Українська Гельсінська спілка з прав людини
всеукраїнська асоціація громадських організацій
Україна, місто Київ, вулиця Олегівська 36, офіс 309
Тел./факс: (044) 417 41 18, ел. пошта: [email protected], в Інтернеті:
www.rupor.org
13 червня 2005 року
Міністру внутрішніх справ України
Луценко Ю.В.
Шановний пане Міністре,
У засобах масової інформації була наведена інформація про „специфічну” поведінку
спецпідрозділу „Беркут” після закінчення матчу „Динамо” — „Шахтар” 29 травня 2005
року в Києві. У нас також є особисті свідчення потерпілих від протиправної поведінки
міліції, проте, оскільки всіх присутніх знімали на камеру та переписували їхні
імена, вони згодилися лише на анонімні свідчення.
На нашу думку, працівниками спецпідрозділу „Беркут” були вчинені наступні порушення
прав людини:
Незаконне затримання протягом 2 годин уболівальників із „Сектору 11”(приблизно
тисяча людей) після завершення матчу;
Позбавлення людей можливості на 35-градусній спеці вийти з оточення міліціонерів та
випити води;
Брутальне поводження працівників „Беркуту” із затриманими;
Порушення права на приватність у вигляді примусового запису на відеокамеру з
називанням імені та прізвища (це був лише один можливий спосіб вийти із сектору,
який знаходився в оточенні міліціонерів);
Непропорційні до загроз громадському порядку та невідповідні силові дії міліції.
На запитання в зв’язку із чим застосовувалися подібні заходи, співробітники міліції
не відповідали, проте від окремих з них вдалось дізнатись, що причиною стали
запалені кимось дві димові шашки.
Болільники переконані, що підвищені заходи щодо забезпечення правопорядку на
стадіоні й не лише під час останньої гри “Динамо” з “Шахтарем” є перебільшеними.
Вони вважають, що кількість міліціонерів на стадіоні 29 травня, „є абсурдною”.
Зокрема, і тому, що „кількість міліції створює напругу на стадіоні”. Водночас
болільники не можуть збагнути „чому при температурі повітря плюс 35 громадянам
забороняється приносити в пластикових пляшках воду”.
Слід зазначити, що при проведенні інших видовищних заходів (концертів, фестивалів
тощо) кількість та дії міліції яскраво відрізняються і це жодним чином не посилює
загрозу громадському порядку. Тому такі дії правоохоронців виключно футбольних
матчах є необґрунтованими.
Якщо правоохоронці, зазначили учасники прес-конференції, бажають, щоб на стадіонах
під час гри футбольних команд був порядок „тоді варто заборонити взагалі відвідувати
стадіони і боротьба з правопорушеннями вирішиться сама собою”.
Іншим важливим питанням залишається з якою метою міліція збирала особисті данні про
всіх відвідувачів окремого сектору стадіону та як ці дані будуть використані у
майбутньому.
Ініціативна група болільників підготувала, за їхніми словами, низку „документів”, у
яких міститься звернення до керівництва МВС із пропозиціями врегулювати питання
допуску на стадіони вболівальників і контроль за їхніми діями.
За нашими даними ця ситуація не є унікальною і систематично повторюється у різних
містах на різних стадіонах та у різний час. Тому ми вважаємо за необхідне більш
докладне вивчення МВС випадків застосування фізичної сили та затримання осіб під час
проведення футбольних матчів, а також проведення необхідних заходів з працівниками
міліції для усунення згаданих порушень прав людини.
Крім того, слід кардинально переглянути політику щодо використання спецпідрозділів
міліції в ситуаціях, що не становлять суттєвої небезпеки громадському порядку й
використовувати їх виключно в надзвичайних випадках при безпосередній загрозі життю
громадян. Це підтверджується й тим, що, як правило, дії працівників спецпідрозділу в
таких випадках є непропорційними щодо охорони суспільної безпеки й громадського
порядку та переважно відбуваються з надмірним використанням сили.
На нашу думку, на стадіонах міліція повинна забезпечувати громадський порядок, а не
боротися з уболівальниками, наперед вважаючи їх порушниками порядку. Саме таке
упереджене ставлення до них на стадіонах і відрізняє українських міліціонерів від
правоохоронців у країнах ЄС.
Євген Захаров,
Голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини
Володимир Яворський,
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Коротка довідка:
Метою створення та діяльності Асоціації є реалізація та захист прав і основних
свобод через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту
Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших
прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших
зобов’язань України в сфері прав людини та основних свобод.
Засновниками Асоціації стали 15 громадських правозахисних організацій:
1. Вінницька міська громадська організація „Вінницька правозахисна група”
2. Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих
3. Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м.
Луганськ)
4. Екологічний клуб „ЕОЛ” (Одеська область)
5. Інститут економіко-соціальних проблем „Республіка” (м. Київ)
6. Конгрес Національних Громад України (КНГУ)
7. МГО Центр правових та політичних досліджень „СІМ” (м. Львів)
8. Міська громадська організація „За професійну допомогу” (Полтавська область)
9. Севастопольська правозахисна група
10. Харківська обласна спілка солдатських матерів
11. Харківська правозахисна група
12. Херсонська міська асоціація журналістів „Південь”
13. Херсонська обласна організація Комітету виборців України
14. Центр досліджень регіональної політики (м. Суми)
15. Чернігівський комітет захисту конституційних прав громадян
До Наглядової Ради Спілки увійшли відомі діячі правозахисного руху 60-х – 80-х
років: Зиновій Антонюк, Микола Горбаль, Йосип Зісельс, Василь Лісовий, Василь
Овсієнко, Євген Пронюк та Євген Сверстюк.
