Доброго дня ( вечора, ночі) шановні Прикордонники, до Вас звертається автор цієї статті підполковник запасу Пономаренко К.Д. Для тих читачів з ким не був знайомий під час служби дещо про себе. В 1992 році закінчив АВПКУ та з того часу проходив службу в оперативно – розшукових органах ПВУ ( ДПСУ) від офіцера ПОРВ до начальника ОРВ загону. Служив в Котовському, Симферопольському, Березинському та Львівському прикордонних загонах. За час служби закінчив ІПК СБУ. Звільнився з ДПСУ 30.04.2005 року за власним бажанням. Виходячи зі власної біографії гадаю, що навряд чи читачі будуть рахувати мене повним дилетантом в питаннях ОРД ДПСУ.
Дякуючи сучасній демократії в Україні в Інтернеті можна почути різні думки в тому про справжній стан прикордонних оперативних органів та ДПСУ в цілому. Нажаль в даний час це можливо тільки на сторінках Інтернету, а не на колегіях ДПСУ де як в минулі „застійні” часи СРСР е тільки одна — правильна думка щодо стану та майбутнього ОРО ДПСУ ( опоненти, а такі є – як правило мовчки чекають генеральських звань, квартир або пенсій). Разом з тим, до останнього часу і я не вважав за потрібне висловлювати в Інтернеті свій погляд на сучасний стан ОРД. Однак, після появи на сайтах статті „неравнодушного” 25.04.2005 року ( автором якої я не являюсь, доречи — практично повністю поділяю думки автора) діючи керівники ОРО ДПСУ почали приписувати авторство цієї статті моєму скромному імені ( що ще раз підтверджує їх „високій професійний рівень оперативної підготовки”) та відповідно почали розповсюджувати абсурдні чутки відносно причин мого звільнення та мене особисто. Все це змусило мене викласти читачам ( серед яких будуть і керівники ОРО та діючи і колишні колеги по професії) свої думки про стан ОРД ДПСУ. Метою своєї статті я не хотів би вважати обливання брудом та непідтвердженими „сенсаційними” чутками діючих чи колишніх співробітників та керівників ОРО та ДПСУ. Також написанням цієї статті не маю бажання створювати собі імідж „ідеального оперативного працівника (керівника ОРВ), якій став невинною жертвою інтриг в Києві або Львові”. Я прийняв рішення про звільнення самостійно і наміру повертатись в ДПСУ ( або іншу можливу трансформацію прикордонного відомства) в майбутньому не маю. Спробую розглянути в основному об’єктивні та суб’єктивні причини через які на мою думку оперативно – розшукові органи ДПСУ ( ДПСУ в цілому) опинились в сучасному стані, а також висловити свої пропозиції керівництву ДОД та ДПСУ( не претендую на науковий або фундаментальний підхід до написання своєї статті та стовідсоткове дотримання хронології минулих подій).
Якщо стосуватись загальної оцінки сучасного стану ОРД ДПСУ,
то його можна визначати по різних принципах, які в основному ґрунтуються на порівняльному аналізі статистичних даних. Уїнстон Черчілль дуже точно дав класифікацію ступеням брехні розподіливши їх на брехню, відверту брехню та найвищу ступень брехні – статистику. Якщо ДПСУ проголошує себе правоохоронним органом, то можна принципово спробувати порівняти відношення до оперативних органів та відповідно стан ОРД в ДПСУ та наприклад в МВСУ або СБУ. Також можна порівняти стан ОРД ДПС України наприклад, з оперативними органами прикордонних відомств наших сусідніх держав. Крім того, можна порівняти стан ОРД в сучасних оперативних органах ДПСУ та ОРД в оперативних органах ДПР або ОРУ ПВУ. Виходячи з вищевикладеного, особисто я вважаю, що стан сучасних оперативно – розшукових органів ДПСУ е ганебним ( хоча це суттєво відрізняється від офіційної позиції в ДПСУ), професійний рівень ОРД набагато гірший ніж в МВС,СБУ, гірший ніж у більшості наших сусідів, а також гірший ніж за часів ДПР або ОРУ ПВУ. Але такий стан ОРД в ДПСУ склався не за сьогодні і навіть не за останній рік.
Фактично розвал оперативно – розшукових органів ПВ почався з розвалом СРСР та виведенням ПВ в окрему структуру з структури КГБ СРСР. В залишок від старої структури незалежній Україні перейшли міцні та авторитетні ОРО. Деякий час оперативні органи ПВУ вдало виконували поставлені завдання та були адекватні існуючим на той час загрозах національній безпеці України. Разом з тим, з приходом нової хвилі керівників ПВУ ( доречи кадрових прикордонників) поступовій криміналізації керівного та особового складу ПВУ ( як і всього суспільства України) ОРО ПВУ ( на той час з широким колом повноважень) почали заважати командуванню ПВУ. Діяльність ОРО по викриттю фактів участі прикордонників в організованій злочинності на ДКУ наносила на думку командування ПВУ шкоду іміджу відомства. На мою думку одним з послідовних ініціаторів ліквідації міцних ОРО в ПВУ з призначенням на посаду начальника штабу ПВУ став Шишолін П.А. До вищевказаного офіцера особисто я відношусь з повагою ( знаю його з часів командування ним Котовським прикордонним загоном) як до професійного Прикордонника, принципової та порядної людини. Однак дивлячись на результати впровадження генералом Шишоліним П.А. ( особливо під керівництвом генералів Олексіенко Б.М. та Литвіна М.М. ) ідей щодо покращення прикордонної служби в ПВУ ( пізніше ДПСУ) можна стверджувати, що переважна більшість з них була мертвонародженими (тобто не були пристосовані до реальної обстановки на кордоні, як це не образливо буде звучати для генерала – прикордонника ) та не виправдали покладених на них очікувань. Можу коротко зупинитись лише на декількох останніх:
• Організація охорони кордону на прикордонних заставах по змінному варіанту. При існуючій кількості особового складу та матеріально – технічному забезпеченні ефективність охорони кордону зменшується фактично на 40-60 % ( особливо в найбільш вразливий час доби – ніч). Разом з тим, скільки часу було марно витрачено на опанування елементів „нової моделі” несення прикордонної служби, чергового перепрацюваня всієї плануючої та службової документації на заставах, складання формулярів на ОТПС ( об’єктово-територіальні пости збору інформації), графіків, маршрутів та варіантів несення служби прикордонними патрулями та багато іншого, а на кордоні продовжується служба прикордонних нарядів ( за виключенням ОПГ) практично без транспорту ( ліміти на ПММ не на заставах вигадують).
• Інспектори прикордонної служби – позитивні результати діяльності практично „0”, витік інформації з застав або пряма участь в протиправній діяльності на заставах;
• Спеціальні прикордонні операції „Кордон” та інші. Матеріальні витрати значні, результати ( через виток інформації та шаблонність дій) близькі до „0”.
• „Оптимізація” організаційно – штатної структури прикордонних комендатур – штати ПРИКК збільшені як ніколи за всю історію ПВ ( ДПСУ), а реальний позитивний вплив на стан охорони державного кордону мізерний.
• Резервні (окремі) прикордонні загони( спецназ ДПСУ) „Бортничі” – крім показових „спецназовських” виступів в м. Києві, позитивні результати діяльності практично „0”, факти прямої участі в протиправній діяльності на кордоні під час виконання спеціальних завдань ( Чопський прикордонний загін). Враховуючи сумний досвід спецназу в ДПСУ( а саме його не потрібність та як наслідок ліквідацію спецназовського попередника „Кременчуга”) „Бортничі” мають примарне майбутнє.
Шановні керівники ДПСУ ( в першу чергу звертаюсь до генерал — полковника Шишолін П.А.) чому Ви не бажаєте бачити те, що на державному кордоні України ( в Україні, ДПСУ) вже давно зовсім інші часи та цінності ( порівняно з часами вашої безпосередньої служби на кордонах СРСР). Лозунги на кшталт „Державний кордон СРСР охороняє весь радянський народ” не вдалося пристосувати до української реальності і вони залишились в минулому. Не дивлячись на те, що не так багато часу існує незалежна Україна та її прикордонне відомство, в суспільстві та правосвідомості громадян відбулись докорінні зміни. Насамперед це стосується декількох головних на мою думку чинників:
• Демократизація суспільства та інтеграційні процеси в Україні призвели до певного нівелювання понять національна безпека держави та її складової — державного кордону. Так, декримінализовано колишню ст. 75 ККУ ( а скільки шкоди інтересах ДПСУ ( за власного упущення) завдало одночасне існування адміністративної ( ст.. 204 КУПАП) та кримінальної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону ( ст. 331 ККУ). Судовими органами ( виходячи з судової практики за ст. 332 ККУ в останні роки), місцевими органами влади, а особливо населенням прикордонних районів України порушення існуючого прикордонного законодавства України фактично не сприймається як суспільно небезпечні дії ( „не вбили”, не вкрали”).
• Прикордонна злочинність набула організованих форм. Від одиночних порушників кордону „шпіонив”, „дисидентів” та „психічнохворих”, від контрабандистів – одиночок при СРСР до міжнародних організованих злочинних угруповань на каналах незаконної міграції та контрабандної діяльності під серйозним „дахом” в органах центральної влади України з залученням представників правоохоронних органів.
Таким чином, (нажаль) державний кордон України став додатковим ( а інколи і основним) джерелом існування місцевого населення прикордонних районів, джерелом прибутків контрабандистів та стабільною ( „СИСТЕМА”) годівницею працівників правоохоронних органів України – в першу чергу ДМС, ДПСУ, ДАЇ.
На мою думку, при сучасній оперативній обстановці на кордоні та існуючому стані матеріально – технічного забезпечення ДПСУ ніякі „революційні” зміни в організації прикордонної служби без вирішення кадрової проблеми ДПСУ не принесуть бажаних позитивних результатів.
Мова зараз ідеться навіть не про недостатність ( або повну відсутність) професійної прикордонної підготовки у діючих керівників ДПСУ та особового складу, набагато більшу загрозу становить саме корумпованість особового складу ДПСУ. Наявний досвід ДПСУ останніх часів свідчить про те, що жодний від стабільної організованої протиправної діяльності ( незаконна міграція та контрабандна діяльність) на кордоні не можливий без участі прикордонників.
На моє переконання основними джерелами корупції в ДПСУ є :
• структура прикордонного контрою;
• „ робочі” прикордонні застави;
• ХНАДПСУ;
• служби тилу;
• кадровий апарат;
• структури дізнання та роботи з іноземцями;
• оперативно – розшукові підрозділи.
В даній статі хочу зупинитись на структурі в якій зароджується корупція в ДПСУ, а саме на національній академії ДПСУ м. Хмельницький. Нажаль на території України з часів СРСР не знаходились прикордонні училища ( за виключенням довоєнних часів – 1931-1941 роки в м. Харкові). Тому керівництвом ПВУ був зроблений вибір на створенні прикордонного училища на базі Хмельницького артилерійського військового училища. Питання не в тому, на базі якого училища або в якому місті було потрібно створювати прикордонне училище. Головне це отримані випускниками в навчальному закладі знання та формування з 18 річних підлітків патріотів держави — офіцерів – прикордонників. Але, в цьому питанні в ХНАПВУ був обораний на мою думку помилковий принцип добору викладачів, курсових офіцерів, курсантів, а саме ставка робилась на тих – хто може „вирішувати питання” матеріально – технічного забезпечення училища та окремих посадових осіб. Тому більшість викладачів та курсових офіцерів, особливо на етапі становлення навчального закладу жодного відношення до Прикордонних військ не мали ( призначені з ЗСУ, МВС ) та відповідно не могли передавати курсантам ( в більшості з сімей бізнесменів та працівників МВС, ЗСУ з м. Хмельницький та Хмельницької області) знань по тактиці ПВ та виховувати курсантів саме на Прикордонних традиціях. Такі дії керівництва ХНАПВУ призвели до виникнення конкурсу при поступленні в академію, але конкурсу не за знаннями, а „конкурсу спонсорів”. „Ринкові ціни” при вступі до ХНАДПСУ встановили „таксу” від 5 до 9 тисяч доларів США, в більшості випадків „тариф” в тому числі розповсюджується і для „своїх” ( дітей прикордонників — хоча для кого прикордонники зараз „свої” в ДПСУ?). Наскільки мені відомо жодної заяви про вимагання хабарів при вступі до ХНАДПСУ не було, але шановні керівники ДПСУ таким станом речей в ХНАДПСУ не можна задовольнятись. Також „ринок ДПСУ” створив і інші тарифи при призначенні офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом на „елітні” пункти пропуску або на інші „робочі” посади. Відповідно по призначенню на вказані „хлібні” посади „боржники” починають відпрацьовувати кошти в тому числі витрачені на навчання ( призначення, залишення на посаді при ротації).
Ну а тепер від проблем всього відомства повернусь до проблем ОРО ДПСУ. Завдяки цілеспрямованій праці співробітників ОРУ ПВУ з депутатським корпусом, адміністрацією Президента та керівництвом інших правоохоронних органів мрія оперативних працівників ПВУ ( а скільки перспективних офіцерів уходило з ОРУ в СБУ та ГУР МО саме через ущербність ОРО в ПВУ) про створення серйозної спецслужби в ПВУ здійснилась. Так, з моєї точки зору ДПР був найбільш вдалій проект з часів незалежної України з точки зору оперативно – розшукової та розвідувальної структури. Але, як це не дивно його доля була вирішена ще до появи ДПР – в ПВУ ( ДПСУ) фактично самостійні та міцні ОРО нікому (в першу чергу керівництву ПВУ за раніше вказаних причин) крім співробітників ДПР не були потрібні. Тому було вигадано та широко розповсюджено міф про те, що головною метою ДПР була протидія керівництву ПВУ ( „копали під командирів”, „вербували начальників застав для власних злочинних потреб” та ще багато нісенітниць) і під оплески нового керівництва ПВУ ДПР було ліквідовано. Через ліквідацію ДПР багато досвідчених оперативник працівників звільнились в запас, перевелись в Управління інформації ДПСУ, а в ДОД потрапили лише одиниці досвідчених оперативників ( але і вони нажаль не в змозі реально впливати на стан справ). Я не збираюсь ідеалізувати ситуацію яка була за попередніх керівників ПВУ та ОРО. Як і в інших структурах в ОРУ ПВУ та ДПР теж було не все добре ( повільне створення сучасної нормативної бази, окремі факти зради та інше), але особисті якості керівників (всіх рівнів) та загальний рівень професіоналізму попередніх оперативно – розшукових структур на порядок віще від сучасного ДОД.
Також поступово ( при безпорадності керівників ОРО) під благозвучні лозунги демократизації та оптимізації структур (ПВУ) ДПСУ повноваження оперативно – розшукових органів були серйозно обмежені, що на мою думку і призвело до сучасного стану справ в ДОД ДПСУ. Спробую коротко висвітлити основні етапи розвалу ( вибачте — „реформування”) ОРД в ДПСУ:
• передача функцій начальників органів дізнання по злочинах передбачених ст. 75 ( ККУ 1961 року) від начальника ОРВ загону ( ОКПП) до командирів загонів;
• Виведення із структури ОРВ підрозділів дізнання;
• Створення структур під керівництвом штабів по роботі з місцевим населенням та роботі з іноземцями;
• Роздроблення ДПР на ДОД та Управління інформації;
• Ліквідація факультету ОРД в ХНАДПСУ;
• Повне підпорядкування ОРВ, ПОРВ начальникам прикордонних загонів та комендантам прикордонних комендатур.
Так, я не заперечую, що генерал-полковник Литвін М.М. багато зробив для ДПСУ в плані матеріального та правового забезпечення діяльності ДПСУ ( хоча допускаю, що певною мірою це більше пов’язано з покращенням загальної економічної ситуації в Україні та наявністю родинного зв’язку ніж з особистими якостями Литвіна М.М. як керівника прикордонного відомства України). Разом з тим, показовим у відношенні генерал – полковника Литвіна М.М. до ОРД в ДПСУ та до чергового „реформування” оперативно – розшукових органів ДПСУ( а саме до перші два роки існування ДОД) є:
• Призначення на посаду Директора ДОД генерал — лейтенанта Брюховецького О.Ф. якій є авторитетною фігурою в ДПСУ однак (особливо перший рік) нерозумів проблем оперативно – розшукової діяльності та шляхів подолання кризи в ДОД. Призначення на посаду начальника ОРУ полковника Бондаренко О.Д. співробітника СБУ – порядної та інтелігентної людини, професіонала в специфіки діяльності СБУ, але далекого від специфіки ОРД ДПСУ( протидії організованій злочинності ) та повністю залежного від генерала Брюховецького О.Ф. Доречи за таким же принципом призначено більшість начальників ОРВ регіональних управлінь (Північне, Західне, Південне) де на вказані посади призначені колишні начальники прикордонних загонів без досвіду оперативно – розшукової роботи.
• Укомплектованість штатів ОРВ на 35-40% ( „40 % для ДОД — це достатньо” – вердикт Голови правоохоронного відомства генерала Литвіна М.М.). Разом з тим, хотів би я побачити наприклад зміну прикордонних нарядів в міжнародному пункті пропуску укомплектовану хоча б на 80 %, впевнений — були би проблеми, а Ви пан Литвін М.М.?
• Комплектування оперативно – розшукових підрозділів виключно за рахунок офіцерів з прикордонних застав. Ідея можливо і вірна , але через те, що в останні часи авторитет та престижність служби в ОРО вкрай низька, посади по званню (особливо первинні) нижче від аналогічних на прикордонних заставах до оперативно – розшукових органів переходять далеко не кращі офіцери.
• Направлення випускників ХНАДПСУ з профілем підготовки ОРО після випуску на посади заступників начальників прикордонних застав призводить до їх відмови з часом переходити в ОРО.
• Затягування в створенні оперативно – розшукового підрозділу для роботи по м. Києву ( де зосереджено основні канали організованої незаконної міграції) та центральних регіонах України де не в змозі працювати ОРВ прикордонних загонів.
• Створення нормативної бази ОРД ДПСУ виключно з наказів СБУ, які не є оптимальними, в деяких випадках суперечать чинному законодавству України та не завжди враховують специфіку ОРД ДПСУ.
Характерним для останніх часів також є „вдале” делегування деяких функцій ОРО до прикордонних підрозділів ( на „успіхах” інспекторів прикордонної служби я вже зупинявся). Також керівництво ДПСУ помилково ( на даному етапі заважає кадровий аспект ДПСУ на якому я вище вже зупинявся) вважає, що офіцерський склад прикордонних підрозділів здатний самостійно ефективно вести оперативно – розшукову діяльність. Так, починаючи з 2001 року результати ( точніше їх повна відсутність) ОПР прикордонних підрозділів ( оперативно – пошукової роботи) надихають керівництво ДПСУ та ДОД на поглиблення „позитивного досвіду”, а саме на перейменування одного з заступників начальника застави на заступника з оперативної роботи ( „реформа” на тому і завершиться).
На мою думку всі вищевказані заходи по „реформуванню” ОРО ДПСУ спрямовані на можливу поступову передачу функцій ОРО до підрозділів штабу ( послідовність генерала Шишоліна П.А.) і можливу наступну ліквідацію ОРД ( ОРВ передати під штаб, або зовсім ліквідувати — в прикордонних підрозділах обмежитись ОПР). Можливо хтось звинуватить мене в параної, але спробую пояснити свою позицію. Для будь якої сучасної спеціальної служби характерні наступні основні ознаки:
— підслідність відомству в складі якого є с/с злочинів по яких власне і проводяться ОРЗ ( більше статей ККУ більш універсальна с/с) та наступне оперативне супроводження кримінального розслідування до набуття законної сили вироку суду;
— власні підрозділи оперативного документування, оперативно – технічні підрозділи та підрозділи оперативного обліку.
— професійно підготовлені кадри ( від оперативного працівника до керівника будь якого рівня);
Таким чином з вище перелічених атрибутів у сучасного ДОД ДПСУ практично не має жодного. На мою думку ( буду радий помилитись) ОРО та ДПСУ в найближчий час чекає чергова реформація. На це впливає ряд чинників в тому числі і політичного характеру. Можна розглянути декілька сценаріїв розвитку подій:
1. Діючий голова ДПСУ генерал–полковник Литвін М.М. залишається в ДПСУ.
2. При зміні „старої” влади в ДПСУ приходить черговий реформатор:
а. цивільна особа ( революціонер, родич, або просто віддана новій владі людина)
б. діючий або колишній представник МВС, СБУ, ЗСУ, прокуратури (з вище переліченими характеристиками)
І в першому і в другому варіантах новому ( старому) Голові ДПСУ виходячи з того, що за останній час в більшості правоохоронних органів ( за виключенням ДПСУ) вже відбуваються серйозні реорганізації буде потрібно демонструвати перед Президентом і Урядом нове бачення майбутнього ДПСУ, що як правило досягається новою кадровою політикою (чисткою) та зміною попередньої організаційно – штатної структури.
Теоретично наявність у ДПСУ права здійснювати ОРД з точки зору сучасної європейської правої держави є нонсенсом. Так, ДПСУ ( за виключенням зовсім специфічної структури УДО) єдина структура в Україні, яка не має власного слідства та здійснює ОРД ( крім того фактично лише по одній статті кримінального кодексу ( ст. 332 ККУ, статтю 301 ККУ та деякі інші можна не сприймати так, як навіть дізнання по вказаних статтях ДПСУ не проводить). Таким чином, ( особливо при приході нового керівника) найближчим часом ця колізія напевно буде вирішена.
Європейський досвід свідчить, що основними можливими варіантами майбутнього ДПСУ може бути:
1. Повноправний самостійний правоохоронний орган.
2. Приєднання до іншого більш універсального правоохоронного органу, найбільш імовірно МВС .
3. Збереження існуючої моделі з одночасним позбавленням права здійснення ОРД .
Шановні керівники ДПСУ (ДОД ДПСУ), на мою думку заради збереження самостійного прикордонного відомства необхідно:
• Законодавчо вирішити питання про кримінальну відповідальність за незаконне перетинання ДКУ .
• Законодавчо вирішити питання про надання ДПСУ слідчих функцій ( по компетентності прикордонного відомства), що з урахуванням реформ в СБУ представляється можливим.
• ОРВ, слідче відділення та відділення прикордонної служби і прикордонного контролю підпорядкувати одній посадовій особі — заступнику начальника прикордонного загону з охорони кордону ( тільки не начальнику штабу в існуючому в ДПСУ варіанті). Не заради чергового „корпоративного МОНСТРУ ОРВ” ( авторство генерал –полковника Шишоліна П.А.), а заради справи — більш цілеспрямованій роботі основних структур загону.
• Створити власні підрозділи оперативного документування ( зовнішнього спостереження, оперативно – технічні).
• Укомплектувати штати ОРО.
• Відтворити оперативно – розшуковий факультет в ХНАПВУ.
• Навести елементарний порядок в ХНАПВУ.
• Ліквідувати регіональні управління та прикордонні комендатури як непотрібні дублюючі ступені управління ДПСУ. Одночасно збільшити повноваження та статус начальника застави з посиленням контролю за його діяльністю та начальника прикордонного загону.
• Остаточно ліквідувати залишки мілітаристичної військової структури в ДПСУ. „Вчити тому, що необхідно для охорони кордону” а ні тому, що вмієте самі ( гранатокидання, ЗМУ та інші „корисні для прикордонників” речі).
Доречи ці заходи проведені в деяких країнах Європи та ефективно діють. Але починати все ж таки треба з кадрової політики в ДПСУ.
Р.S. поділяю позицію Глови І.А. про відкритість виступів та конструктивність дискусій, хоча допускаю, що підписи псевдонімами для діючих офіцерів в часи „демократії” в ОРО та в ДПСУ в цілому напевно єдиний вихід для збереження місця праці.
Якщо я неправий, то буду радий почути інші думки в Інтернеті, або по е-mail: [email protected]
Вітаю всіх з наступаючим Днем Прикордонника! Бажаю успіхів в охороні кордону та особистому житті.
З повагою, підполковник запасу
Пономаренко К.Д.
