О десятій вийшли з автобусів. Шикування в дволаву. Перед нашою лавою виходить людина, що представляється курінним нашого куреню. Після проведеної переклички він розповідає про умови, в яких ми перебуватимемо наступні три доби: сувора дисципліна, військова субординація, життя без наметів, практично без сну, без гарячої їжі, 1,5-2 літри води на весь час. До того додається заборона розмовляти та палити. Про себе подумав, що з останнім проблем не буде – не палю. Керівники куреню пропонують слабкодухим та морально неготовим до таких умов їхати додому, поки є можливість. З понад ста чоловік лишається трохи більше двох третин – багато дівчат, молодших учасників не наважуються грати.
Тих, що залишились, курінний жартома запросив до армії. Далі кожне порушення – вигнання. Наказ дістати все спиртне, наркотики. Ніхто не поворухнувся, їхали не для того. Нам представляють керівників підрозділів, серед яких одна на вигляд досить тендітна дівчина на ім’я Марта. Вона і почала „сортування”. Шукає професійних орієнтувальників, багаторічних учасників гри, що знають ліс. Виходить пару чоловік, до яких Марта ж відбирає легкоатлетів – бігунів на далекі дистанції. З усього зрозуміло, що це майбутня розвідка.
Далі кремезної статури молодий чоловік опитує про зайняття боротьбою, рукопашем, самбо, боксом тощо. Роблю два кроки з лави – за плечима п’ять років тренувань рукопашного бою. Всього вийшло шість чоловік, до яких Кобзар (так він представився) вибирає ще пару найважчих та фізично розвиненіших. Наказ з речами за Кобзарем. Відходимо в ліс. Докладний інструктаж: ми потрапили в групу „Захват”, що має у стратегії куреня спеціальне призначення. Попросту „спецназ”. Хлопці питають, що будемо робити. Кобзар каже „все”. Нам уже не потрібні крупи, картопля, більшість овочів, намети. Після перепакування речей в наплічнику залишився карімат, плащнамет, хліб, консерви, вода. Решта на собі. Навіть спальників з собою не беремо, командир каже „не буде часу”.
До відкриття гри група „Захват” укомплектовується тридцятьма відбірними хлопцями, визначаються троє ройових, формуються рої. Я в другому.
Урочисте відкриття. Біля місця розташування Ради вищих спостерігачів (РВС) – видача наручних пов’язок. Відтепер це – наше „життя”. Кобзар каже, щоб ми усе запам’ятовували місцевість – можливо, що будемо діяти окремо від підрозділу. Далі наш курінь відводять до містка на річці, там чекаємо до опівночі, коли має початися гра. Командири нагадують правила гри, за порушення яких штрафується весь курінь, порушник виганяється з гри курінним.
Перше завдання.
Ще до півночі Кобзар повідомив, щоб були готові до швидкого та дальнього маршкидку. Після півночі висуваємось з повною викладкою – тепер заборонено розмовляти, світити мобільними, вогнем. Більше години лежимо край дороги неподалік від РВС. До нас приєднується курінний та пояснює завдання – під час встановлення нашого табору він помітив суперника, який в цей час міг розташовувати свій табір. Швидким кроком проходимо кілька кілометрів нічним лісом. Кобзар заборонив ставати на гілля та шуміти одягом. Близько четвертої ранку привал в молодому лісі, виставляються стійкові, на сон – година. Спимо трясучись під плащ-наметами, температура впала до 2-3 градусів тепла. О п’ятій виходимо на прочісування молодого лісу – тут його кілька квадратних кілометрів. Прочісування не дало своїх результатів – ми не змогли знайти табір суперника. Близько дев’ятої ранку вертаємось на місце привалу. Швидкий сніданок сухпаєм. Води лишається півпляшки. Виходимо назад.
Перший бій.
Проходимо біля РВС. Кобзар зупиняє групу – помітив невідомий підрозділ. Рахуємо – близько чоти. Оголошується готовність до бою. Скидаємо наплічники. Наказ лишатися у похідній дволаві. Кобзар швидко роздає вказівки – перший рій „приймає” суперника в центрі – другий і третій б’ють справа і зліва. З іншого боку крик „Розвідка – в атаку!”. Сорок метрів протипожежної просіки, що нас розділяли, швидко скорочуються. Стоїмо. Нерви як струна, серце, здається, зараз вистрибне. П’ять метрів, чотири, три. Кобзар кричить „Почали!”. Два рої атакують з боків. Зближення, кидок, ривок, йду в ноги, боротьба, ривок. Встаю. Ми перемогли. Наш маневр став повною несподіванкою для суперників – ми лишались до них лицем похідної лави, тому вони не бачили нашої кількості. Вигук їх командира „Тримати фланги!” уже нічого не вирішував – за кілька секунд двадцять одна людина розвідки – „мертва”. Серед наших є втрати – три стрільця. У мене в руках дві жовті пов’язки, значить таки когось „убив”. Відходимо.
Найбільший бій.
Розташувались на пагорбі між двох стратегічних доріг. На дорогах розставили звукові розтяжки. За півгодини стійка помічає великий підрозділ суперника, що пересувається дорогою з наплічниками. Кобзар бере мене з собою. Повземо вдвох за суперником. Порахували, їх близько сотні. За пару сотень метрів до розташування нашої групи „Центр” (чисельністю вісімдесят стрільців) суперники скидають наплічники та шикуються. Кобзар підповзає та ховається серед їхніх речей. Суперник веде підготовку до атаки „Центру”. В якийсь момент зривається злива, хтось кидається до речей – Кобзаря помічають. Тікаємо. Після цього суперник починає неорганізовану атаку на „Центр”. Сотник „Центру” по рації викликає „Захват” на допомогу. Через пару хвилин Кобзар пояснює завдання прибулій групі – за командою атакувати суперників ззаду. За час прибуття нашого підрозділу „Центр” вже встиг успішно відбити одну атаку.
Наші починають контратаку. Ми в цей час розсікаємо лад суперників на дві частини та оточуємо. Бій виграно. Наші втрати – двадцять дві людини з обох груп, їхні – всі.
Розвідка.
Відійшли. Дочекались своїх, що відновлювали „життя” у суддів. Перекус сухпаєм. До нас приєднався курінний, каже, що наша розвідка провалилась, більшість груп розбиті, розвідники розсіяні, дані неточні. За здобутими розвідниками даними висуваємось на північ – там очікувано фальшивий табір суперника. Попереду групи пересуваються наші стійкові. Кілька годин безрезультатного пошуку. До слова, розвідка куреня до кінця гри проявила себе найгірше з усіх підрозділів – ми до кінця гри так точно і не знайшли табір суперника.
Відпочинок.
Сьома вечора. За наказом курінного йдемо з речами на „Базу” – наш фальштабір, в якому перебувають більшість дівчат куреня. Кобзар дає дві години на відпочинок та виходить з курінним на нараду штабу.
Знімаю взуття. Кросівки здається приросли до ніг. Ноги, розкислі від води та розтерті кількома десятками кілометрів, кровоточать. Прошу у дівчат свіжі шкарпетки та гарячого чаю, їм цукерки. Частина наших хлопців лягають спати, частина варять суп.
Стеження.
Ближче до півночі висуваємось до РВС. Там у той час нарада командирів обох куренів та спостерігачів. Завдання – вистежити командира куреня суперників після наради та „провести” до табору або ж „вбити”. Розташовуємось на сусідніх пагорбах. Розставляємо розтяжки по усіх дорогах. Вони мають повідомити про розвідку суперника. Стежимо. Однак, їх командир лишається на РВС аж до ранку. Світає. Кобзар дає наказ на відхід. О десятій ранку приєднуємось до „Центру”, який ввечері перебазувався.
Перший рейд.
Кобзар прийшов з наради штабу. Повторно вислана зранку розвідка дає нові дані. З’єднанні групи „Захват” та „Центр” готуються до кількагодинного рейду. Наше завдання на час рейду – „щупальця”. Пересуваємось лісом ланцюгом, „Центр” позаду. Від ранку ні в них ні в нас немає жодної краплини води. Спрага тисне на більше ста десяти людей. Консерви пробиваються заради рибного соку та олії, які п’ються замість води.
Знаходимо фальштабір суперника – багаття, намети та троє захисників. Чергова помилка розвідки.
Другий рейд.
О восьмій вечора на зв’язок виходить штаб. Дві години тому суперники знайшли та захопили наш прапор – він з десятьма охоронцями розташовувався в тилу суперника. Кобзар каже, що на зв’язок вийшла „База”. О-пів на восьму наші дівчата були розбиті сотнею суперника. З дев’ятої до десятої відбувається перегрупування підрозділів – з усіх фальштаборів, розвідки відбираються хлопці. З „Центру” та „Захвату” лишаються люди, які вже не можуть пересуватися. Курінний називає квадрат найймовірнішого розташування табору суперника – ми там були на початку гри. Завдання для спецназу – знайти. О десятій вечора загальне шикування. Курінний говорить про те, що ми маємо грати до кінця – у нас чотирнадцять годин на пошук, надихає триматись до останнього та не занепадати духом. Говорить про те, що з іншого боку наші побратими, тож ніхто не має порушувати правил. На привітання курінного „Слава Україні!” півтори сотні горлянок гримлять на весь ліс „Героям Слава!”.
Ніч. Прочісуємо ліс. Помічаємо начальника штабу суперників, який йде без пов’язки. З його слів гра закінчена за рішенням суддів. Курінь суперників капітулював.
Перед від’їздом ноги відмовлялись слухатись. Дорогою назад спав. Вдома спав ще майже добу. На наступні „Гурби” попрошусь у спецназ.
Назар Симчишин, м. Івано-Франківськ ,
