Открытость, отзывчивость современной украинской милиции не может не радовать. Напечатали мы в конце мая статью «Милиция с народом или оборотни Яремы» и в середине июня получили письмо от самого Яремы. Письмо, правда, долго шло, поэтому публикуем его только сейчас. Напомним, что в статье шла речь о деятельности преступной группировки, занимающейся убийством мирных киевских граждан с целью завладения их квартирами. Примечательно, что банда состоит из сотрудников милиции, председателя сельсовета и, возможно, сотрудников крематория. Итак, ответ.
«По изложенным в статье фактам Главным следственным управлением столичной милиции проведена проверка. Установлено, что Святошинским райуправлением по указанному факту возбуждено уголовное дело по признакам преступления, предусмотренного ст.15 – ч.4 ст.190 УК Украины (покушение на завладение чужим имуществом, совершенное в особо крупных размерах или организованной группой).
Бывший участковый инспектор Олейник В.Г. допрошен в качестве свидетеля, у него изъято для проверки завещание о передаче в его собственность квартиры покойного Романюка М.В. На указанную квартиру наложен арест. 15 мая 2006 года по этому факту относительно Олейника В.Г. возбуждено уголовное дело.
Кроме Олейника В.Г., досудебным следствием на причастность к указанному преступлению проверялись председатель сельского совета Щ. и другие должностные лица указанные в публикации – доказательств, которые бы разоблачали их не найдено.
Относительно Олейника В.Г. другие уголовные дела не возбуждались, в том числе их нет в производстве следственного управления ГУ.
По делу проводятся следственные действия и оперативно-розыскные мероприятия, направленные на раскрытие указанного преступления.
Ход расследования дела находится на контроле у руководства Главного управления МВД Украины в городе Киеве.
С уважением
Начальник В.Г. Ярема
«Письмо как письмо. Беспричинно. Я в жисть бы таких не писал.» Понятное дело, участковый сам подделал завещание или принудил покойного Романюка написать оное, договорился с крематорием и быстренько покойного спалил. А группы никакой вовсе и нет. Классика. Потому что группы быть не может, потому что не может быть никогда. Потому как группа оборотней – это скандал похлеще оборотней Гончарова. Потому что за оборотнями мелкими всегда просматривается оборотень крупный. Который, естественно, чей-то кум и вообще весьма полезный человек.
А ведь есть по этому делу и другая информация. Что на самом деле уже найдено около ста «барашков», в смысле покойничков, чьими квартирами завладела банда. И что отработанная цепочка по производству фальшивых завещаний работала не один год.
Но нам, конечно, трудно тягаться в осведомленности с Киевским милицейским главком и особенно с его следственным управлением. Работники которого, как мы уже писали, замешаны в открытии заказных уголовных дел против покойного предпринимателя Анатолия Гудыка. Которого когда он попытался воспротивиться милицейскому произволу как-то уж больно нагло застрелили средь бела дня в центре Белой Церкви. У нас таких следственных возможностей нет. Зато нам пишут люди, которые в милицию не пишут. Потому как для милиции заявления граждан, как известно, не главное. А главное, чтоб мундирчик красиво сидел и чтоб показатели хорошие были.
Вот, например, интересное письмо пришло. Может быть и не о той банде, что в Святошинском районе действовала, но весьма похоже.
Прокурору Соломянського р-ну
м-Києва
ШУЛЯКОВІИ Вірі Федорівні,
вул. Г. Севастополя, 3 А
Ковальчук Світлана Тимофіївна, 03164, м.Київ-164, вул. Димерська, 4/3
ЗАЯВА
В жовтні 20001 р. зник мій син Ковальчук Олександр Олександрович 1960 р. народження, який проживав в приватизованій квартирі по вул. Волгоградській 21 А, кв.54. Приїхавши до нього додому разом з дочкою та зятем, ми побачили нових хазяїв, які сповістили нам про те, що квартира ними куплена. Це при тому, що поетажний план квартири був у мене. Надзвичайно швидко був оформлений втрачений синів паспорт з датою видачі 24 серпня 2001р.(день Незалежності України)!
Після заяви до міліції про зникнення сина я отримала листа, що стосовно нього оголошено розшук за підписом начальника Залізничного РУГУ Школьного О.М..
На початку 2002р. я була викликана до прокуратури (вул. Г. Севастополя, 3А), де дала свідчення слідчому, який сидів на 1-му поверсі зліва від входу. Прізвище його я вже не памятаю. Йому я і передала поетажний план, який він додав до справи. В справі були фотографії сина для паспорта, одну з яких він мені віддав. Слідчий також викликав мою дочку.
На початку 2003р. до мене додому приїжджав співробітник прокуратури та показував різні фотографії для встановлення особи.
Зникнення сина та продаж квартири мені здаються досить підозрілими, враховуючи те, що все це було зроблено дуже швидко.
В звязку з поліпшенням правової ситуації в країні прошу сповістити мене про хід розслідування цієї справи та хто зараз веде цю справу.
З повагою, Ковальчук С.Т
ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
ПРОКУРАТУРА СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ
м.Києва
03124, м. Київ-124, вул. Героїв Севастополя, 3-А тел.404-23-04
Вих. № 55-1700 від 29.08.2005р.
У Ковальчук С.Т.
м. Київ, вул.Димерська, 4/31
Ваше звернення про результати розслідування кримінальної справи за фактом безвісного зникнення Вашого сина та з інших питань прокуратурою Солом’янського району міста Києва розглянуто.
Як Вам повідомлялось раніше, прокуратурою Солом’янського району міста Києва провадиться досудове слідство у кримінальній справі №55-1700, порушеній 10 грудня 2001 року прокурором району за фактом безвісного зникнення Ковальчука О. О., 1960 р.н., за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України.
З 01 серпня 2005 року провадження у справі доручено помічнику прокурора Титарчуку І.Г., який цього ж дня виніс постанову про визнання Вас потерпілою у вказаній кримінальній справі.
Ваше попереднє звернення за №1159/з райпрокуратурою розглянуто і надано відповідь по суті.
Додаток: копія повідомлення за №55-1700 від 08.08.2005р/йа« / » арк.
Заступник прокурора Солом’янського району м.Києва
Депутату Верховної Ради
України п. Оробцю Юрію Миколайовичу
Відносно безвісного зникнення Оснач Олександр Михайлович,
ЗАЯВА
Я, Оснач О.М., дуже добре знайомий із родиною Ковальчук С.Т. По своїй ініціативі взяв координуючу роль у цій справі.
Зникнення Ковальчука О.О. пов’язую із тимчасовим проживанням у його матері працівника міліції Кравченка М.М. (товариш та однополчанин теперішнього генерала МВС Савченка О.І.), який у свій час заборгував велику суму грошей одній “авторитетній” людині. Пройшов час і віддавати не було чим і тоді почалися наїзди. Після втручання міліцейського начальства все затихло. З часом квартира могла служити як засіб розрахунку за борг.
В травні 2003 р. Ковальчук С.Т. була збита автомобілем на пішохідній доріжці. Водії автомобілів (204-92КК, 10-83КИ, 469-90КК та 382-59КЕ ) розіграли сцену, що потерпіла ніби сама кинулась під колеса. Справу вів Горобець А. із Святошинського р-ну м. Києва, який через 2 роки прийшов підписувати акт. На мій погляд, це було зроблено з метою залякування.
Попередні Ваші звернення в грудні 2005р. та січні 2006р. до Генеральної прокуратури не дійшли. 27 січня 2006р. я в присутності працівника Київської прокуратури Чолобітька М,В. передав через канцелярію Ваш лист до Генеральної прокуратури, сподіваючись, що він дійде через Київську прокуратуру. Цей лист, як і попередні, до адресату не дійшов.
Прошу цю заяву додати до матеріалів депутатського звернення разом із заявою Ковальчук С.Т.
З повагою, Оснач О.М.»
Итак, дело №55-1700 благополучно тянется с 2001 года. Один из возможніх фигурантов этого дела, бывший сотрудник милиции Кравченко Михаил Николаевич, 1963 года уже проживает в России, в городе Белгороде. Интересно, что этот самый Кравченко, находясь в близких отношениях с потерпевшей Ковальчук, в 1990 году даже организовывал у нее дома свадьбу. А в качестве свидетелей присутствовали будущий генерал Савченко А.И. и также будущий генерал Алексей Пукач. Тот самый, Пукач. И вновь, в этих письмах упоминается господин Школьный. Тот самый Школьный, который упоминался нами в первой статье. Только в то время он командовал не Святошинским РОВД, а Зализнычным. Как, однако, все переплелось в нашей милиции. Куда ни плюнь, то кум – то оборотень.
Станислав Речинский, «ОРД»
