Недавнє рішення судді Печерського райсуду Інни Отраш, яка визнала Міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка винним у вчиненні двох корупційних діянь, викликало масові коментарі юристів і журналістів, оскільки здивовані аналітики ніяк не можуть второпати, як сталося, що Міністра звинуватили в корупції за дії, що не принесли йому ніякої особистої вигоди. Термін „безкорислива корупція” вже став гуляти по сторінках газет, залишаючи за рамками обговорення те, яким чином адмінпротоколи щодо Луценка попали в руки саме пані Отраш, а не іншого судді з сумно відомої Печерської установи.
Було б логічно, якби ці протоколи розглянув голова райсуду, оскільки рядові судді не люблять так званих „гучних” справ та всіляко від них відкараскаються (аж до проголошення самовідводу), не бажаючи зайвий раз попадати в об’єктиви телекамер. Отраш – не виняток і їй зовсім ні до чого привертати увагу преси до своєї персони. Оскільки безкорисливість цієї судді вже стала предметом численних анекдотів. Особливо після того, як вона минулого року придбала автомобіль BMW X5.
І, дійсно, спочатку адміністративну справу щодо Луценка прийняв до свого провадження голова Печерського районного суду Володимир Колісниченко. Але 17 листопада він був змушений передати її на розгляд судді Отраш, прізвище якої написав не на матеріалах справи, а на дивовижному документі – листі заступника Генпрокурора Рената Кузьміна.
Підписуючи цей лист, Кузьмін, напевно не сподівався, що його епістолярний доробок стане надбанням журналістів. Бо інакше він був би трохи обережнішим у висловах.
Подаємо текст цього листа зі збереженням усіх орфографічних помилок оригіналу.
16.11.06 №17/111-394560-06
Голові Печерського районного суду м.Києва
Колісниченку В.М.
КЛОПОТАННЯ
Сьогодні 16.20.06 в Верховній Раді України народним депутатом України Ю.Мірошниченко проголошена заява фракції Партії Регіонів про тиск з боку Секретаріату Президента України на голову Печерського районного суду з метою прийняття незаконного рішення у справах про скоєння корупційних правопорушень Міністром внутрішніх справ України Луценком Ю.В. на користь останнього.
Саме з цього приводу 16.11.06 Вас заслухано у Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
До генеральної прокуратури України і особисто до мене протягом останньої доби надійшли численні звернення представників засобів масової інформації про оприлюднення обставин тиску на Вас з боку Секретаріату Президента України та висвітлення в ЗМІ судового розгляду адміністративної справи відносно Луценка Ю.В. Все це викликає обґрунтовані сумніви в об’єктивному та неупередженому розгляді цих справ Вами особисто, що може призвести до скасування любих прийнятих Вами рішень по ним.
Враховуючи, що дані факти набули широкого розголосу і суспільного резонансу, з метою всебічного, повного та об’єктивного розгляду даної справи прошу Вас не розглядати її особисто, а доручити відправлення правосуддя у ній іншому досвідченому судді, в об’єктивності якого не було б приводу навіть сумніватися.
З повагою,
Заступник
Генерального прокурора України Р.Кузьмін
Якби Кузьмін мав би освіту бодай у межах шкільної програми, він би знав, що рішення приймаються не „по ним”, а „по них”, „і” чергується з „й”, а „у” – з „в”. Можливо, він навіть знав би, де й у яких випадках розставляються коми. Не кажучи вже про те, що чоловіче прізвище „Мірошниченко” в орудному відмінку має закінчення „-ом”. Але вимагати елементарної грамотності від „мурчащего” прокурора – то вже занадто.
У якості кого Кузьмін звертався з клопотанням до судді Колісниченка? Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, клопотання можуть подавати лише сам правопорушник (у даному випадку — Юрій Луценко), його захисники та потерпілий (якщо такий виявиться). Навіть слідчий Медведєв, що склав відносно Луценка адмінпротокол, учасником справи не є – він може бути допитаний судом лише в якості свідка. Що ж стосується Кузьміна – то він взагалі абсолютно стороння особа. І ця стороння особа пише листа судді Колісниченку, вимагаючи, щоби той справу не розглядав, а передав її „іншому досвідченому судді, в об’єктивності якого не було б приводу навіть сумніватися”. А що, хіба в Печерському райсуді Києва працюють недосвідчені судді? Чи хтось, Борони боже, має щонайменші сумніви в їхній об’єктивності? Тоді куди ж дивиться член Вищої ради юстиції Ренат Кузьмін?
І як, взагалі, можна розцінити лист Кузьміна? – Лише як втручання в діяльність судового органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків. Що, відповідно до статті 376 Кримінального кодексу України, карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Агов, шановні працівники органів прокуратури. Невже серед вас не знайдеться бодай однієї порядної людини, яка б на підставі цієї публікації та процитованого листа порушила б проти Кузьміна кримінальну справу? Під час розслідування якої з’ясувалося б, які це „численні звернення представників засобів масової інформації” надійшли до Кузьміна протягом 16 листопада 2006 року? Як, цікаво, міфічні представники засобів масової інформації могли б звертатися до Кузьміна, якщо на роботі він буває максимум півгодини на день – приїжджає біля 8-9 години вечора, трохи сидить у кабінеті й знову їде. Бо не може ні на хвилини залишити без нагляду більш важливі справи – там щось будується, там новий ресторан відкривається, там кореші бабло ділять. Цікаво, де саме 16 листопада Кузьмін спілкувався з журналістами – в кабаку чи в сауні?
Охочі можуть повторити подвиг автора цих рядків і, засівши в кав’ярні на вулиці Борисоглебській, послідкувати за переміщенням службової кузьмінської „Тойоти”. Та що там журналісти – вже скільки разів траплялося, що Кузьміна впродовж робочого дня не міг розшукати Генпрокурор Медведько, оскільки Ренат Равелійович, виїжджаючи на „тьорки” та „стрілки”, має звичку не брати слухавку мобільного телефону.
Але яка в пацанів оперативність! – Для того, щоби адмінсправа щодо Луценка опинилася в судді Отраш, фракція Партії Регіонів 16 листопада спочатку влаштовує парламентський спектакль — Мірошниченко вискакує на трибуну й з жаром доповідає, що голову Печерського райсуду бачили в Секретаріаті президента. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності вже приготувався і Колісниченка мали негайно викликати для пояснень. Одночасно в Кузьміна „виникають „обґрунтовані сумніви в об’єктивному та неупередженому розгляді цих справ”. Але тут трапилося прикре непорозуміння – якби Ренат Равелійович ходив би на роботу або хоча б не відключав телефон, він би знав, що ніякого засідання Комітету Верховної Ради, на якому начебто заслуховували Колісниченка, не було. За планом – мав би бути. Але не зрослося. Одначе Кузьмін про це не знав і тому підписав підготовленого заздалегідь папірця.
Звісно, Колісниченко, отримавши незаконне „клопотання”, міг би послати Кузьміна в те місце, яким заступник Генпрокурора думає. Але в такому випадку Кузьмін просто взяв би і порушив проти Колісниченка кримінальну справу – наприклад, за перехід дороги в невстановленому місці. Або за безбілетний проїзд у маршрутному таксі. Точно так, як кілька місяців тому Генеральна прокуратура порушувала кримінальну справу щодо судді Печерського райсуду Анжели Стрижевської (нині – суддя Апеляційного суду м.Києва), яка визнала незаконною постанову ГПУ про порушення кримінальної справи відносно Турчинова й Кожем’якіна. Воно Колісниченку потрібно? – То ж і передав голова Печерського райсуду протоколи на Луценка на розгляд судді Отраш, чия „об’єктивність і неупередженість” не викликає сумнівів у Партії Регіонів. Тепер треба лише послідкувати за тим, на якій машині Отраш буде їздити на роботу – не виключено, що найближчим часом вона з BMW X5 пересяде на „Ягуар”. Бо як полюбляють говорити на Печерських пагорбах, для успішної роботи судді треба мати трьох звірів – леопарда на плечах, ягуара в гаражі й барана в Генеральній прокуратурі, який би за все це платив.
Володимир Бойко
