Размышления у парадного подъезда

Шановні панове Міністр та Генеральний прокурор!

От вже півтора року як я вимушений звертатися до прокуратури та міліції з одного і того приводу. Але НІХТО з посадовців НЕ БАЖАЄ чути про злочини, що кояться в цьому територіальному утворенні, яке на мапах миру позначено „УКРАЇНА”.

До пана Луценко Ю.В. особисто звертаюся вперше, але особисто до Міністра ВС – же втретє.
(До Генерального прокурора України Піскуна С. звертався так багато разів, що вже збився з рахунку).

Причина дуже проста, майже банальна: мене пограбували. Пограбували двічі на протязі двох тижнів вересня 2003 року. Як пограбували разом зі мною ще п’ятьох громадян України на загальну суму більше 20 000 доларів США стільки готівки було викрадено більше 8 000 доларів та 6 000 гривень у одного мене, не враховуючи вартість іншого викраденого майна).

Пограбування вчинено ЗВИЧАЙНИМ аферистом Дячуком В.О. Йому, як і всім інші, знадобилися гроші. Скориставшись нагодою, він став вимагати гроші від квартирантів за квартиру в якій останні мешкали, не зважаючи на те, що сам не був ні власником квартири, ні орендодавцем, при цьому погрожуючи мешканцям неналежної йому квартири розправою та „нарахуванням процентів” на суму міфічного грошового боргу перед Дячуком (ЗВИЧАЙНА стаття 189: і для Кримінального кодексу України, і для Дячука – це в нього було не вперше).

Квартиранти (зовсім не зрозуміло чому?) відмовилися платити гроші, які вони не були винні Дячуку, але які були дуже потрібні вимагачу, і тоді Дячук В.О. змовився разом із ЗВИЧАЙНИМИ міліціонерами – співробітниками ДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
ЗВИЧАЙНІ бандити (Дячук та міліціонери) 11.09.03 р. вдерлися до жилої квартири (звичайна собі стаття 162 Кримінального кодексу України, чи взагалі стаття 30 Конституції – як буде зручно), яка не належить ні міліціонерам, ні Дячуку В.О., повідбирали в мешканців квартири майно, а коли ті почали оказувати опір то трохи „пом’яли боки”, і розповіли, що „буде гірше”.
Доволі ЗВИЧАЙНІ методи заробітку для сучасної української міліції, але для Кримінального кодексу України – це ст.ст. 189, 365 (ч.2).

Мені дуже добре відомі прізвища та посади цих міліціонерів в ПМШР „Беркут” (ст. сержант міліції Шестак В.В. та сержант міліції Донченко М.С.) та в відділі ДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві: начальник Шуляка С.М., оперуповноважені Багач В.І., Ткачук, Базиленко В.А., Литвиненко Р.М.. Добре відомі бо кожного разу на свої заяви та скарги про злочини та протиправні дії цих бандитів, адресовані посадовцям МВС та прокуратури, Міністру внутрішніх справ України та Генеральному прокурору я отримую відповіді саме від них!

ТАК! Саме ці бандити вже півтора року САМІ РОЗГЛЯДАЮТЬ та САМІ ПИШУТЬ мені відписки на мої заяви та скарги про скоєні ними злочини!
Якщо не вірите – читайте самі! (додатки 1-5; складені Ткачуком, Шулякою, Литвиненко).

Досить ЗВИЧАЙНА ситуація. Як і ЗВИЧАЙНЕ грубе порушення вимог ст. 7 Закону України „Про звернення громадян”, ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”.

Відомі вони і підлеглим Міністра внутрішніх справ – начальнику Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві підполковнику міліції Бондаренко (діючому, очолює цей міліцейський підрозділ вже близько півроку), як і попереднім начальникам Дніпровського РУ ГУ – підполковникам Колтоку та Танченко. І всі ці півроку Бондаренко відсилає (як і Танченко та Колток протягом 2003-2004 р.р.) мої заяви на розгляд тим самим бандитам, які грабували мене, знущалися з мене та моїх друзів, викручували руки та тягали по підлозі свідків подій (які на свою біду опинилися на місці події), відбирали наші речі та перевертали в квартирі все до гори дном.
ЗВИЧАЙНО, що я отримую на свої заяви відписки типу „порушень немає”, „дії міліції законні”.

Показовою тут може стати постанова начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Бондаренко В.В., яка була отримана мною в кінці 2004 року (додаток № 2).
Зміст коротко її можна викласти так: ваші речі знайдено не міліцією, а … гр. Дячуком В.О., який вказаний потерпілими в заявах про пограбування, як викрадач цього майна; Дячук В.О. каже, що грошей серед ваших речей не було – і міліція вірить не п’ятьом потерпілим, а викрадачу Дячуку В.О., тому і опитувати потерпілих не збирається, і шукати викрадені майно та гроші НЕ БУДЕ. Міліціонери не будуть ні шукати інші викрадені речі, ні перевіряти ті, що вже „знайдені” викрадачем; вже „знайдені” Дячуком В.О. в неналежній йому квартирі № 31 речі знаходяться зараз на ТОВ „Малахіт”; міліція не вважає за потрібне з’ясувати якими особами були винесено туди викрадене у п’яти громадян майно і як частина викраденого майна з’явилася на якійсь сторонній фірмі „Малахіт”; міліція не вважає за потрібне повідомити потерпілих від злочину, де ця фірма „Малахіт” знаходиться і на яких підставах чуже майно, заявлене його власниками в розшук після викрадення майна, перебуває у володінні приватної фірми „Малахіт”; міліція „рекомендує” потерпілим самостійно розшукати цю фірму та звернутися з проханням віддати за сплату міфічних невідомо чиїх „боргів” за квартплату та телефон Дячуку В.О., який не є орендодавцем та власником квартири, хоч якісь речі з тих, що залишилися від викраденого майна; тобто викупити викрадене в потерпілих майно за власні гроші.
Або, ще краще, „…зверніться до суду”, а в міліцію не звертайтеся – вона лише злочинами займається, а у вас – то не крадіжка, а якісь цивільні відносини (додаток № 10). Щоправда, міліція не знає і не каже, які то саме відносини, коли викрали декілька десятків тисяч готівкових гривень (бо інакше вона повинна буде відповісти і на питання про свою бездіяльність протягом в півтора роки!!!). Але йдіть собі, шукайте злодіїв і розбирайтеся з ними самі (!)(додаток № 10). Що за дурня, міліція в таке не втручається!

Або наступна, отримана від Бондаренко В.В., відписка (додаток № 7) про те, що начальник міліції НЕ МОЖЕ і НЕ ХОЧЕ втручатися в злочинну діяльність своїх підлеглих; нехай, може, прокуратура з Піскуном спробує, бо злочини підлеглих – то не справа великого начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Бондаренко.

Оригінальна позиція! Але теж ЗВИЧАЙНА, як для начальників районних управлінь міста Києва! Їм байдуже, що підлеглі – злочинці, тому начальники так чесно в очі і кажуть!
Бо ця ЗВИЧАЙНА байдужість – такий самий ЗВИЧАЙНІСІНЬКИЙ злочин: ст. 367 Кримінального Кодексу України (службова недбалість): і це „мінімум”, якщо не більше!
Чому ще тут дивуватися? Злочинний тандем „керівник-підлеглий” не може бути однобоким, бо інакше він не проіснує і тижня.

В цій ситуації дивує лише плоскоголова „винахідливість” грабіжників в погонах (додаток № 2). Варто хоч трохи вчитатися в складені гоблінами постанови, і у звичайної людини (не юриста, яка просто розуміє положення Конституції, законів „Про міліцію”, „Про ОРД”, Кримінально-процесуального кодексу), волосся на голові не залишиться без руху: міліціонери заявляють, що коли ввійшли до квартири і побачили на столі два комп’ютери і якісь папери; тому вони миттєво зрозуміли, не тільки те, що це не квартира, а ОФІС (!) приватної фірми, але яка ще й ОБКРАДАЄ Державу!
Саме обкрадає, бо чому тоді посеред білого дня майже повним складом відділу ДСБЕЗ (п’ять осіб на чолі з начальником Шулякою) вриватися у приватну квартиру та ще й з озброєним автоматами „БЕРКУТОМ”? Інакше – це саме стаття 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень) і ніякий закон „Про міліцію” тут не допоможе прикрити відсутність постанови суду про дозвіл на проникнення в житло.

Цікаво буде дізнатися, що для відводу очей міліцію тоді викликав сам Дячук В.О. за повідомленням про … бійку в неналежній Дячуку квартирі № 31, про яку не чули не тільки мешканці самої квартири 31, але й сусіди – і на місце події миттєво виїхала група з семи озброєних міліціонерів, п’ять яких – з відділу боротьби з економічною злочинністю! Може існує якийсь наказ МВС про те, що по виклику „02” про бійку мають виїжджати на місце події відділи ДСБЕЗ?
А ще цікавішим виявляється причина описання самими злочинцями-міліціонерами своїх дій: в складеному на зім’ятому папірці „Акті перевірки” зазначено, що метою вторгнення до житлового приміщення квартири № 31 було: „ПЕРЕВІРКА НЕЗАКОННОСТІ РОЗТАШУВАННЯ ОФІСУ”. Тут ЖОДЕН навіть нетверезий міліцейський начальник протягом півтора року не може пояснити, „що це таке за злочин і хто його видумав”.

І природно, що ЗВИЧАЙНЕ пограбування (ст. 186 КК України) чи порушення недоторканості житла ст. 162 Кримінальним кодексом України – для міліції не злочини, а якісь цивільні відносини; в той час, як не передбачені Кримінальним кодексом „ПЕРЕВІРКА НЕЗАКОННОСТІ РОЗТАШУВАННЯ ОФІСУ” – то це ж справжній злочин!

Але в будь якому випадку виникає загальне питання: як взагалі потрапили міліціонери до жилої квартири проти волі мешканців цієї квартири та що вони там робили без мотивованої постанови суду (ст. 30 Конституції)?
Але таке питання може виникнути не у міліції чи прокуратури, які нібито з народом, а тільки у законослухняного громадянина, яких ще не довелося мені зустріти за півтора останніх року ні в прокуратурі, ні в міліції.

Тут викривається наступний злочин тих самих міліціонерів Шуляки С.М., Литвиненко Р.М., Ткачука О.М. , їх начальника Бондаренко, а також прокурорів Дніпровської прокуратури м. Києва, прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України, які протягом півтора (!) року не хочуть просто уважно глянути в надані міліцейськими перевертнями документи і сказати „Та що ж за брехню ці уроди пишуть вже півтора роки?”. А пишуть Бондаренко та компанія просто „зі стелі” про те, що мешканці квартири нібито укладали з Дячуком В.О. угоду № 238/345 від 26.04.02 р., і навіть додають до матеріалів перевірки копію договору.
Нібито, то в чому ж питання у заявника?

А питання в тому, що угоду № 238/345 від 26.04.02 р. уклав ЗВИЧАЙНО не Дячук В.О., і ЗВИЧАЙНО не по згоді Дячука В.О. (як то пишуть Шуляка та Литвиненко), а зовсім інша людина, по своїй власній згоді, в присутності маклера київського квартирного агентства „Ле-Гран”, до якого Дячук В.О. ЗВИЧАЙНО теж ніякого відношення не має.

Ви перевірте цей договір, один-єдиний аркуш (його копія є в матеріалах розгляду заяви про викрадення майна) і переконаєтесь – це ЗВИЧАЙНА правда! Міліціонери відверто БРЕШУТЬ! Вже півтора року БРЕШУТЬ одне й те саме, навіть не намагаючись напрягти єдину свою звивину на якийсь новий „винахід”, і ЖОДЕН прокурор під самим носом у Генерального прокурора України за півтора року не спромігся перевірити цієї брехні і лише старанно переписували мотивацію міліціонерів у власні відписки (додатки 8, 9)! А може Генеральний прокурор України так і роз’яснив своїм прокурорам головне в їх роботі: щоб ті брехали точнісінько так само, як і міліція? То вже брехали б так, як міліція – кожного разу по-новому (додатки 1, 2, 3, 10): спочатку міліціонери БРЕШУТЬ, що „Дячук є власником квартири і коли Дячук не зміг потрапити до квартири, то сам впустив міліцію в квартиру” (тобто: сам не зміг потрапити, а міліцію впустив (!!!) – просто шедеври абсурду; додаток 1, 3, 10), потім пишуть, що „Дячук – не власник, а власник – фірма” (додатки 1, 2), потім БРЕШУТЬ – що це одне й те саме: Дячук В.О. має квартиру не як власник, а як директор фірми ДК „БІЛД”, тому громадянин Дячук В.О. – це і є власник (додаток 2); БРЕШУТЬ, що квартиру фірми „БІЛД” в оренду здавав гр. Дячук В.О. (додаток 2), ніби він дозволив вселити гр. Баланюка А.М. і посилаються на договір оренди, в якому орендодавцем вказана Дячук Т.М. (додаток № 2) і про ніяку фірму чи Дячука В.О., його дозвіл і не згадується (копія договору оренди в матеріалах перевірок).

Але „БРЕХНЯ” – це категорія із сфери діалектики.
А з точки зору поки що діючого Кримінального кодексу – це „службове підроблення”, або „складання та видача завідомо неправдивих документів” (ст. 366 КК України), яке було скоєне на протязі останніх півтора року щонайменше сім разів міліціонерами Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, і не менше чотирьох разів посадовцями прокуратури Дніпровського району м. Києва.
Хоч для ЗАКОНУ – „достатньо” не чотири чи сім разів, а лише ОДНОГО разу, аби злочин був скоєним, а його суб’єкт став ЗЛОЧИНЦЕМ. І це – не пусті слова, це – Конституція, Кримінальний кодекс!

ЗЛОЧИН, бо як можна за півтора року при перевірці тієї самої заяви про злочин ЖОДНОГО разу не опитати трьох свідків пограбування, які весь цей час проживають за одними й тими самими адресами у Києві, які були вказані ще в самих перших заявах про пограбування у вересні 2003 р.?
Як можна було ЖОДНОГО разу не опитати п’ятьох потерпілих від пограбування, які весь час постійно звертаються та пишуть заяви про злочини, скарги на бездіяльність посадовців правоохоронних органів (лише я відправив більше сотні таких звернень, більшість з яких розглядалися посадовцями Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві та прокуратури Дніпровського прокуратури Дніпровського району м. Києва)? Це не можна кваліфікувати як недбалість, яка може вчинятися лише з необережності; це –умисний злочин.

А як за таких умов можна розглядати „діяльність” та бездіяльність прокуратури та міліції Дніпровського району м. Києва, прокуратури м. Києва за останні півтора року щодо багаторазових звернень громадян Винокурова А.С., Невмиваки В.В., Баланюка А.М., Сметани О.О., Даценко Л.В., яких пограбували у власній квартирі 27.09.03 р. ті самі міліціонери та той самий аферист Дячук В.О.? Коли викликана на місце крадіжки міліція Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві відмовляється затримати бандитів, які на очах у однієї з потерпілих (Даценко Л.В.) вдерлися до квартири, викинули її з квартири, замкнулися і почали „пакувати” майно Даценко та інших потерпілих, яке знаходилося в квартирі. Коли міліціонери нагло заявляють, що затримати злодіїв – це „…не їх діло”. Коли начальник патруля ПМШР „Беркут” старшина міліції Лозовий (той самий, підлеглі якого 11.09.03 р. душили та викручували руки мені, іншим мешканцям квартири № 31 та свідкам подій) по наказу головного злодія Дячука В.О. слухняно затримали та відвезли подалі з місця крадіжки випадкового свідка і потерпілу від пограбування, щоб останні не заважали „пакувати” та виносити викрадене майно з квартири. Коли ЗВИЧАЙНИЙ черговий по Дніпровському РУ ГУ МВС України в м. Києві майор міліції Горовий просто в очі, відверто при свідках заявив ограбованим громадянам: „Якщо ще хоч раз викличете міліцію за повідомленням про пограбування – ПОСАЖУ ВСІХ ВАС НА 15 ДІБ!”

Що до цього можна додати? Міліція – з народом!?
Ні! Ст. 364 Кримінального кодексу – „зловживання владою або службовим становищем”.

А чому прокуратура „…не вбачає” злочинів міліції? Чи має право прокурор Дніпровського району м. Києва Гузир В.П. на особистому прийомі в листопаді 2003 р. може собі дозволити заявити потерпілому від злочинів міліції Винокурову А.С.: „То що ви від мене хочете? Щоб я шукав викрадені речі та гроші? Вони мені не потрібні! Вам вони треба? То йдіть та самі шукайте собі!” Чи має право „…не вбачати” прокурор Дніпровського району м. Києва Білоус , що міліція тричі протягом року виносить постанови, в яких одна БРЕХНЯ, що постанови тричі скасовуються по тим самим підставам, а після цього виносяться такі ж постанови-відписки? Чи має право прокурор Дніпровського району м. Києва Кашляков А.М. дозволити собі „…не вбачати” порушення недоторканості житла сторонніми особами та працівниками міліції, коли посеред білого дня семеро міліціонерів (ДСБЕЗ та „БЕРКУТ”) проникають в чужу квартиру без дозволу мешканців квартири та постанови суду, хапають мешканців душать за горло на очах п’ятьох інших свідків (!!!), лаються та матюкаються, штовхають в груди і тягають по підлозі, у потерпілих виривають їх речі з рук, в квартирі вчиняють справжній обшук (все це теж на очах п’ятьох свідків, яких протягом півтора року прокурори так і не спромоглися опитати)?
Чи мають право собі дозволити прокурори прокуратури м. Києва Король В. та Горупа С.М. відправляти на розгляд заяву про злочини та скарги на дії прокурорів Дніпровського району м. Києва самим злочинцям – тим самим прокурорам Дніпровського району м. Києва? Чи має право взагалі прокурор м. Києва після розгляду заяви про злочин прокурорів Дніпровського району м. Києва не винести хоч якусь постанову, як це чітко вимагається ст. 97 КПК України (додаток № 11)?

Для розгляду цієї заяви про описані вище ЗВИЧАЙНІ злочинів міліціонерів Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Бондаренко О.В., Шуляки С.М., буде дуже забагато направити цю заяву до Департаменту внутрішньої безпеки ГУ МВС м. Києва, начальник якого полковник Чигарських разом з підлеглими Остапченко та іншими „…дуже ретельно та уважно” вже більше року (з січня 2004 р., додаток № 6) вивчає заяви про описані мною злочини міліціонерів; потім протягом певного часу вони імітують кипучу діяльність, викликають для опитування злочинців-міліціонерів, яким самі ж і диктують „їх” показання (щоб було „які потрібно”), для того щоб в кінці „роботи” намалювати чергову „відписульку” бідолахам „….не вбачається”, і закопати нову заяву в архіві ГУ МВС.

ЗВИЧАЙНО, показання свідків, зазначених в заявах потерпілих, Чигарських та компанія не бере до уваги і не викликає їх для опитування (додаток № 6), бо це може зашкодити вже і їх особистому „іміджу” (бо куди ж, тоді, Чигарських цілий рік до цього дивився? У вікно?), та ще й напередодні обіцяних Міністром ВС кадрових змін!

І як же, скажіть, панове Міністр та Генеральний прокурор, можуть описаним мною начальникам  „…вбачатися”  злочини, коли для того, щоб справжніх бандитів „….вбачати” посадовцям просто частіше треба в дзеркало дивитися?

Чи варто тут додавати, що в діях Чигарських, Остапченко (колишнього інспектора по особовому складу інспекції по особовому складу ГУ МВС) в наявності порушення ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”, ст. 364 Кримінального кодексу (зловживання владою або службовим становищем)?

ВАРТО! Бо бандити повинні сидіти в тюрмі.

Відповідно до вищенаведеного,

прошу без допомоги злочинців з прокуратури м. Києва, прокуратури Дніпровського району м. Києва, Управління внутрішньої безпеки ГУ МВС, Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві розглянути питання про порушення кримінальних справ по зазначеним вище злочинам проти гр. Дячука В.О. та посадовців прокуратури м. Києва, прокуратури Дніпровського району м. Києва, Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Управління внутрішньої безпеки ГУ МВС в м. Києві начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Бондаренко В.В., міліціонерів ПМШР „Беркут” ст. сержанта міліції Шестак В.В. та сержанта міліції Донченко М.С., начальника ДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Шуляка С.М., оперуповноважених ДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві  Багач В.І., Ткачук О.М., Базиленко В.А., Литвиненко Р.М., начальника УВБ ГУ МВС полковника Чигарських В.С., прокурорів прокуратури Дніпровського району м. Києва Гузиря В.П., Кашлякова А.М.. Білоуса І.Д., прокурорів прокуратури м. Києва Короля В., Групи С.М. та після порушення організувати неупереджене об’єктивне розслідування цих злочинів.

Нещодавно Генеральний прокурор заявив про звернення до Міністра внутрішніх справ з приводу невідповідності деяких начальників районних відділів м. Києва займаним посадам, зокрема начальника Деснянського РУГУ підполковника міліції Тарасенко.
Хоча вже зараз маю підстави заявляти про те, що начальник Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві та його заступники півтора року мінімум не відповідають займаним ними посадам.

Маю всі підстави заявляти про те, що говорити про „невідповідність” керівництва Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві, як, до речі, і прокуратури Деснянського району м. Києва, можна лише умовно, тобто за умови, що судом не буде доведено про скоєння посадових злочинів.

Про деякі аналогічні вищенаведеним, доволі ЗВИЧАЙНІ для повсякденної „діяльності”, злочини деснянських міліціонерів та деснянських прокурорів я можу Вам повідомити, якщо це може допомогти притягнути злочинців до відповідальності за законом. В будь який час готовий надати необхідну інформацію та документальні матеріали на підтвердження цієї інформації.

Якщо тільки Генерального прокурора цікавить саме законність, а не щедрі, жирні „відкати” тисячами „вічнозелених баксів” від злодіїв Деснянського та Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

“ОРД”