У світлі останніх подій вищого рівня державотворення, коли всі політики, державовладці, борються за портфелі – місцеві «царьки», що дорвались до влади після помаранчевих подій, намагаються втримати здобуті портфелики, паплюжачи своїх попередників у всіх можливих і неможливих гріхах, товчучи себе в груди, клянуться про те, що вони живуть лише на одну зарплату, в одно–двохкімнатних квартирах, бідують, перебиваючись з хліба на сіль.
На ділі ж, в очікуванні кадрових перетрубацій в регіонах, в авральному порядку беруть хабарі, створюють приватні структури та фірми, через своїх приплічників та холуїв отримують квартири, в рекордні строки будують будинки та «дачі», створюють собі та близьким інші блага, демонструючи свою владу здобутками у зловживанні службовими правами та становищем.
Не обійшли ці негаразди і Вінниччину, тим більш обласне Управління МВС.
Пропрацювавши в міліції Вінницької області при шести начальниках Управлінь МВС, маючи, на нашу думку – достатній як професійний так і життєвий досвід, дозволимо собі охарактеризувати їх.
Віктор Семенович Тяжлов, для правоохоронців – людина-легенда, можливо, на той час, перебуваючи на посаді, він був не настільки значним оперативником, не особливо розбірливим в нюансах міліцейської роботи, але те, що в наслідок власних вольових якостей, цілеспрямованості та ентузіазму, недюженої працездатності зумів організувати і заставити на місцях створити таку матеріально-технічну базу підрозділів міліції області, аналогів яким не має не тільки в Україні, а, мабуть і у всьому колишньому СРСР. Потрібно сказати, що ця людина, при житті, сама собі створила пам’ятник. Пам’ятник, за який завдячували, дякують і будуть дякувати всі правоохоронці Вінничини.
Анатолій Миколайович Подоляка – запам’ятався організаціями зустрічей своїх колег з Києва та неабиякими «вміннями» маскування та особистого перевтілення з метою перевірки діяльності особового складу підрозділів. Пам’ятаємо – легенди ходили, як він здійснював перевірки, то в чоботях, то в фуфайці, з вусами та без, то через паркан пересягне… Не помітно з’явився, не помітно і зник…, в Київ.
Манін, не пам’ятаємо ім’я та по-батькові, хоча пізніше був заступником Міністра. По УМВС ходили слухи, що після наради, поки дійде до свого кабінету, то все забуде.
Валерій Ананійович Бевз – на посаді начальника УМВС залишився в пам’яті в якості високопорядного інтелігента, розумної та толерантної людини, яка намагалася творити добро для людей. Маючи серйозні зв’язки в Києві, зумів отримати звання генерал-лейтенанта міліції на генерал-майорській посаді. (можливо завдячуючи друзям, умінню їх зустріти, організувати охоту).
Валерій Валерійович Літвін – неординарна особистість, цілеспрямований, енергійний, працелюбний та впевнений в собі керівник. З приходом, в 38-річному віці, на посаду начальника УМВС області, зумів поставити себе таким чином, що в тихому «омуті» Вінницької міліції навіть такі «зубри» міліцейської структури як Зубар М.Г., Хорзов А.І., Козаченко В.Д. та інші відчули як хитається підлога під їхніми ногами, дехто навіть не зумів втриматись.
Багато і навіть дуже багато приділялось уваги особі Валерія Валерійовича в період його правління, ще більше після залишення посади, особливо помаранчевими цінителями.
Однак, час ставить все на свої місця, людину у нас починають цінувати та поважати в більшості випадків тоді, коли вона пішла. Так сталося і в цьому випадку. Потрібно сказати, що професіоналів такого рівня Вінниччина не знала, тому і вчасно не сприймала. Необхідно сказати, що Літвін, знову ж таки, зумів сформувати команду та налагодити стабільну роботу управління МВС, а ж доки в діяльність структури не втрутились політичні сили, які захотіли свого «помаранчевого» керівника. Сьогодні правоохоронці Вінничини жалкують за цим керівником, маючи нагоду зробити порівняння та оцінити внесок кожного.
Нарешті – унікум сьогодення – Василь Дремлюга, навіть не повертається язик назвати його по-батькові, в простонародді, особливо у людей, які зустрічалися з ним на податковій ниві, його кличуть – «Вася – шість пункт два». Кликуху теперішній начальник Управління отримав від своїх колег по попередній роботі за «вміння» з чогось зробити ніщо, «відкатати» ПДВ з продукції, який вирішувався на користь підприємств, власником яких є Петро Порошенко. Та взагалі, якщо потрібно було «загубити» справу, звертались до Васька.
Чесно кажучи, великим подивом для всіх правоохоронців Вінничини, так і простих громадян стало призначення податківця на цю посаду. Здавалося б, як можна призначити на таку посаду людину, яка дев’ять років не працювала в системі МВС, не пройшла ієрархічних структур підрозділів та служб, хоча б – посад заступника чи керівника територіального органу районної чи обласної ланки? До того ж кожен міліціонер знає: хто, чому і з якою ціллю, покинувши міліцію, пішов на службу в податкову.
Результати такого експерименту не забарилися.
Все, що по крупицям напрацьовувалось попередниками було вщент знищено не тому, що не виправдало себе (коли область по всім результатам оперативно-службової діяльності займала лідируючі позиції в Україні), а тому, що було зроблено старою командою.
Свою теперішню посаду «законник» здобув за те, що працюючи в державній силовій структурі на впливовій посаді, зраджував своїх колег. Днем, працюючи з ними спільно на штаб Партії Регіонів, а в ночі – здаючи отриману інформацію блоку помаранчевої команди. Знаючи сьогоднішні апетити цього горе-керівника, не виключаю, що робилось це не безоплатно.
В сьогоднішньому Управлінні править її величність – «у.о.». Будь-яка посада коштує певної суми грошей. Наприклад, за посаду заступника начальника Управління-начальника штабу потрібно викласти першому керівнику не мало-не багато, а 50 тисяч у.о., не дарма вона вже вакантна до двох років; за посаду начальника ВДАІ сума аналогічна. Розклад відповідно до ступені важливості та можливості збору податей та подальшим розподілом, як на базарі. Навіть щоб бути призначеним на вільнонайману посаду – потрібно заплатити до 1 тис. у.о.
Дійшло до того, що начальники міських відділів міліції повинні щомісячно принести начальнику ВМВ Стусу В.В. також певну суму. Стус В.В., Дремлюга В.М. працюють на посадах, а колишній начальник одного з міських відділень Калачик О.Л. – за ґратами.
Табличка ділення працює, всі задоволені (окрім – Калачика О.Л.).
І навіть питання не сприйняття призначення на посаду керівника УМВС губернатором області, Дремлюга зумів вирішити своїми напрацьованими методами. Не маючи особистих стосунків та впливу на Домбровського О.Г., Василь знайшов підхід до нього навіть не шляхом підкупу, а шляхом чергового зрадництва, зрадництва інтересів служби, інтересів людей, держави в кінці-кінців. Додумався занести цілком таємні матеріали оперативно-розшукової справи, роздруківку системи «Скорпіон», матеріали оперативних розробок деяких фігурантів, з якими контактував губернатор області, перебуваючи на посаді мера міста Вінниці. В результаті, після оприлюднення вказаної інформації в ЗМІ, з займаних посад були звільнені одні із кращих працівників кримінальної міліції не тільки Вінницької області, а й України (Бойко Л.Л., Продан П.Д., Акуратов О.І., Петрунчак Г.М., Якимцев В.В.).
Це лише один із тепер загальновідомих фактів діяльності керівника центральної правоохоронної структури області, оцінку якому повинна була б дати СБУ, т.я. документи, якими фігурує Домбровський О.Г., копії яких обійшли телеканали та шпальти газет Вінничини мають гриф «Цілком таємно».
Аналогічними з керівником Управління методами та способами працює і структура керівного апарату головного правоохоронного відомства області.
Не завадить дати оцінку СБУ і результатам службової діяльності правої руки сьогоднішнього «законника», – «зубра карного розшуку» Миколи Григоровича Зубаря. Як може керувати кримінальною міліцією всієї області особа, підтримуюча тісні зв’язки з криміналітетом і, не тільки підтримуюча. Хотілось би знати – хто на кого працює?
Зубар М.Г. знаючи, що керівник ВКР УМВС області (на той час – Бойко Л.Л.) отримав інформацію про безпосереднього виконавця та замовника особливо тяжкого злочину, пов’язаного з підпалами маршрутних таксі в місті Вінниці, при якому загинули люди, сповістив про це одного із найвпливовіших кримінальних авторитетів міста. В результаті цієї зради, стовідсотковий підозрюваний був попереджений та вивезений за межі області. Повернувшись, після шестимісячного перебування на лікарняному (вичікування кращих часів), на посаду першого заступника, вже при теперішньому керівнику УМВС, Зубарем М.Г. було знищено всі матеріали оперативних розробок фігурантів по справі, з яких можна було відслідкувати хто замовляв та хто виготовляв вибухівку, яким чином вона закладалась в таксі та хто натискував на кнопку.
Як таке кваліфікувати?
Після Великої жовтневої соціалістичної революції, при приході до влади більшовиків, всіх оперативних працівників поліції, які виявили бажання працювати з новою владою залишили в строю. Не дивлячись на те, що хтось пішов, ні один агент, ні одна облікова справа не попали в руки криміналітету. Про це свідчить історія.
Як же можна оцінити сьогоднішніх керівників УМВС Вінничини? Як можна зрозуміти заслуженого юриста України, коли його кличуть «Вася – шість пункт два» і, коли він та його підлеглі, витворяють такі справи?..
На тлі розбазарення професійного ядра системи Міністерства внутрішніх справ після нововведень 2005-2006 років, черговим скандалом для правоохоронців Вінничини, на очах всієї держави, обернулись останні виступи представників громадської організації «Батьки вбитих дітей».
Зрозуміло, біль втрати близької людини, дитини – оцінити не можливо. Однак, і не має держави в світі, в якій розкривались би всі вчинені злочини. Чисельні перевірки, публікації та виступи в засобах масової інформації це також підтвердили.
Все б нічого, однак, чому суть прес-конференцій, які проводились начальником обласного Управління Дремлюгою з цих питань, зводились не до звіту про проведену роботу по розкриттю резонансних злочинів, а до зведення стосунків? «Не злим – тихим словом» згадувались попередники та земляки, правоохоронці інших структур, які, не вживши вичерпних заходів – змусили його відповідати перед народом.
Відповідь напрошується сама собою – перед тим як оцінювати чиюсь роботу, потрібно було б зважити свій безпосередній внесок у загальну справу. Легше оцінювати когось, спиратись на чиїсь недоліки чи прорахунки, чим розписатися в своїй неспроможності керувати такою структурою, як УМВС області.
Бездумне відношення до вирішення кадрових питань призвело до відтоку професіоналів та оголення керівної ланки, як Управління так і районних підрозділів області (Петрунчак Г.М., Коваль М.Є., Бойко Л.Л., Продан П.Д., Якимцев В.В., Вонсович Л.П., Обертайло Ю.В. та інші).
Більш того, керівником області було внесено нововведення в вирішення кадрових проблем. Керівнику або співробітнику, який не влаштовував особисто Василя Микитовича, посаду якого потрібно було звільнити, як грім серед чистого неба, наказом УМВС оголошувалось про те, що він не притягується до відповідальності в зв’язку з поданим рапортом про вихід на пенсію чи перехід в інший підрозділ (начальник Гніванського МВ Кукуруза В.М., начальник Вишенського ВМ Осадчук І.В., начальник Літинського РВ, пізніше – старший оперуповноважений УБОЗ УМВС Сінько С.М., заступник начальника штабу УМВС Куценко О.В. та інші). Пропонувалось звільнити посаду за сімейними обставинами чи власним бажанням (заступник начальника штабу УМВС Коренюк О.В., начальник Немирівського РВ Онуфрійчук В.В., начальник Ленінського ВМ Мельник В.П. та ін.). Приходиться лише здогадуватись про подальший порядок розподілу звільнених посад.
Колишньому головному міліціонеру держави, нашому земляку, Миколі Васильовичу Білоконю, якому також потрібно заживо поставити пам’ятник від всіх міліціонерів України, геть і не снилось, що так можливо керувати областю. Керувати лише на власну кишеню та власний розсуд.
Так, занадто дорого обійшлась посада начальника штабу УМВС для начальника Вінницького районного відділу Картушева О.Ю., на яку він так і не був призначений (дві земельні ділянки під будівництво на території Бухоницької сільської ради Вінницького району, вартість кожної до 25 тис.у.о.). Ця ж посада почергово пропонувалась начальником обласного Управління начальнику ОТУ Андрушко С.М. та начальнику ВМВ Стусу В.В., іншим, і, як вже відзначалось – досі вакантна.
Окремого питання заслуговує звільнення з посади за «недоліки в роботі» начальника ВДАІ УМВС Супруненка О.М. та призначення на цю посаду Сіманчука М.В., який перед призначенням лише кілька місяців виконував обов’язки заступника начальника ВДАІ (квітень-вересень 2006 року).
Певно недарма в квітні 2006 року розпочато будівництво дачного будинку в с. Заруденці Немирівського району. Не дарма в особистому користуванні у Дремлюги, в цей же час, з’явилось дві крутих іномарки.
До сього дня Немирівський район стогне від щоденних турбот місцевого спецпідрозділу ДПС «Кобра» (Позичанюк І.К.) та міжрайвідділу ДАІ (Кармазін В.Я.).
Надовго запам’ятають будівництво «дачки» керівники підприємств та їхні підлеглі, які, по вказівках, непосильно та задарма працювали на «дядю Васю» – міжколгоспного ПМК (Белієнко Олександр Васильович — десятки кубометрів бетону, щебня, річкового піску), БМП-6 (Бачило Олександр Петрович — бетон та залізо-бетонні вироби, Остапківський річковий пісок), директор щебкар’єру (Кошак Володимир Михайлович, у якого, в пересерді, увірвався терпець, це він дав вказівку своїм підлеглим не запускати машин з ДАІшниками), райавтодор (Погребняк Віктор Олексійович, чий транспорт взяв на себе весь вантаж грузоперевозок). АЗС не встигали завозити пальне та записувати «на хрестик» командирів та рядових спецпідрозділу та міжрайвідділу ДАІ.
Будували всім районом : с. Остапківці – пісок, цегляний завод – глина, магазин будматеріалів – цемент (як висловлюються ДАІшники – у Зої, певно, всі боргові зошити списані). Щоденно, в супутніх магазинах – горілка та в «Ласточці» або в ресторані – обіди та вечеря для працюючої бригади робітників (також, в більшості – під запис, не встигали заробляти).
Зрозуміло, допомагали і сусідні райони – Тульчинський(будматеріали, дуб у м.Вінницю, там теж будівництво), Гайсинський та Липовецький (пісок та ін.) та інші, хто чим міг. З миру – по нитці, «голому» сорочка.
Отак, до вересня 2006 року в селі, на час призначення начальника ДАІ, на батьківщині керівника, виросла «невеличка», в 2 поверхи, дачка європейського зразка. Проект та оздоблення довкілля доволі не погані, можливо комусь із києвлян також сподобається.
Аналогічним способом будується і «дачка Васі — 6 п.2» на території Бухоницької сільської ради, що на Гніванському шосе.
Запам’ятає ці будівництва і другий водій начальника Управління – Віталій Кабанець, одночасно – прораб та наглядач будівництва (коли хтось із ДАІшників не вчасно виконував чи не встигав виконати вказівки та команди по доставці вантажу чи будматеріалів, він міг і пригрозити, що того звільнять зі служби). За старанність отримав офіцерське звання без будь-якої освіти. Дружина влаштована в УМВС, можливо безоплатно. Цей же холуй під прикриттям «Васі — 6 п.2», Колі Сімончука направо та наліво приторговує «крутими» номерними знаками.
Зрозуміло, що при повторному опитуванні працівників ДАІ вказаних підрозділів, чи інших працівників міліції, які ще працюють під керівництвом Дремлюги В.М., чи перевірці викладених фактів, як прийнято в системі МВС, підлеглими працівниками ВВБ Управління області, ніхто ніяких свідчень не надасть.
Хіба в системі МВС не має чи більше не знають інших методів перевірки?
Не відомо, чи була б задоволена «успіхами» сина в будівництві «дачки», покійна мати Василя Микитовича.
Так, ще трохи більше року назад, на місці новобудови стояла старенька хатинка-землянка з таким же хлівом, в якому від старості навіть двері не відчинялись. ЇЇ часто навідував колишній начальник міліції Немирівського району Онуфрійчук В.В., допомагав старенькій, підтримував, розуміючи, що син далеко, займається «державними справами».
Тоді, Василь Микитович, напевно не міг оздобити помешкання матері. Лише за час перебування біля керма Управління трохи стягнувся.
Кожну людину оцінюють по її справам.
Не кривлячи душею та не турбуючи пам’ять матері (вона цього не заслужила, напевно пишалася сином), при наявних у нього людських якостях, його відношенні до своїх колег та підлеглих по службі, тих які перераховані, не перераховані та багатьох інших, хотілось би, щоб хтось запитав у Василя Микитовича, яким чином та в якій сумі він розраховувався за поминальні обіди з приводу похорон матері 18.11.04 та 24.12.04 в кафе «Юність» м. Немирова (калькуляція склала відповідно 5786 та 2240 грн., може він хоча би бачив ці рахунки?)? Чи може столи були накриті не так як потрібно, певно червоної ікри не вистачало. Тому, зразу ж після погребіння та поминань старенької, людину, яка її обслуговувала, організовувала похорони вигнали з посади. Це в подяку, вдячність – як у нас українців, яких кличуть «6 п.2».
В силу викладених вище причин, вказувати прізвища рахуємо недоцільним.
Пенсіонери та діючі працівники УМВС України у Вінницькій області (при проведенні об’єктивної перевірки, готові надати документальні докази, які підтвердять кожне вище написане слово).
