Повертаючись до феномену, до анекдоту, слід відзначити, що зазвичай найбільш цікаві з них мають довготривале життя у вигляді приказок. Як ті, так і інші можуть створюватися штучно і «вражати» суспільну свідомість, задавати певні конвенції, які виступають підґрунтям для формування соціальних та культурних стереотипів та осідають в підвалинах суспільної свідомості. Характерною ознакою багатьох анекдотів є дискурсивні характеристики існуючих стереотипів, які можуть бути задані штучно і час від часу у разі необхідності підкріплюватися. Слід згадати анекдоти за радянських часів, що визначали роль героїв за національно-етнічною ознакою, тим самим забивався кіл у декларуєму єдність народів колишнього СРСР.
Різноманітність за формою впливу вирізняє можливості та ступінь вибірковості інформаційно-психологічної зброї щодо певних особистостей, вимагає формування принципу комплексності та інтеграції різновидів ІПЗ при плануванні та веденні інформаційно-психологічних війн. Відтак постає питання формалізації самого процесу, де визначальним стає чітке окреслення та опис об’єкту впливу та рознесення в часі послідовності інформаційно-психологічних операцій. Відповідно ІПВ – це цілеспрямовані, системні, за часом узгоджені удари на усьому просторі – в зоні формальної і неформальної комунікації. Мішенню виступає самоідентифікація особистості, її соціальна і рольова ідентифікація, які задають загальну інтенціональність окремої особистості і суспільства в цілому; самоусвідомлення як усвідомлення особистістю власної самобутності, так і самобутності спільноти в соціумі, які відображені в культурних традиціях, віруваннях, менталітеті, зазначені в мові; базові цінності людини, що лежать в основі її оцінок і суджень. Підхід зрозумілий: знаючи головні характеристики відповідної спільноти, починаючи від віководемографічних і закінчуючи соціоекономічними, визначивши пануючі психотипи, розуміючи менталітет, на базі певних технологій можна активно впливати на цільову групу, модифікувати суспільну свідомість і формувати громадську думку, і, у відповідності до цілей, провокувати, спонукати, збурювати до певних дій, або дезорієнтувати і дезінтегрувати як окремі соціальні групи, так і цілі народи, породжувати «суіцидальну пасіонарність мас» [11, с. 60].
Інформаційно-психологічна війна розглядає супротивника як систему. При цьому ІПВ – це безперервна черга ІПО, які щоразу виводять систему (супротивника) в точку біфуркації, коли непрогнозованість усередині системи протиставляється заданості зовні.
Інформаційно-психологічна війна націлена на порушення існуючого порядку і створення хаосу, прискорення біфуркаційного процесу у заданому напрямку задля формування певного пост-біфуркаційного процесу. Не дивлячись на величезну кількість управляючих параметрів явних і неактуалізованих, різної нашарованості, глибини і тривалої прихованості, випадкових перемінних, певна формалізація процесу дозволяє через спрямовані інформаційно-психологічні впливи наділяти об’єкт впливу іншими змістами, значеннями, пов’язуючи в єдине ціле різноманітні явища.
Синергетичний підхід, що використовується в даних війнах передбачає необов’язковість домінування в його традиційному розумінні. Можливості всебічного панування через цілковите володарювання досягається шляхом з’ясування структурних елементів загальної системи простору ІПВ – у політичному, економічному, фінансовому, соціальному, військовому та інших вимірах, її підсистем на всіх рівнях, де головним завданням постає викриття точок активного впливу (в управлінні – точок прийняття рішень) в зоні біфуркації, відносно незначним «натиском» на які, можна змінити загальну систему, тобто конфігурацію об’єкту впливу. Здійснюється вимушений вибір однієї з цілого віяла тенденцій, породжуються зовсім інші закономірності розвитку, соціокультурне відтворювання обідняється чи взагалі знищується.
В той же час потрібно розуміння того, що ступивши на шлях ІПВ, цілеспрямована управлінська дія і результат, на який розраховує та отримує в площині своїх намірів суб’єкт дії, створюють когорту побічних результатів, що продовжують життя у відповідності до своєї логіки. З часом вони створюють кумулятивний ефект, що вимагає наступного управлінського рішення. Звідси випливає, що ІПВ – це безперервний процес, який сам набуває якостей неврівноваженості, нелінійності, стохастичності і незворотності. Відповідно, одним із головних завдань, що вирішується в ІПВ є реалізація наукової функції передбачення.
Науково-технічна революція, нові інформаційні технології, глобальні інтеграційні процеси привели до формування глобального інформаційного співтовариства, у якому інформація є головним чинником керування сучасним світом й основним інструментом влади. Створюється нове інституціональне середовище, перетерплюють корінні зміни фундаментальні політичні, правові, економічні, соціальні й культурні правила і норми суспільного проживання.
Глобальна дійсність вельми складна, нестабільна й до того ж нелінійна. Сьогодні навряд чи можна назвати державу, що виокремлена із загального інформаційно-комунікативного простору і є незалежною від загальних інформаційних потоків. Життєдіяльність суспільного організму сьогодні цілком визначається рівнем розвитку, якістю функціонування й безпекою інформаційного середовища [16, с. 68]. Багаторівневий і багатошаровий комунікативний простір будь-якої держави немов відкрита система, що знаходиться в положенні нестійкої рівноваги і може, за певних умов, навіть через слабкі чи надслабкі впливи опинитися у ролі керованої. Очевидність зростання впливу ЗМК на динаміку соціальних і комунікаційних процесів усього світового співтовариства вказує на необхідність створення ефективної системи керування інформаційним простором і структурою інформаційної безпеки, як з боку держави, так і легітимних наддержавних інститутів, суспільства в цілому. Не дивлячись на значну кількість законодавчих та підзаконних актів, що ухвалені в Україні, на сьогодні вочевидь не тільки невизначеність із структурою державної інформаційної політики, де чітко не з’ясовані як її внутрішні, так і зовнішні складові, а й відсутнє саме розуміння інформаційно-психологічної безпеки як одного з головних елементів національної безпеки. Час ставить питання перед політичною елітою України щодо визнання інформаційно-психологічної експансії проти країни. З одного боку, спостерігається “вестернізація” медіа-простору, з іншого, — панування російських мас-медіа. І, якщо володарювання в українському медіа-просторі російськомовних друкованих видань, теле- і радіопродукцій склалося історично і доволі часто обговорюється, то прищеплення масової культури Заходу, в першу чергу, американської масової культури, яке також є штучним, залишається поза прискіпливої уваги. Як правило, замовчується чи відкидається проблема, що Україна стала ареною зіткнення культур і боротьби за домінування над її територією та виступає у ролі “буферної зони”. Таке положення призводить до руйнування психічної основи буття української нації, титульного етносу і повної підпорядкованості національної свідомості примхам долі в протистоянні колишніх супротивників “холодної війни”. За таких умов особливого значення набувають мова та відродження національно-культурних цінностей. Саме мова стає на сьогодні одним із каменів спотикання, коли проросійськими силами в Україні штучно роздмухується мовне протистояння Сходу і Заходу, спекулюється ідея набуття російською мовою статусу другої державної. Причина зрозуміла – Росія боїться втрати можливостей ментально-мовного впливу на Україну, так як саме мова задає семантичну інтерпретацію та концептуальне визначення почутого (побаченого), формує основи веріфікації. В той же час, слід зазначити, що Україна є державою поліетнічною і мультікультурною. Відповідно існує потреба врахування цих особливостей. Проблема етнонаціональної безпеки щодо виникнення етнонаціональних конфліктів безпосередньо пов’язана, як вже відзначалось, з позицією політичної еліти та загальнодержавною політикою в сфері інформації.
Інформаційні продукти та послуги не можуть бути замкнуті у межах кордонів однієї держави. Геополітична конкуренція в умовах інформаційного суспільства обумовлює необхідність перегляду пріоритетів і акцентів організації системи національної безпеки, нового погляду й найприскіпливішої уваги до проблем інформаційно-психологічної війни, розуміння форм і методів інформаційно-психологічного впливу.
Вимоги часу – інший, неоінституціональний, підхід до інформаційно-психологічної безпеки як окремої інституції в структурі національної безпеки, де визначальне місце відводиться створенню системи управління інформаційним простором, здібної протистояти викликам глобалізації і інформатизації та відстоювати національні інтереси в інформаційно-психологічному протистоянні за принципово попереджуючою дією, системи виявлення внутрішніх і зовнішніх інформаційно-психологічних загроз суспільству та управління ними.
Відповідно, перш за все, необхідна ініціалізація державного замовлення на дослідження в галазі ведення інформаційно-психологічної війни.
Наступний крок – з’ясування й упорядкування уявлень про існуючий стан речей та вироблення нових, відповідних до сучасних, потреб, підходів. Визначальним тут є не тільки світовий передовий досвід, а й урахування соціокультурних норм, традицій і умовностей, існуючих ідейно-моральних настанов, де своє особливе місце відводиться індивідуальній та масовій самоідентифікації, менталітету, релігійним обмеженням тощо, закріплення їх законодавчими нормами.
Звідси потребують чіткого визначення саме поняття інформаційного простору та його основних критеріїв і показників, питання створення загальнодержавної інформаційної інфраструктури, відповідних організаційних структур, що формуватимуть систему збереження, обробки та поширення інформації, відповідатимуть за розробку, впровадження та супровід новітніх інформаційних технологій, здійснюватимуть контроль загальнонаціонального інформаційного простору і моніторинг інформаційно-психологічного впливу інформаційних ресурсів на теренах України, їх правового забезпечення. Особливе місце тут займають вимога управління національним комунікативним простором та законодавче закріплення за ЗМІ провідного ресурсу державного управління як основного інструменту застосування механізму протидій широкомасштабним інформаційно-психологічним атакам і повзучій інформаційній експансії.
Потребують створення спеціальні підрозділи з проблем інформаційно-психологічної війни, що стоятимуть на захисті державних інтересів, психологічного захисту національної еліти і населення країни. Основним їхнім завданням буде виявлення і кваліфікація інформаційно-психологічних впливів, визначення ступеню загроз, створення системи упередження й застосування протидій спеціальним інформаційним операціям проти держави, суспільства, певних соціальних груп чи особистостей, розробки механізмів ліквідації наслідків та відновлення на випадок уражень під час інформаційно-психологічних атак. А також, створення відповідних структурних підрозділів в МО, спецслужбах і формування певних знань з інформаційної безпеки на всіх рівнях у державних органах управління, місцевих структурах влади, серед фахівців правоохоронних органів. Структура інформаційної безпеки повинна відповідати таким сучасним викликам, як тероризм та політичний екстремізм, стояти на захисті індивідуума, суспільства, держави.
І, нарешті, визнання принципово іншого дискурсивного конституювання інформаційно-психологічної війни політичною елітою та на загальнодержавному рівні, створення відповідної структури дозволить активно відстоювати свої національні інтереси в регіоні та у світі в цілому.
Валентин Лисенко, політолог
Література:
1. Асеевский А.И. ЦРУ: шпионаж, терроризм, зловещие планы. — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1988. — 271 с.
2. Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология. – П., 1921. – С. 76.
3. Бродская О., Лысенко В. Человек массы или массовый человек?// Персонал. – 2004. — № 3. – С. 56-61.
4. Вендт А. Четыре социологии международных отношений // Международные отношения: Социологические подходы. М., 1998.
5. Данченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
6. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід / пер. з англ. – К.: “К.І.С.”, 2002. – 264 с.
7. Лысенко В.В. СМИ и общественное мнение: технологии манипулирования // Персонал. – 2004. — № 9. – С. 14-21.
8. Лисенко В.В. Чутки – активний засіб модифікації суспільної свідомості // Політичний менеджмент. – 2004. — №6 (9). — С. 96-102.
9. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. – М.: «Центр психологии и психотерапии», 1998. – 480 с.
10. Панарин И.Н. Технология информационной войны – М.: «КСП+», 2003. – 320 с.
11. Пригожин А.И. Особенности четвертой мировой войны // ВМУ. Сер. 18. Социология и политология. — 2004. — № 3. — С. 54-63.
12. Почепцов Г.Г. Информация и дезинформация. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 256 с.
13. Почепцов Г.Г. Информационно-политические технологии. — М.: Центр, 2003, — 384 с.
14. Прокофьев В.Ф. Информационное единство мира / Геополитика и безопасность. — М.: “АРБИЗО”, 1996. № 4, с. 186-189.
15. Ростовцева Л.И. Поведение потребителей в пословицах и поговорках // Социол. исслед. – М.: Наука – 2004. — № 4 (240). – С. 90-93.
16. Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. – 2002. — №4 (121). – С. 64-68.
17. Хазен А.М. О возможном и не возможном в науке, или где границы моделирования интеллекта. — М.: Наука. Гл. ред. физ. — мат. лит., 1988. — 384 с. (Проблемы науки и технического прогресса).
18. Чавкин С. Похитители разума. Психохирургия и контроль над деятельностью мозга // Пер с англ. С. Пономаренко, И. Гавриленко / Под общ ред и с пред. д.ю.н. И.Б. Михайловской. — М.: “Прогресс” — 1982. — 240 с.
