Вчера на интернет-сайте “Обоз” появилась информация о том, что “ в пятницу, 21.10, Игорь Бакай, усиленно разыскиваемый МВД, с приватным визитом посетил г. Ровно, где живут его родственники. Наш источник видел его на вечеринке у его же друзей. Пикантности ситуации добавляет то, что в субботу приватно посещал Ровно и министр МВД — Юрий Луценко.»
Честно говоря, вся эта «погоня за Бакаем» вызывает ощущение некоторого «разводняка». С одной стороны, Луценко его вроде бы ищет, с другой – Бакая постоянно наблюдают то в Крыму, то в других регионах Украины. Точно также, впрочем, как и другого разыскиваемого – Максима Курочкина, который успешно скрывается от украинских правоохранителей то в киевском кафе «Декаданс», то в ялтинской «Ореанде». Милицейские чиновники, как и следовало ожидать, информацию о пребывании Бакая в Ровно не подтвердили и не опровергли. Что, однако, вовсе не означает того, что Бакай в Украине не находился. Скандально-знаменитую встречу Президента с украинскими олигархами все те, кому Ющенко обещал «тюрми» восприняли как президентскую амнистию и окончательно обнаглели. Не исключено, что и господин Бакай решил, что ему заочно выдали индульгенцию. Кстати, за несколько дней до появлении информации о ровенском вояже Бакая, в интернете появилось весьма наглое открытое письмо «пухлячка» к Президенту Украины.
Цитируем: «
Шановний Вікторе Андрійовичу!
З великим оптимізмом та надією оцінюю Вашу зустріч з представниками великого українського бізнесу — Віктором Пінчуком, Григорієм Суркісом, Ренатом Ахметовим,
Ігорем Коломойським та іншими підприємцями.
Я радий, що нова українська влада нарешті зрозуміла, що з бІзнесом не треба сваритися
— з бІзнесом треба дружити. Серйозних і відповідальних бізнесменів сьогодні зневажливо називають олігархами, але це саме ті люди, які несуть відповідальність за ситуацію в
країні так само як президент чи прем’єр-міністр. Цілком очевидно, якщо до олігархів толерантно буде ставитися влада, то і так звані олігархи зможуть принести користь
країнІ. Повірте моєму досвіду — приватна вигода далеко не завжди вступає в протиріччя з державними інтересами.
Тому я підтримую і вашу позицію Вікторе Андрійовичу і позицію Прем’єр-міністра Юрія Єханурова щодо необхідності індивідуального підходу до кожного бізнесмена і підприємця
та залучення представників великого бізнесу до повноцінного управління країною.
Систематичні консультації з вказаними вище людьми допоможуть і Вам, Вікторе Андрійовичу, побудувати стратегію оптимального керівництва та урядування.
Вікторе Андрійовичу, я сподіваюся, що ця зустріч стане лише першим кроком до повної і безумовної реабілітації шанованих в країні людей, які через політичні обставини стали
заручниками ситуації. Я, як і мої однодумці в Україні, розраховую на амністію та повернення в Україну. Я можу і хочу служити своєму народові і своїй країні так само
як і Ви.
Треба забути старі образи і консолідувати зусилля всіх здорових сил заради майбутнього.
В силу певних, незалежних від мене обставин я сьогодні є громадянином Російської
Федерації. Однак не тільки штампом в паспорті визначається громадянство та національна
приналежність. Я бІзнесмен, але, передусім — я український патріот, якому далеко на
байдуже до майбутнього рідної країни.
Я сподіваюся, що політичні репресії проти мене в Україні будуть припинені і я зможу
повернутися додому для того, щоб допомагати Вам будувати нову Українську демократичну
державу. Я щиро мрію про те, що на наступній Вашій зустрічі з бізнесменами зможу бути
присутнім і я.»
Понятное дело, что Бакай надеется попасть на эту встречу без наручников. И никто уже не удивится если так оно и будет.
Как бы то ни было, но факт остается фактом. Лозунг «Бандитам – тюрьмы» оказался обыкновенным обманом. Кого только не ловил Луценко в качестве министра внутренних дел. И Боделана, и Щербаня, и Засуху, и Ахметова и того же Бакая. Ловил-ловил, да так никого и не поймал. Вывод: или Луценко так и не стал профессионалом, или он никого и не хотел поймать. В любом случае «терминатора» из Юрия Витальевича не получилось. Скорее вышел «трансформер», умеющий ловко приспосабливаться к изменяющейся политической ситуации. Как оказалось, гораздо проще преподнести Президенту Кучме лапти в парламенте, но куда сложнее доставить ему повестку на допрос. Впрочем, понятно, что главные претензии у обманутого народа должны быть не к министру внутренних дел, а к Президенту Ющенко, который, увы, так и остался «сыном» своего отца.
“ОРД”
