не було зручним, щоб виконати замах. Слід було дочекатись доки двері зачиняться. Треба було виграти час і я почав поправляти черевик. Коли двері зачинились я рушив йому на зустріч. Щось промовив на кшталт: «поламалось»? Він відповів: «тепер усе гаразд». Я взявся лівою рукою за ручку дверей, у правій тримав зброю завернуту в газету, раптово підняв її і вистрілив Бандері в обличчя й швидко вийшов з будинку. Поклав зброю до кишені, дістав антиотруйну ампулу, розламав її і вдихнув пари цього медикаменту. Ключ від дверей будинку Бандери викинув у каналізаційний отвір, попрямував до парку і там викинув у струмок зброю. Пішов до готелю. Розрахувався і швидким поїздом виїхав до Франкфурту…»
P.S.Після замахів таємним співробвтником КГБ Богданом Сташинським на Лева Ребета i Степана Бандерy з уст представників правоохоронних органів ФРН було на увесь світ сказано, що КГБ – злочинна організація.
Голова Судової Комісії Генріх Януш звертається до експерта Федеральної Інформаційної Служби ФРН (БНД) Вальраба фон Бутляра : «Яка структура Комітету Державної Безпеки(КГБ) СРСР. Чи вірно стверджує підсудний Сташинський, що цю організацію в часи вбивства Степана Бандери і Лева Ребета очолював пан Шелєпін?»
Вальраб фон Бутляр:« Після того як помер Сталін і зокрема після 20 зїзду КПРС структура КГБ змінилася, і не тільки структура, але зазнала змін і компетенція КГБ. Зокрема в компетенцію цієї організації міцно вкорінилось виконання тереристичних акцій за межами СРСР. Хоча з іншого боку відбулись дещо лібералізаційні зміни. Вирішувати питання про здійснення ліквідаційних акцій КГБ самостійно вже не міг. По смерті Йосифа Сталіна накази про фізичну ліквідацію можуть давати лише найвищі партійні й урядові органи СРСР. Тому стверджую, що Голова Ради СРСР(???) Климентій Ворошилов у 1959 році мусив знати про підготовку і вбивство Степана Бандерни, бо він власноручно підписав указ про нагородження Богдана Сташинського Орденом Червоного Прапору.
Пан Шелєпін очолював КГБ СРСР від грудня 1958 року до листопада1961 року. Олександр Шелєпін ще відносно молода людина. Він народився у 1918 році у Воронежі. Спеціальної освіти для роботи в правоохоронних органах і в спецслужбах не має. У нього комсомольське минуле. В КГБ прийшов з посади Генерального Секретаря ЦК ВЛКСМ. Під час Другої світової війни Шелєпін був політруком. Став довіреною особою Микити Хрущова і його (Олександра Шелєпіна) Хрущов призначив одним із секретарів ЦК КПРС, а на його місце призначив пана Сємічасного».
Голова Судової Комісії Генріх Януш: «В чому полягає діяльність КГБ за межами СРСР?»
Фон Бутляр: «КГБ складається із офенсивного і дефенсивного підрозділів у функції яких входить не лише шпигунтво і здійснення терористичних акцій за межами СРСР, він також займається диверсійною роботою і застосовує методи насильства, підривною політичною діяльністю, поширенням комуністичної пропаганди… КГБ є взагалі одним із головних інсрументів проведення комуністичної політики СРСР на Заході.»
Ростислав ДЕМЧУК,
Агентство Євро-Атлантичного Співробітництва,
Карлсрюге-Мюнхен-Брюссель.
